Україна. Про «чесних та об’єктивних». Як продається пам’ять про батьків януковичам

Станіслав Овчаренко   

Все існуюче, життєдайне в житті, складне за складом та просте за функцією.

Коли стикаються інтереси, то виникає багато бажаючих не лише спростити складне – але і навпаки – гранично ускладнити найпростіше.

Якщо вигідно – завжди знайдеться, кому сказати, що 2х2 = 5.

 

Особливо це видно в історії, психології, політиці…

 

Влада зараз НЕ може виступати під власним ім’ям усюди.

Саме тому в цій ситуації у влади партії регіонів дуже мало можливостей поводитися «чесно та прозоро» (а що це таке?).

 

Отже – кандидати від влади виступатимуть як «незалежні, незаангажовані, прості, прозорі, чесні, працьовиті, розумні, взагалі прості люди»…

Це – з одного боку.

 

З другого:

На їх захист та задля створення інформаційного туману навколо «чесних та незалежних» будуть залучені та вже залучаються «чесні, об’єктивні, незаангажовані, незалежні, безпартійні» журналісти, політологи, соціологи, юристи, історики…

Ці «чесні та об’єктивні, незалежні» журналісти час від часу вкидатимуть на поверхню крихти правди, ховатимуть інші шматки правди – щоб безперешкодно та рясно лити бруд на рух опору та кандидатів опозиції, лідерів опозиції, руху опору.

 

Ці кадри від Банкової – найцінніші: вони вважаються «своїми» по цей бік та працюючи на бік протилежний. Особливо це стосується Сергія Лещенка, Соні Кошкіної, Єгора Соболєва, Мустафи Найєма. Адже «помаранчевий», умовно кажучи, електорат буде їм вірити через ті крихти правди, яку підкидатимуть людям.

 

Саме тому ми повинні чітко визначати, хто є 

-  «тушками» в нинішньому складі Верховної Ради

- мнимими союзниками руху опору та справжніми союзниками диктатури Януковича серед кандидатів в народні депутати

- «незалежними та безпартійними» кандидатами в народні депутати, але не належать до Комітету Опору Диктатурі.

 

Зайве говорити, що ми повинні у потрібний час знати список кандидатів, які висунуті КОД’ом.

 

Віталій Кличко закликає не критикувати його як опозиціонера. Але справа у тому, що він НЕ Є опозиціонером, бо помічений у співпраці з владою Януковича та не бажає приєднуватися до КОД’у.

Отже заборона критики на нього НЕ поширюється. Його потрібно завчасно критикувати як справжнього, але прихованого прибічника диктатури, яка теж полюбляє європейській комфорт (краще вже у самій Європі).

 

Боротьба з диктатурою надалі буде загострюватися – отже, коло протестувальників та борців з режимом буде ЗВУЖУВАТИСЯ – не всі витримають режими випробувального суспільного стенду – і багато, хто буде полишати арену боротьби з режимом. Це треба передбачати і не впадати у відчай – влада Януковича і далі відіграє роль «санітара лісу».

Подякуємо Януковичу за справну роль «лакмусового папірця» на здатність бути справжніми людьми.    

              

Цей режим Януковича куди жорсткіший, ніж кучмівський. Але й суспільство теж стало зрілішим – отже напруга сил та поляризація позицій призводить до того, що нація витримає і цей іспит – якщо опозиція зможе бути на рівні протестних настроїв українського суспільства.

 

З нафталіну витягли справу ЄЕСУ та навіть сина Євгена Щербаня, який згоден продати пам’ять про батька та матір заради непоганих грошей.

Тобто Руслан пішов по шляху Тараса Чорновола та Юрія Шухевича.

 

Дійсно – природа непогано відпочила на дітях видатних людей!

Цю подію щодо Руслана Щербаня навіть не хочеться обговорювати – адже усе майно Євгена Щербаня, як і Ахатя Брагіна перейшло НЕ в руки Юлії Тимошенко!

 

З трьох разів нехай читач вгадає – В ЧИЇ руки потрапило майно батька та матір Русланчика? У ті ж, що і майно, активи Ахатя Брагіна.

Хто тоді був губернатором Донеччини?

 

Відкритим залишається питання – СКІЛЬКИ коштувала смерть В’ячеслава Чорновола для Тарасика?

Ось такі люди зараз захищатимуть справу диктатури Януковича.

А ми ще не розбирали «творчість» ідеологів від Януковича…

Це вже іншим разом.