Інтерв’ю Олександра Данилюка. Краще померзнути місяць під час лютневих морозів, ніж жити десять років в умовах згортання демократії і встановлення тоталітаризму

Олександр Данилюк

 Результати «Майдану-2» сьогодні оцінюються неоднозначно. Одні люди кажуть, що він переміг, інші – що програв. А як би на питання про результати Майдану відповіли ви? 

Я б сказав, що Майдан ще не закінчився.

А коли ж він, по-вашому, закінчиться?

Він закінчиться нашою остаточною перемогою, коли в Україні відбудуться чесні, несфальшовані вибори Президента та Верховної Ради. На них народ України зможе обрати тих, кого він вважатиме за потрібне, давши оцінку тим, хто перебуває у владі сьогодні. І йдеться тут не лише про те, що їхня політика – причому не лише в соціально-економічній сфері, а й в інших – сьогодні є вочевидь недолугою, а й про те, що на оцінку з боку народу заслуговує узурпація Президентом та Верховною Радою після скасування конституційної реформи 2004 року повноважень, які не були делеговані їм народом – єдиним джерелом державної влади в України.

Однак так само, як ці вибори можуть констатувати недолугість влади, вони можуть показати і недолугість опозиції…

А ми і не наполягаємо на тому, що на цих виборах мусить перемогти парламентська опозиція. Ми говоримо про те, що ці вибори необхідні для того, щоб влада отримала від народу мандат на здійснення того обсягу повноважень, який зафіксований у Конституції.

Тобто, іншими словами, якщо ці вибори виграє Партія регіонів, і ті люди, які формують більшість у парламенті зараз, отримають ще більшу кількість мандатів, то Майдан тоді остаточно переможе?

Безумовно. Майдан переможе, якщо будуть призначені вибори, і вони будуть чесними та демократичними.

У якій ролі ви бачите себе на цих виборів, якщо вони будуть призначені?

У ролі представника громадянського суспільства, зацікавленого в тому, щоб підсумки виборів відповідали результатам народного волевиявлення.

Окремі представники громадянського суспільства на цих виборах, очевидно, будуть балотуватися в депутати…

Якщо вони будуть балотуватися, то вони вже не будуть представниками громадянського суспільства. Вони стануть представниками політикуму. Я не бачу для себе особисто зацікавленості у тому, щоб брати участь у цих виборах в якості кандидата в депутати.

А чи не здається вам, що така позиція «вибори понад усе» є дещо неконструктивною? Припустімо, переоберемо ми до Верховної Ради тих самих людей, і що далі?

По-перше, наша позиція – це не «вибори понад усе», це «народовладдя понад усе». А по-друге, я думаю, що в Україні немає соціології, тому прогнозувати будь-які результати виборів сьогодні не варто. Ті стотисячні фокус-групи, які збиралися на майданах наших міст від Луганська до Ужгорода і від Севастополя до Києва, говорять про те, що влада насправді не має тієї підтримки, яка була нібито продемонстрована хоч би й недавніми місцевими виборами.

Хай навіть і так. Але питання залишається тим самим: що далі? Чого ви очікуєте від новообраного парламенту?

Ми очікуємо, що новообраний парламент буде рахуватися з громадою, з громадянами України. Те, що сьогодні відбувається в країні, є наслідком відсутності будь-якого контролю з боку народу за владою. Те, як сформована парламентська більшість, як вона працює, як пройшли місцеві вибори, свідчить про неможливість громадян навіть раз на п’ять років ставити питання про політичну відповідальність влади. Зараз це питання виключно того, є народ господарем у цій країні чи ні. Якщо ми доб’ємося перших в нашій історії recall elections, тобто першого відкликання влади, то наступна влада, якою б вона не була, рахуватиметься з громадською думкою і з позицією українського народу щодо тих чи інших своїх кроків і тієї чи іншої своєї політики.

Ви очікуєте відкликання влади через механізм референдуму про недовіру Президентові та Верховній Раді?

Сподіваюся, що ні, тому що механізм референдуму є довгим. У цій ситуації він є радше глобальною мобілізаційною кампанією, глобальним соціологічним опитуванням. Тобто ми повинні показати, що в нашій країні є достатня кількість людей, які не хочуть цієї влади, і вони мають право це висловити.

Якщо ви вважаєте референдум занадто довгим шляхом, то як в такому разі ви плануєте добитися своєї мети?

Я думаю, що вони підуть на вибори самі.

Це з яких міркувань?

З тих міркувань, що подальша узурпація влади є дедалі більшим чинником протистояння між суспільством і владою. Сьогодні ми спостерігаємо, що суспільство вже не є розділеним, як ще рік тому, за територіальною ознакою. Зараз в Україні має місце класове протистояння між кастою неофеодалів та народом в цілому і, зокрема, його найбільш активною частиною – самозайнятим населенням, представниками підприємництва…

Але, з іншого боку, підприємці, здається, не особливо переймаються політичними вимогами. Більше того, як тільки економічні вимоги, з яких починався «Майдан-2», перетворилися на суто політичні, як це сталося на організованій вами акції 6 грудня, кількість учасників цієї акції зменшилася на порядки.

