Корупція не є лише витвором чиєїсь злої волі чи злого наміру – різниця між людьми не така разюча, як між різними соціальними системами. Отже – корінь проблеми – не так у царині суспільної моралі, як у принципі функціонування соціальної системи.
На світовому рівні заможні, навіть багаті країни відрізняються від бідних та дуже бідних країн саме рівнем корупції державного апарату. Намагання подолати бідність у бідних країнах з боку країн багатих шляхом прямих вливань ресурсів лише призводить до збагачення купки тубільних корупціонерів – але вже не тільки за рахунок власного народу, населення – але також і жалісливих добродіїв з багатих країн. А саме за рахунок платників податків населення вже заможних цивілізованих країн.
Отже – вимальовується картина – є проблеми
- центрів прийняття рішень, та
- організації розподільчої ресурсної системи.
Корінь проблеми – у реорганізації роботи державного апарату – щоб він не заважав функціонуванню громадянського суспільства, яке тільки й може найбільш ефективно організувати виробництво духовних та матеріальних цінностей.
Але за держапаратом залишається функція регулятора, третейського судді, контролера дій того ж громадянського суспільства. Отже, виходить, що ці невідворотні функції держави повинні бути з мінімумом корупційних наслідків.
Взагалі корупцію загалом як явище викорінити неможливо у принципі – отже завдання – звести її до мінімуму.
Вочевидь – це можна зробити на шляху переходу від „особистісних” рішень держчиновників – до переважно „безособистісних” – де працюють переважно не люди з їхньою сваволею у рішеннях – а безособистісні правила – закони та підзаконні акти держави.
На шляху особистої сваволі, навіть „доброї” – корупцію неможливо не тільки знищити (її взагалі неможливо знищити) – але й істотно зменшити. Про це говорить приклад сучасного комуністичного Китаю.
Є велика спокуса боротьби з державною корупцією виключно на шляху посилення внутрівідомчого та державного контролю – щось на зразок Рабкріну Леніна часів НЕПу.
Але на цьому шляху є природні самовиникаючі запобіжники:
- надмірне посилення контрольного апарату є дуже затратним та гальмуючим фактором для розвитку виробництва чи управління держустановою
- така контролююча установа має тенденцію сама перетворюватися у корупційну систему, яка у свою чергу вимагатиме контролю над собою – і так до безкінечності.
Отже – один із шляхів подолання корупції – це позбавлення держчиновників низки контролюючих функцій та правових, адміністративних можливостей суб’єктивних рішень у кожному окремому випадку.
У царині економіки такі заходи мали позитивні наслідки:
- скорочення процедури заснування підприємства
- введення принципу „одного вікна”
- введення єдиного та фіксованого податків
- положень законів, у яких держчиновник мусить втілювати рішення стосовно підприємництва у визначений строк під загрозою санкцій закону
- оптимізації процесу сертифікації продукції та ліцензування певних видів підприємницької діяльності…
Але є багато проблем у організації самої судової влади та петинціарної системи, розподілу функцій сторін у судовому процесі…
В колишньому СРСР таким універсальним контролером за корупцією був КПРС. Але корупція просто ставала державною політикою взагалі – і придушувалася творча ініціатива працівників та управляючих. Це також можна спостерігати у сучасному Китаї а особливо у Росії.
Отже – боротьба з корупцією – на шляху не посилення контролюючих установ, а – дерегуляції виробничої діяльності. У такому випадку функція контролю за виробничою діяльністю покладається на самих власників підприємств, що здешевить саму систему контролю.
Отже, приватизація виробництва – один із шляхів боротьби з корупцією у сфері виробництва.
Але функція контролю з боку держави залишається – тому в його складі потрібні висококваліфіковані фахівці, які зможуть розібратися у суті справи та надати допомогу у боротьбі з корупцією. Але у такому випадку непотрібно безкінечно його розширювати.
Інший бік справи – посилення ролі положень Конституції та законів за рахунок підзаконних актів як відомчих – так і уряди чи навіть президента – щоб уникнути сваволі – неважливо, „позитивної” чи „негативної”.
Отже різко зростає роль правового чинника контролю над змістом законів, що приймаються Верховною Радою – задля прозорості та можливості їхньої прямої дії.
Щоб звести до мінімуму потребу у підзаконних актах будь-кого.
Отже – один із головних напрямків діяльності антикорупційної стратегії
– в аналізі змісту законів, механізму їхнього втілення у життя та
- висвітлення цих проблем у засобах масової інформації.
Зрозуміло, що такі процеси потребують активної участі судової системи України, яка сама потребує реформи як переобтяжена корупційними проблемами. Отже – сферою активної діяльності Громадської Ради – це взаємодія не тільки з засобами масової інформації та урядом – але й з судами, у тому числі Конституційним та Верховним.
Отже – Громадська Рада потребує вузькофахових, правничих та методологічних дій та фахівців.
Адже є велика проблема у взаємодії чинників боротьби з корупцією, які піддаються правовому регулюванню – а які майже ні, або піддаються надто важко.
Зокрема – аукціонів, тендерних закупок, митного контролю…
Тут – велика роль соціокультурних традицій України – які утруднюють чи полегшують завдання боротьби з корупцією.
Потрібні комісії (постійні чи тимчасові – по ситуації):
- Фахові
- правничі
- по зв’язках зі ЗМІ
- методологічні.