С. Овчаренко
Вийшла стаття Михайла Дубинянського в «Українській правді» «Справедливість є?».З якої зрозуміло – що ніякої справедливості нема. І вести розмову про неї – тупість, наївність.
Натяк, що це розмова про «справедливість» – для «лохів».
Отже ті, хто хоче переділу власності – то «шарікови». А боротьба проти політичної несправедливості – то наївність, бо все одно повертається до вихідного пункту «на круги своя».
Ця стаття настільки очевидна за намірами та виконанням, що можна було взагалі її не згадувати. Проте така нота у правлячій пропаганді скоро буде домінуючою.
Звісно – нинішній режим не має ніякого виправдання ні для грабунку населення, ні для зради національних інтересів.
В цих умовах залишається сказати, що нема не тільки справедливості, але й добра та зла – «бо всі люди однакові» – і вони всі погані, «одним миром мазані» – і таке інше.
Насправді – вилучення приватної власності відбувається саме від малого та середнього бізнесу – на користь олігархічного капіталу можновладців. Одночасно засуджується ідея перерозподілу крупного олігархічного капіталу – і одночасно відбувається перерозподіл капіталу на користь держчиновників та наближених до них людей.
За рахунок малого та середнього бізнесу.
За такі грубі гроші можна найняти журналістів, політологів та інших «проффесорів», які доведуть, що в Україні все відбувається як слід – «бо такою є природа самої людини».
Тобто «гріх первородження» породжує наші заслужені страждання.
Якщо нам не вистачає на заробітні плати, торговельний дохід через вузькість внутрішнього ринку – то це не несправедливість самого соціально-економічного устрою – а через наше небажання працювати та заробляти на життя.
Це ще не все:
Харківські угоди та інші акти національної зради – то не є зрада, бо проводиться усе саме «успішними людьми» нашого олігархічного політикуму. Якщо ці люди такі багаті – то вони й розумні. Якщо такі розумні – значить вони чинять все правильно – а нам цього не зрозуміти, бо дурні. А дурні саме тому, що не змогли нажитися як хазяї нашого життя. Їм же вдалося?
На наше намагання щось зрозуміти – нам скажуть, що ні до чого нам сушити голову – все одно нічого не придумаємо, бо дурні.
А щоб було не так погано, не так нестерпно – треба менше думати, а насолоджуватися життям, яке є. Адже олігархічні мислителі доведуть, що дійсність така, якою ми її сприймаємо, а не така, яка вона є насправді.
Яка реальність насправді та що з цим робити – не нашого розуму діло, якщо не спромоглися стати заможними як наші журналіст Дубинянський чи журналіст Піховшек.
За їх розпорядком нам не треба шукати логіку подій – це не для бидла, це для «благородного мужа», як казав Конфуцій.
Якщо тебе пограбували – сам винний, бо тобі на роду таке написано. Не скигли – а працюй, як казав Азаров… до чергового грабунку.
Так що чи була національна зрада, чи ні – це не наше собаче діло – якщо ми дійсно «маленькі українці».
Головне – щоб пам’ятали, що ми дійсно маленькі та не лізли у справи великих українців, які «панують у своїй сторонці».
Частину побажань національного гімну вже виконано…
Ми живемо в найкращому з світів.
Хто такі «ми»?
А чи не все одно – ми – це ми. А вас – нема і звати вас ніяк.
Вам подобається така ідеологія олігархічного капіталу?