Станіслав Овчаренко. Риси єдиного плану

      1. Головний недолік багатьох – дуже коротка історична та особиста пам’ять на події.

За цим йде нездатність відчленувати важливе від неважливого

І, насамкінець, нездатність робити своєчасні логічні висновки та триматися заздалегідь прийнятого плану. Тобто підкорятися не зовнішній силі, а власному здоровому глуздові.

      Справді, коли увесь Інтернет загудів щодо погроз Олега Шинкаренка до Віктора Януковича – раптом усі забули, як сам Віктор Янукович зробив пробну закупівлю наркотиків через мережу Інтернет -магазинів. Це якось не вплинуло – вирішили повторити – люди Могильова зробили повторну закупівлю через ту ж саму мережу.

      І, нарешті, знайшовся блогер, що через Інтернет почав загрожувати життю нашого дорогоцінного Віктора Федоровича.

Це нічого не нагадує? Не було думки зв’язати воєдино ці три (може й більше?) факти? Адже це є не що інше, як навіювання думки про шкоду вільного від влади Інтернету – єдиного ресурсу, який ще залишився непідконтрольним неототалітарній владі!

      Дуже шкода, що ні Комітет Захисту України, ні БЮТ не відрагували на класику встановлення тоталітарної влади – починаючи з обмеження інформаційного простору та прав окремої особистості щодо сваволі силовиків – як у благословенній (Януковичем) путінській Росії.

      Те, що по окремих випадках виглядає сміховинним – у сукупності є загрозливим. явищем – влада приміряється по знайомому сценарію усіх часів та народів.

      Чомусь ці дві поважні опозиційні структури не розмежували вплив та значення двох подій:

- перешкоджання хресному ходові церкві Київського Патріархату – та

- арешт співробітників „Нафтобазу” та колишнього Кабміну Юлії Тимошенко.

      Коли у 2005 році арештували Колесникова – регіонами завзято стали боротися за його визволення – це не може не викликати повагу. Але ЗАРАЗ – НІХТО, крім самої Юлії Тимошенко не захищає цих невмотивованих в політиці людей! Більше того, стверджую, що „соратники” з колишнього НУНС, костенківці та кириленківці лишком зловтішаються з проблем клятої ЮВТ – хоча мова йде про елементарну безпеку особистості КОЖНОГО З НАС.

      Регіонами вчаться на помилках: Кучма своєю сваволею щодо Юлії Тимошенко зробив їй розкішний піар – вона тепер назавжди тепер – „незламна Жанна д’Арк”. Люди Януковича тепер обережні щодо цього.

      Але вони намагаються зробити навколо неї „випалену пустелю” – якраз в інтересах недолугих опозиціонерів – які, як Костенко чи Яценюк, досі не вирішили – вони у опозиції чи у владі? Це стосується вічно ображеного у своїх кращих почуттях Анатолія Гриценка – який так і не навчився прораховувати наперед свої наступні кроки.

У своєму блозі на „Українській правді” Анатолій Степанович похвалився, як він чисто військовим засобом не дав привласнити військове підприємство рейдерами якогось народного депутата. До речі – рейдерство є грабунком, підкріпленим судовим рішенням. Тобто – наш герой не повідомив нам – ХТО саме

- той народний депутат, який хотів привласнити військове майно?

- той суддя, який виніс рішення про таке привласнення?

      Але мало цього: навіщо ЗАРАЗ говорити про Межигір’я, якщо Янукович незаконно захопив не тільки Межигір’я, але навіть цілу Україну – про що тепер говорити?

Але ж як тепер довести свою „чоловічність”?  

      2. Якщо режим Януковича йде по знайомому шляху до тоталітарної диктатури – треба, як мінімум сповіщати

- який взірець він взяв для себе

- які кроки ведуть до такої диктатури?

Якщо Гриценко позиціонує себе як аналітика – було б непогано сповістити суспільство – де у диктатури Януковича „ахілесова п’ята”? Якщо не він – то його дружина Юлія Мостова має здібності такого аналітика. Але скидається на те, що „Дзеркало тижня” веде практику поміркованої підтримки існуючої влади – передусім з боку самої Юлії Мостової.

      Ленін говорив, що є лише дві реальні політичні сили в суспільстві

- сила держапарату, та

- рух мільйонних народних мас.

      Уряд Януковича-Азарова веде себе настільки провокативно – що опозиції майже нічого робити для задіяння другого реального політичного фактору.

      Боротьба проти диктатури полегшується тим, що вона співпадає з ПАТРІОТИЧНОЮ складовою – боротьба йде вже про збереження самої Української держави.

Мимоволі згадав історичну аналогію з ХУ1 сторіччя: боротьба нідерландських лісових та морських гезів (партизанів) проти іспанських поневолювачів була одночасно першою у світі буржуазною революцією.

Без нахабних іспанців, може, революція і не відбулася б.

      У нас ситуація аналогічна: боротьба проти путінського російського засилля і є боротьбою за буржуазно-демлократичні свободи – корисні і будь-якому пролетаріату.

Отже – вибори у місцеві органи влади треба розуміти не як звичайну демократичну процедуру – а як складову частину загальної революційної роботи.

Населенню треба сказати – що партія регіонів та  парія комуністів прагнуть фактичного ЗНИЩЕННЯ Української держави.

Вони є цілком антиукраїнськими паріями – і голосування за ці партії є голосуванням за наших національних ворогів. Бажано навіть у наших регіонах гасло: „Жодного голосу національному ворогові!”

      3. Інтерв’ю з Андруховичем нам доводить, що майстри слова не завжди є майстрами раціонального мислення. А також і совісті. Зараз будуть лунати з розпачу слова про необхідність розділити Україну на частини.

      Ці розмови треба одразу припиняти як зрадницькі. Адже ця ідея лунала з боку біло-голубих, які розуміли та розуміють, що усю Україну вони не перетворять у Донбас чи Крим. Але є загроза, на яку не очікують – але вона можлива: фактично перенесення столиці з Києва до іншого міста – можливо у Харків чи навіть у Севастополь. Під захист російського флоту чи ФСБ. Такий варіант подій вони не виключають – єдина Україна їм ні до чого – ми маємо справу з брутальним викликом ворогів нашої держави.

Гуляти так гуляти!

      Ми не повинні перебільшувати їх силу – це наша моральна слабкість робить їх нахабами. Регіонали зробили гарну справу за саму ЮВТ – очистили через сито опозиційності лави самої опозиції.

      4. Не раз думалося, що у разі „перевиховання” колишніх СДПУшників та олігархів під проводом переможниці ЮВТ-президента – вона б весь час борсалася б у багнюці весь час виникаючої корупції – усі потенційні тушки голосно б кричали про свою видатну роль у її перемозі!

      Отже усі тушки вірили у її зірку переможця – і плекали свої кар’єрні сподівання на її президентство. До України як Батьківщини їм не було НІЯКОГО діла.

      Ті, хто відмовився йти у тушки – думали не про кар’єру при ЮВТ – а про національні пріоритети. До речі – напівтушки з групи „За Україну” зробили багато для перемоги Януковича.

По всіх НАШИХ територіях потрібно боротися не так за себе, як проти висуванців влади.