Треба чітко розуміти, що 22 листопада ми збирали людей під чіткі політичні вимоги. 22 листопада ми відносили до Адміністрації Президента ультиматум, з якого було зрозуміло, що розпуск парламенту, вибори в 2011 році, відставка Кабміну – це ті безумовні речі, які не можуть обговорюватись. Коли термін цього ультиматуму сплив, наша акція перейшла у суто політичне русло. Мета більшості учасників страйків – простих людей, а не лідерів якихось сумнівних профспілок і організацій, які намагалися і намагаються отримати з цієї ситуації політичні дивіденди, наприклад, заявляючи про намір створювати політичні партії, – є зрозумілою: формування в Україні громадянського суспільства, відповідального уряду і відповідальної влади, які провадитимуть нормальну соціально-економічну політику.

Що стосується акції 6 грудня, то треба зрозуміти, що у нас не було ані часу, ані можливості провести нормальну мобілізаційну кампанію. Фактично владі вдалося за рахунок захоплення сцени Майдану і дезорганізації нашого руху через посилання суспільству низки абсолютно контраверсійних меседжів про те, рухаємось ми далі чи ні, зірвати захід 6 грудня. Люди, які стояли на Майдані, просто не отримали інформації про те, що ми збираємося в понеділок.

Але, навіть незважаючи на це, на акцію 6 грудня прибули репрезентанти усіх областей України. І нехай людей на ній справді було не дуже багато, зате там були представлені лідери місцевих ініціативних груп, які приїхали до Києва, щоб розібратися, куди ми рухаємося далі. Хочу звернути вашу увагу і на те, що у натовпі на Майдані 6 грудня майже не було представників політичних сил. Так, було кілька десятків партійних прапорів «Батьківщини», Європейської партії, «Свободи» і ПРП, але ця акція не була партійною, як це зараз намагаються показати. Переважна більшість людей, які стояли на площі, були представниками ініціативних груп руху «Спільна справа».

Названі вами обставини можуть слугувати виправданням малочисельності акції 6 грудня, але 22 січня стане для вас справжнім тестом на здатність організувати масову акцію…

22 січня має відбутися похід на Київ. Одним з напрямків нашої стратегії є проведення референдуму про дострокове припинення повноважень Президента і Верховної Ради – хай навіть і всупереч позиції влади. Голова ЦВК Шаповал вже заявив про те, що вони не дадуть нам такої можливості, але ми підемо по процедурі, і якщо ЦВК буде злочинно перешкоджати реалізації права громадян на пряме народовладдя, то ми створимо народну виборчу комісію з проведення всеукраїнського референдуму і все одно його проведемо. Ми видамо підписні листи і зберемо понад 10 мільйонів підписів. 22 січня ми плануємо зібрати ці підписні листи у Києві.

Тобто ви розраховуєте, що 22 січня у вас уже буде 10 мільйонів підписів?

Так. Думаю, що станом на 22 січня у нас буде більше, ніж 10 мільйонів підписів.

І що ви з ними робитимете далі, якщо ЦВК просто відмовиться проводити на цій підставі референдум?

Ми продемонструємо світові ці підписи і цих підписантів. Через збір підписів ми проводимо загальну мобілізаційну кампанію всіх, хто розуміє, що жити так ще п’ять років не можна.

Скільки чоловік ви збираєтеся привести до Києва 22 січня?

Ми будемо намагатися підняти всіх незадоволених. 22 листопада у порівнянні з акцією 22 січня буде видаватися дитячим садочком.

І що ви будете робити? От, припустімо, зібралися ви на Майдані Незалежності…

Ми будемо вимагати оголошення негайних виборів Президента і Верховної Ради.

І будете стояти там, поки вони не будуть оголошеними?

Так, ми будемо стояти там доти, доки вибори не будуть оголошені.

І ви серйозно вірите, що зможете утримаєте кілька десятків тисяч людей на холоді в центрі Києва протягом, можливо, не одного тижня?

Ми віримо в те, що краще померзнути місяць під час лютневих морозів, ніж жити десять років, а, можливо, й більше в умовах згортання демократії і встановлення тоталітаризму.

У 2004 році, коли теж було зрозуміло, що справа може обернутися тривалим стоянням на Майдані, до цього готувалися серйозно і завчасно. Давид Жванія, якого називали завгоспом Майдану, закуповував намети, польові кухні – все це відомо. Ви зараз якусь подібну підготовку проводите, чи люди повинні будуть приїхати зі своїми польовими кухнями?

