1 лютого. Перед акціями непокори

Станіслав Овчаренко

      1.Зараз є дві чи три проблеми:

- чи здатні підприємці забезпечити масовість власних виступів?

- чи зможе актив підприємницького руху залучити українське суспільство протистояння з владою?

- як поведуть себе опозиційні партії та рухи під час такої акції?

Але головним залишається ось це: чи здатне українське суспільство взагалі боронити не тільки умови для підприємництва – але й

- виступити на захист української незалежності та

- боронити демократичні інституції української держави.

      Отже – ситуація вкрай спрощена: влада надіється, що суспільство деморалізоване, а опозиція – що українське суспільство таки прокинеться на захист власних інтересів.

Отже – усі сторони конфлікту вичікують „політичну погоду” в Україні, намагаються її зрозуміти та використати.

Або утриматися від виступів, якщо визнають, що народ до них неготовий.

Керівники підприємницьких організацій БУЛИ у сумнівах – обмежитися професійними вимогами – чи йти далі та ставити собі політичні цілі? Це залежить навіть не від самих керівників, а від настроїв керованої маси.

      2. Проте ситуація складається так, що влада сама підштовхує підприємців та їх організації до рішучих політичних акцій – тому, що у авторитарному чи тоталітарному суспільстві чисто професійна боротьба неефективна та не має сталих результатів.

По-друге – як ми писали у тоталітарному за визначенням суспільстві НЕМА ніякого легітимного шляху до повернення демократичного устрою держави.

Демократичним шляхом можна прийти до тоталітаризму, а назад – ні. Програма соціальних перетворень „зависає” і не діє.

      3. Отже, треба рішуче заперечити Юлії Тимошенко, що можна чисто конституційним шляхом усунути цю владу. Конституційного шляху тут немає – як немає і можливості провести справедливі парламентські та президентські вибори.

Нема такого алгоритму.

Сама Юлія Володимирівна якось сказала, що кращий критерій суті питання – його історія.

Отже – повернемося до історії:

Янукович зі своєю клікою провели антидемократичне виборче законодавство, склали виборчі комісії виключно зі своїх людей та їх мовчазних союзників – „екстремальних” та „кролячих”.

      І що – ЮВТ збирається перемагати на виборах – чи потім пояснювати, чому в черговий раз не вдалося перемогти на виборах? Або забезпечити нормальний підрахунок голосів?

      4. Отже – підсумовуємо: керівники підприємницького руху вже наважилися на рух опору, а ЮВТ разом з „Батьківщиною”  - не налаштована співпрацювати з фальшивою опозицією.

Тільки – з самим суспільством.

І те, і інше – правильно. Ситуація вкрай спрощується – ми маємо два табори. Інші сили – або на одному, або на іншому боці. Наприклад – УНП Костенка та Кушнірука – безумовно на боці Януковича. Коли Тягнибок промовляє – „вони всі – однакові” – він на боці Януковича. Щоб не казав чи думав.

      5.„СиТ” вже писала про методичні поради Асамблеї малого та середнього бізнесу до кампанії непокори – не будемо повторюватися.

Треба тільки роз'яснити учасникам руху суспільства та самим підприємцям: президент та уряд не полишили намагань пролетаризувати підприємців шляхом адміністративної та кримінальної експропріації по ленінським та сталінським зразкам.

Трудовий та Житловий кодекс покликані вже люмпенізувати решту суспільства та різко звузити внутрішній ринок.

      6. Це різке звуження внутрішнього ринку має декілька „позитивних” для влади наслідків:

- „природне” розорення українського населення, яке не зможе купувати товари та послуги підприємців, що працюють на внутрішній ринок;

- виведення національних підприємців з гри, що працюють на внутрішній ринок та зацікавлених у заможності потенційних покупців всередині країни;

- загальне знесилення українського суспільства та підготовка України до приєднання до путінської Росії через скасування демократичних інституцій української держави.

Отже цілі Януковича унікальні: наполеонівські – тільки зі знаком мінус.

Прецедент вже є:

- Віктор Ющенко очолив помаранчеву революцію – щоб її зрадити;

- Віктор Янукович очолив Україну з ціллю її ліквідувати як незалежну державу.

Перед такою усім зрозумілою загрозою український народ має право НА ВСЕ, щоб боронити незалежність, демократію та заможність.

Голодомори зненацька не виникають.