Виявляється – боротьба з корупцією має досить багато прихованих від стороннього ока пристрастей, які мимоволі вихлюпуються на поверхню саме під час юридичного опису стратегії боротьби з корупцією.
Адже ніяка політична сила не може явно анонсувати себе як відкритого прибічника гідри корупції. Тому по тим поправкам проти корупції як явища ми бачимо співпрацю представників зовсім різних, навіть протилежних політичних сил – зокрема БЮТ та ПРУ чи навіть комуністів.
Якщо історію військового мистецтва можна уявити як боротьбу засобів нападу та оборони (як правило – виграють засоби нападу) – то у боротьбі з корупцією – є боротьба двох моментів:
- посилення відповідальності за корупційні дії, та
- захист прав окремо узятої особистості, особливо „скромної та маленької” – яка – хто знає – може вирости у велику – за капіталом та зв’язками.
Отже буття закону – це шлях між Сціллою та Харибдою захисту прав особи та суспільства (на користь ІНШОЇ особистості).
Отже – юридичне оформлення боротьби з корупцією виглядає як доповнення до Кримінального Кодексу України та Кримінально-Процесуального кодексу. А не як у вигляді окремого закону.
Переглядаючи полеміку у парламенті щодо тих чи інших положень законів про корупцію – впадає у вічі – що представники усіх політичних сил, як правило, погоджувалися на посилення відповідальності за вчинені корупційні дії – скажімо – за збільшення штрафних санкцій від 50 до 100 чи навіть 150 неоподаткованих мінімумів заробітної плати – і таке інше.
Треба нагадати, що 100 неоподаткованих мінімумів – це 17х 100 = 1700 грн. – і далі у тому ж дусі.
Не було протиріч у більш чіткому визначенні термінів – скажімо слово „блага” переформулювали на слова „невиправдана вигода”. Адже вигоди бувають майнові та немайнові, навіть не суто фінансові.
Але є певні труднощі для донесення до суспільства проблем корупції – адже вони стосуються переважно підприємців та відносно заможних людей – людей найманої праці та безробітних вона торкається безпосередньо менше – у всякому разі не так наочно. Підприємці мають більш тісні стосунки з державою взагалі та держчиновниками окремо.
На пересічних громадянах корупція відбивається опосередковано
– через беззаконня у кримінальній сфері
- високі ціни на ринках та низькі зарплати, безробіття
- загальне безправ’я.
Саме тому, що вплив корупції не такий очевидний, як, скажімо, побутове хуліганство, то захист майнових та інших прав пересічного громадянина починається саме через захист майнових та юридичних прав підприємця - потенційного майбутнього для активного та розумного пересічного громадянина.
Адже якщо в Росії безкарно можна було розорити та посадити Ходорковського – то такого „Ходорковського” має кожна область, район, місто, село Росії.
І – безумовно – „Путіна” з його „докторами”.
Мало хто помічає, що крім журналістів, в Україну почали потихеньку тікати російські підприємці (це ще не знайшло відбитка у пресі – але процес йде).
Одного разу росіяни виявлять, що кращі та розумніші – працюють саме У НАС – тому що у нас безпечніше, навіть затишніше.
Але для такого сприяння вільної підприємницької діяльності в Україні на заваді стоїть саме корупція – яка ще неприродно „відкачування” ресурсів на корупційні цілі.
Труднощі починаються з моменту – як (зокрема той же Міщенко) законодавець починає вводити положення про заборону займатися певним видом діяльності. Саме у цьому пункті йде розмежування урядової партії та регіоналів.
Виходить цікаво: штрафувати, навіть саджати – можна. Але позбавляти права далі працювати чиновником на подібній посаді – ні! Отже – грошей на як на хабар чи штраф – вистачить! Аби не вилучали право знову керувати державою!
Цікаве й інше: коли Міщенко (зокрема – є й інші приклади) – хотів ввести положення про те, що вилучення майна юридичної особи повинно бути у присутності представника тієї ж юридичної особи – і представникові мають нагадати про їхні права – це також не пройшло голосами парламентської опозиції!
Це – вже інша царина: права окремої приватної особи – „самої маленької” чи не дуже. Звісно – регіонами діяли тут лише „за інстинктом” – адже у пастку неунормованого права окремої особистості можуть потрапити вони самі.
Але це – на їхній совісті.
Інший момент – теж красномовний: невизначеність співвідношення юридичної особи та службової особи тієї ж юридичної особи. Адже у першому варіанті – юридична особа несе повну відповідальність за дії своїх службових осіб.
Але уявімо ситуацію: службова особа на своїй посаді в особі юридичній – діє проти інтересів цієї ж юридичної особи та у інтересах власних чи третіх осіб (тобто – суто чужих).
Як бути?
Сергій Міщенко у своїх поправках хотів передбачити цю колізію – але вона не пройшла! Дію юридичної особи та службової особи суцільно ототожнили. Наслідки – можливе підступне рейдерство і інші приємні речі…
Треба до позитивних моментів згадати, що судовий розгляд проводиться саме за юридичною чи фактичною адресою існування підприємства чи фірми. Це також обмежує можливості рейдерських дій – хоча у цих розглядах рейдерство навіть не розглядається.
Дуже уважними треба бути щодо такої антикорупційної дії як включення корупціонера до керівного органу юридичної підприємницької структури. Спротив посиленню відповідальності за такі насильницькі дії – теж лакмусовий папірець для справжніх намірів нашої опозиції – коли вона не дала голосів по санкціях за такі дії.
Можна підсумувати: разові покарання – схвалюються – але не такі, які мають довготермінові наслідки для корупціонерів – коли їм важко буде відродитися та поновити свої сили…