Анатолій Стріляний. Україну чекає десовєтизація управлінців, розгін міліції, суду – народний терпець урвався?

Анатолій Стріляний

 «Коментарі»

 Передмова головного редактора

Згадаймо - З ЧОГО почалося шалене несприйняття Юлії Тимошенко у 2005 році? З вдеї "підтопити жирок" у олігархів. Чим закінчилася ця ідея? Правильно: з бажання Ющенк4а самому стати олігархом. Чому "Свобода" не приєдналася до цієї ідеї?

Тому, що Тягнибок вирішив, що трусити олігархів треба лише "чужих" - а своїх "справжніх українців" - ні. Згадаємо, що ідеологія свободівців принципово недемократична. Отже - мріють після революції самі "запанувати у своїй сторонці" - за рахунок решти українського населення.

Адже ясно: якщо не демократія і не права людини - обов"язково олігархія. Третього не дано! Про це треба пам"ятати.

 Так що Юлі та її партії як демократичній потрібно бути більш рішучими. "Синьожопа банда" нам теж непотрібна.

Але ми не потребуємо нової олігархії - навіть етнічно української.

Для решти пояснюємо:олігархи - не просто багаті громадяни - а лише ті, хто жирує лише на близькості до влади і використовує каральні державні органи як засіб конкуренції.

Не для перемоги в конкуренції - а для її знищення взагалі та для скасування права на приватну власність для рядових громадян.

 Станіслав Овчаренко

Так, програмою опозиції, здатної захопити мільйони, уже не може бути щось звично політичне, хай тричі демократичне...

На порядку денному навіть не соціальна справедливість у благодушно-ситому розумінні, а новий переділ по-нашенськи, хоча першими це суворе слово вимовили на Заході. І вимовили його не політики чи публіцисти, а дослідники. Не всі з них, мабуть, чули про «Чорний переділ», інакше могли б пошукати інше слово.

Західне відчуття належного, виявляється, просто не здатне допустити, що такий обсяг украденого може назавжди залишитися у власності злодіїв та їхніх спадкоємців. Західний же здоровий глузд (після тривалих спостережень!) постановив, що без переділу не може розпочатися одужання таких суспільств, як у Росії та Україні. Інакше вони ніколи не перетворяться з мафіозних у звичайні.

Можливо, вплинула Грузія. Там можуть запросто конфіскувати будь-яку власність сумнівного походження, і капіталізм від цього не стає соціалізмом, а тільки здоровішає. Грузія — країна православна. Вона була важливою частиною імперії. Населення Грузії не менше трачено російською історією, ніж України. Там теж велися розмови, що воно не дозріло до свободи. І ось виявилося, що це не зовсім так. Чи надихне це реформаторів у інших країнах колишнього СРСР, невідомо. Поки що грузинський урок осмислюється Заходом.

До думки про розкуркулення не цілком готові ні російські, ні навіть українські демократи, що колись перемогли під гаслом «Бандитам — тюрми!» Їм (не бандитам, а демократам) належить зробити зусилля, аби заспокоїтися. Метою радянського розкуркулення була ліквідація підприємців як класу. Тут же прямо протилежна мета: створення класу цивілізованих підприємців. Не ліквідація класу, а принаймні чистка, оздоровлення класу, забезпечення притоку свіжої крові в цей організм.

Програму, способи й механізми не доведеться вигадувати. Усе вже вигадано, усе випробувано. Одні статки будуть конфісковані, інші — обкладені різної тяжкості податками, треті — виставлені на аукціони з відшкодуванням якоїсь частки власникам. Для початку має бути з`ясовано, що відбувається в країні. А відбувається те, що лопає народний терпець. Нерівність зашкалює. Краще за всіх це розуміють найбагатші. Вони прагнуть якщо не примножити, то бодай утримати те, що мають: багатство і владу, що одне й те саме. Вони вже усвідомлюють, що треба ділитися (за геніальним висловом єльцинського міністра фінансів Ліфшиця), але, як завжди, зволікають. Адже ділитися — це не тільки повернути награбоване. Ще важливіше — дозволити людям чесно заробляти. Нещадна чистка всього управлінського апарату, десовєтизація його, розгін міліції, прокуратури, суду. Усе — з чистого аркуша. Запровадження подвійного і потрійного контролю...

З історії відомо, що до таких реформ верхівку може підштовхнути страх. Але він часто минає, коли для неї вже запізно — коли за справу беруться інші сили, низи з їхніми вождями. Коли від популізму, від загальних — бютівськоих чи хай там якоих — антиолігархічних балачок переходять до пропозиції убивчо конкретних заходів: перше, друге, третє...

Переломний момент настає, коли суспільство може істотно виграти від переділу, відзначають професори Асемоглу та Робінсон. Коли щось і може об`єднати Україну, так цей момент. Барига, чиновник, мент, суддя – вони однаково грабують і галичанина, і донецького, однаково принижують. «Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде»... « Презренье созревает гневом, а зрелость гнева есть мятеж ». Мови різні, а думка одна, і немає думки, зрозумілішої всім.