Станіслав Овчаренко. Квадратура кола сучасної України

Таке трапляється завжди, коли виникає нагальна потреба для дій – але нема можливості діяти належним чином. Коли об’єктивно потрібно щось зробити – але суб’єкт дії до цього ще не готовий.

У таких випадках і виникають парадокси політичного чи просто побутового життя.

Хоч це не модно – але для цього потрібні навички діалектичного мислення – чітко розрізняти уявне та дійсне, можливе та необхідне.

1. Адже керівники Асамблеї відчувають (чи думають, що відчувають), що підприємці готові лише до захисту своїх безпосередніх інтересів – і не переймаються середньостроковими (тобто політичними) потребами.

І всіляко прокламують себе як суто неполітичний, „профспілковий” рух – надіючись, що на такому грунті аполітичності зможуть домовитися з владою Януковича.

Треба визнати, що за таким побоюванням щодо аполітичності підприємців є багато резонного.

Але ми знаємо також, що об’єктивно режим Януковича має на меті не стільки визискування грошей у бюджет, скільки загальне знищення середнього класу, громадянського суспільства.

Тому за ширмою аполітичності сховатися нікому не вдасться.

Адже режим намірюється наблизится саме до російського чи білоруського зразка політичної влади. Заява про те, що члени Асамблеї не братимуть участі у заходах, присвячених Дню соборності 22 січня є м’яко кажучи, недалекоглядним вчинком. Можливо, Асамблея і не повинна була організовувати цей захід – але хоча б висловила моральну підтримку цьому політичному заходу треба!

     2. Редакція „Свет и Тени” часто отримує інформацію про переслідування підприємців навіть у Києві – не говорячи вже про провінційні міста та містечки. Це цілком закономірно: з встановленням тоталітарної влади, де нема поділу на гілки, що контролюють одна одну, ієрархія рішень перевертається знизу догори – і конституція з законами опиняються десь далеко внизу – у пилюці та грязюці соціального буття. А суб’єктивні рішення окремих осіб, тим більше таємні – стають вирішальними.

Отже ми маємо процес розмивання не тільки правової держави, але й права взагалі. Коли застосування права звужується як шагренева шкіра.

      Між тим громадянському суспільству треба уникнути кривавих заколотів та насильства з боку репресивної держави. Нема іншого шляху, ніж всілякого поширення масовості виступів громадянського суспільства проти узурпаторського режиму Януковича.

Потрібно досягти такого рівня масовості виступів – щоб силовики не могли виступити проти народу – під загрозою покарання.

Іншого шляху немає.

Ми і далі будемо писати про політичні та інші утиски учасників Майдану 2 та Майдану 2 – проте з більшим задоволенням будемо писати про успішні результати відсічі сваволі влади.

       3. Але, щоб мати стимул та мету для таких виступів – потрібно донести до свідомості суспільства – чого ж саме хоче українське громадянське суспільство зараз? Що нам заважає?

      Треба чітко усвідомити, що олігархія та національна буржуазія, національні підприємці цілком протилежні за походженням їх статків та за соціальними цілями. Схожість підприємців та олігархів – тільки зовнішня.

Підприємці починають свою справу З НУЛЯ і до квітучого стану, якщо вдається.

Олігархи – це держчиновники чи кримінальні злочинці (часто те та друге – одразу, як міністри Януковича), які нажилися на відвертому грабунку загальнонаціональної та приватної власності з допомогою каральних органів держави чи бандитських угрупувань. Часто за їх спільними узгодженими діями.

4. Отже – без експропріації олігархії демократичний устрій в Україні неможливий взагалі – надто велика частка сукупного національного багатства була захоплена.

Яскравий взірець номенклатурного олігарха – Сергій Тигіпко чи кримінального – будь-хто з донецьких висуванців.

      Ми раніше не раз писали, якщо влада зрослася з бізнесом – вона обов’язково повинна згорнути демократію через ризик втратити нелегітимну власність.

Отже – головною біллю олігархів є саме нелегітимність їх власності – бо вона не зароблена, а поцуплена або по-звірячому пограбована.

Зрозуміло, що легітимного шляху для усунення влади олігархів НЕМАЄ – отже, перед справедливими та чесними виборами ця олігархічна влада мусить бути ЗРУЙНОВАНА. А партії та організації, що приймали участь у узурпації влади повинні бути відсторонені від виборчого процесу взагалі. Як регіонами та комуністи. Можливо – й литвинівці.

Треба чітко усвідомити: експропріація олігархів не має НІЯКОЇ подібності до комунізму чи соціалізму. Це на практиці є оздоровлення капіталістичного суспільства.

Приклад: після Другої Світової війни великі компанії, що співробітничали в Німеччині з нацистами, були експропрійовані. Особливо ті, що були привласнені самими нацистами. І нічого – американці від цього не стали комуністами. В Японії теж трапилося щось подібне.

Більше того: така експропріація є знищенням засад авторитарної влади олігархів та віддалення від комунізму.

Зрозуміло, що олігархи та влада регіоналів створять відчайдушний опір. Проте вони НЕ користуються широкою підтримкою населення.

Так що деякі олігархи волітимуть відкупитися від нової демократичної влади.

Або, як варіант – добре використають вертолітний майданчик Януковича для перельоту в Північну Корею...

Зараз треба всіляко захищати наших людей від арештів та катувань у міліції та СБУ.

І – широка розгалужена мережа сповіщення про випадки сваволі від влади – чи центральної, чи місцевої.

Специфіка України у тому, що, на відміну навіть від Тунісу, у нас немає організованого робітничого руху. Є, щоправда, рух організованих підприємців. Залишилося зрозуміти, що обмеження лише профспілковим рухом підприємців буде подібне до каменю Сізіфа, що весь час відкочується назад.

25 січня у Львові буде проходити Асамблея ГО малого та середнього бізнесу. Ці думки та ідеї будуть викладені саме таким чином.

Адже без поєднання підприємницького руху з загальнонаціональним рухом за національне визволення програють як підприємці, так і все українське суспільство.

Квадратура кола у тому, що на ділі вже пора переходити до політичного етапу – завоювання влади. Зрозуміло, що організовані підприємці повинні психологічно звикнути до цієї думки. Іншого шляху просто нема.

Потрібні паралельні структури народної влади та паралельний уряд України. Як свого часу Ради у 1905 та 1917 роках. Можливо – на базі місцевих рад Західної України.

Час покаже.