С.О. На що штовхають Об'єднану Опозицію «чесні» та «незалежні» козли-провокатори?

Станіслав Овчаренко

Ми хочемо звернути увагу кожної думаючої людини:

-  чи можна закликати, тим більше примушувати к подвигу – а потім «кидати» тих, хто таки кинувся на амбразуру?

- чи мають морально право на закиди ті, хто підтримав Януковича на виборах  – а потім всі претензії – до Юлії Тимошенко?

- чи розуміють «об’єктивні», «чесні» та «незалежні» журналісти, політологи, соціологи, нарешті, політики – що 5 червня було протистоянням не партії регіонів та Об’єднаної Опозиції, а державної влади з українським суспільством?

- що бій за мову – не основний бій, а лише «проміжний» в ході війни з диктатурою взагалі?

- що паплюження опозиції – це пряма співпраця з владою через те, що опозиція може зробити лише те, на що зважилося суспільство?

- чи розуміють «об’єктивні», що фактично ці «незалежні» та «чесні» на чолі з Мустафою Найємом штовхають Об’єднану Опозицію на гладіаторський бій з владою та на кровопролиття?

ДЕ потім будуть ті, що підштовхнули?

 

Отже – в основі критики опозиції – зловтіха так званих «об’єктивних та чесних» над опозицією, яку штовхають на передчасні самовбивчі акти. Після яких жертвам ДЕРЖАВНОГО терору ніхто не простягне руку (без дулі).

Саме так можна оцінювати виступи наших «рішучих» (на язик) публіцистів від партії регіонів.

Це стосується і Ігоря Біденко, і Богдановича, і Мустафи Найєма та інших.

 

Повернемося до основного питання: мова – це соціокультурне явище, яке живе власним життям незалежно від політичних уподобань та має ДУЖЕ велику історичну інерційність.

А владу Януковича треба відстороняти негайно – бо завтра не буде ні середнього класу, ні читачів тих самих «об’єктивних та незалежних».

Саме тому владу Януковича повалити неможливо без єдності україномовних та російськомовних українців. Яких хочуть розколоти по мовній ознаці – теж з боку «об’єктивних та незалежних».

 

Особливо тут треба відмітити здібного провокатора Мустафу Найєма – який зловтішно підкреслив російськомовність керівників Об’єднаної Опозиції.

Задля провокації, звичайно.

 

Повернемося до подій навколо та всередині Верховної Ради:

Отже – всередині: литвинівці не голосували за цей закон – але Литвин підіграв регіоналам.

 

А що ми хотіли? На війні як на війні. Чи могло бути щось інше?

У складі БЮТ-Батьківщини менше бойовиків, ніж в ПР. Там навіть керівників та членів кримінальних груп досить. І що – інтелігентні народні депутати мусять йти під стільці саламатіних?

Хіба були протести проти побиття депутатів –опозиціонерів з боку суспільства? Ні.

Виклали одне: «Нехай вони один одного переб’ють, нехай передохнуть!».

 

Ззовні: табір регіоналів та озброєні сили ДЕРЖАВИ з правом стріляти у натовп та бити його.

Народ – беззбройний, де багато жінок та неповнолітніх. Що – Турчинов мусив їх кинути під кийки чи кулі правоохоронців та кримінальних бойовиків?

 

Можливо – і потрібно. Але це вже справа зовсім інша і інша організація. Тут мова сама по собі ні до чого. Це відповідь тим, хто з-за спини «Беркуту» та регіоналів зловтішається.

Коли вже щось подібне визріє – будемо вдячні саме об’єктивним та незалежним з чесними – дістали. Але потім їм самим добре не буде.     

 

Так тоді питання до «чесних та об’єктивних» - нехай б’ються до крові – чи нехай просто передохнуть?

Треба щось одне: або «б’ються» – або «передохнуть».

 

Яскравий приклад: Юлію Тимошенко та Юрія Луценка відстоює увесь цивілізований світ – але суспільству це байдуже. Тому регіонали можуть безперешкодно вилучати з громадського життя опозицію, а з економічного – підприємців, взагалі громадянське суспільство.

 

Скажемо ще різкіше: ухвала на арешт Римми Білоцерківської стала можлива через байдужість самої Римми Білоцерківської до засудження лідерів опозиції.

До речі, рух підприємців так чітко не визначився: чи готовий він боротися за повалення диктатури Януковича – чи шукатиме порозуміння з ним?

 

Адже зрозуміло, що Янукович з ними вчинить як Сталін з непманами в 1929 році!

Тому треба неодноразово нагадувати:

Опозиція НЕ може підняти народ – але лише організувати та дати лад думкам та діям тій частині народу, яка піднялася сама. Однозначно.

 

Ми не раз писали, що час Майдану минув – тепер головна арена боротьби НЕ парламент, а вулиця.

Тому маємо протиріччя:

-  в Верховній Раді майже нічого зробити неможливо, можна лише на вулиці;

- на вулиці мирні та нечисельні мітинги втратили сенс.

- в Україні взагалі відсутній навіть робітничий рух з 1917 року.

Цей сумний висновок наштовхує на думку, що час боротьби саме рішучої революційної меншості. Але боротьба революційної меншості можлива лише за підтримки більшості українського суспільства – як україномовного, так і російськомовного.

 

Але для цього треба весь час запобігати дезорієнтації народу щодо диктатури та власного майбутнього.

Найбільші вороги української незалежності та демократії – саме мнимі прибічники української мови на зразок Мустафи Найєма, Вікторії Сюмар, групи «Чесно» Рибачука, якогось Демократичного альянсу», «Удару» Кличка, Володимира В'ятровича з "Чесно"(!?)  та інших.

 

До речі – Ганна Герман зробила піар Віталію Кличку: той начебто не хоче співпрацювати з партією регіонів.

Регіонали розумнішають: давно вже охранки світу вносять розбрат в лави підпілля: негайним визволенням тих чи інших нелегалів…

Прийомів внесення розбрати безліч. Цей прийом – один з них.

Повторимо: зараз на війні як на війні – не треба навіть обурюватися. Маскуючі заходи – це те, без чого не обходилася жодна війна…

Все питання – на чиєму боці ті, кого вважають «чесними», «об’єктивними», «незалежними».