Зараз ми організовуємо збір коштів, щоб забезпечити себе всім необхідним для того, щоб цей Майдан міг стояти стільки, скільки потрібно.

Хто буде завгоспом Майдану 22 січня?

На разі складно сказати. Ми ще не визначилися, тому що тільки розпочали цей процес.

І наскільки інтенсивно люди здають кошти на новий Майдан?

На разі не дуже інтенсивно, бо у нас немає централізованого збору пожертв. Спочатку ми взагалі хочемо організувати допомогу людям на місцях, а вже потім почати говорити про наші потреби як руху.

Ви приймаєте фінансову допомогу від політиків?

Можливо, ми б її і приймали, але вони її нам не надають.

Скільки грошей треба для того, щоб провести такий Майдан, в результаті якого влада б пішла на оголошення виборів?

Та для цього не потрібні кошти! Люди, які стоять на Майдані, – це не бомжі і не люди, які потребують фінансової допомоги. Кошти потрібні виключно на те, щоб створити інфраструктуру їхнього перебування на Майдані – тобто придбати намети, електрогенератори і організувати опалення. Більше того, Майдан 22 листопада – 3 грудня показав, що дуже багато людей висловлюють бажання просто дати покористуватися своїм майном. Це стосується, до речі, ще й звукової апаратури, і багато чого іншого…

Ким ви особисто будете на цьому Майдані?

Я не знаю, подивимось. Наш рух знайде своє місце у цих лавах. На разі наше завдання – щоб цей Майдан відбувся.

Тим не менше, на Майдані ж повинна бути якась людина, яка буде, умовно кажучи, комендантом наметового містечка, або, наприклад, командувати зі сцени: «А тепер пішли на Банкову!»

Я думаю, що нам не потрібні фюрери. У нас є цінності і принципи, і вони нас приведуть до перемоги. Наше завдання – виписати стратегію настільки чітко, щоб вона була простою і зрозумілою для кожної людини. Тоді Майдану не потрібно буде ніяких провідників, які, як показав досвід, швидко перекуповуються або просто лякаються і здають весь рух в обмін на якісь преференції для себе особисто.

Це ви зараз кого маєте на увазі?

Я маю на увазі тих моїх колег, з якими ми починали цей рух.

І які ж, зрештою, вони отримали преференції?

Я думаю, про це краще запитати у них самих.

Юлія Тимошенко не визначає стратегію і тактику спротиву, а лише висловлює нам свої поради та пропозиції

Одним з проміжних висновків «Майдану-2» називають те, що українці вчергове підтвердили, що там, де докупи збираються два українці, одразу з’являються три гетьмани. Від імені протестувальників виступали безліч людей, які представляли безліч структур. Чому так сталося? Чому протестний рух зі сторони виглядає, м’яко кажучи, розколотим?

Для того, щоб зрозуміти ситуацію в протестному русі, потрібно зрозуміти, що є підприємницький рух, який іде по стратегії, яка озвучується у резолюціях Майдану, – це ми. А є інші люди, які, з огляду на те, що вони є інфільтрованими провокаторами або від початку виконували роль попа Гапона і працювали проти Майдану, намагаються виконати абсолютно інші доручення, які не відповідають потребам і настроям протестувальників.

Така ситуація – це не українська традиція. Це – методика, яка впродовж багатьох століть використовується проти України. До монолітного руху спротиву інфільтруються провокатори, які починають розкладати його зсередини.

А в чому саме полягає ваше принципове розходження, скажімо, з тією ж самою Координаційною радою Оксани Продан?

Та немає ніякої Координаційної ради Оксани Продан! Вони нездатні показати ані її персональний, ані навіть кількісний склад, ані принципи її формування. Ця Координаційна рада була абсолютно фіктивною структурою, куди наганяли людей з вулиці у буквальному сенсі цього слова, – на її засідання збиралися по сто чоловік, які щоразу змінювалися і, не реєструючись, легітимізували рішення, попередньо написані на Банковій або на Грушевського.

Одним з таких рішень була заміна коменданта наметового містечка Олега Ахтирського на Сергія Мельниченка. Це було зроблено для того, щоб відрізати наш рух від фінансування, від допомоги і пожертв, а також забезпечити охорону сцени, яка могла б пускати на неї лише «правильних» людей.

Тобто перший комендант, умовно кажучи, брав гроші і віддавав їх правильним людям, а другий – брав гроші і віддавав неправильним людям?

Ні. Перший комендант здійснював за цю допомогу і пожертви всі необхідні закупки для забезпечення життєдіяльності наметового містечка, а також використовував їх для проведення мобілізаційної кампанії, sms-розсилок. А другий комендант був потрібен для того, щоб утримувати охорону сцени і не допускати до неї справжніх організаторів Майдану.

Ви нагороджуєте своїх опонентів з Координаційної ради негативними епітетами