Незгода "SiT" з Юлією Тимошенко. Бо за владою – спалені мости

Станіслав Овчаренко
Лідери опозиції сидять у в’язниці через зраду «тушок».
З 2003 року опозиція весь час вигравала вибори у влади – але весь час частина «опозиціонерів» перебігала до провладної частини парламенту – і створювала пропрезидентську більшість.

Дійшли до того, що
- постійно руйнують бізнес опозиціонерів або звільняють з роботи
- почали саджати до в’язниці своїх політичних опонентів.
У цей час тушок, які запроторили за грати керівників опозиції, запрошують на телевізійні ток-шоу як «успішних людей» і якось з ними серйозно розмовляють…

Отже – на наступних виборах шановна Юлія Тимошенко закликає проголосувати за єдиний список – щоб «усунути мафію від влади».
Проте «мафія» сильна саме зрадою саме у власному середовищі!
Саме тому можна сміливо передбачити, що «опозиція може виграти вибори».

Що потім?
Потім – частина «опозиції» в черговий раз перебігає до провладної меншості, робить її вже більшістю – і диктатура Януковича продовжує існувати багато років.
Тому ми вимушені НЕ ЗГОДИТИСЯ з тезами ув’язненої шановної Юлії Володимирівни – і нагадати, що вона програла президентські вибори саме через зраду її помічника Андрія Портнова та його групи. Організації партії «Батьківщина» погано працювали на місцях (знаю дещо по Запорізькій області та м. Пологах, у районному містечку). Організації партії регіонів там працювали куди ефективніше – і це треба визнати.
Отже – основні зусилля – саме по розбудові та посиленні самої партії «Батьківщина», а не якоїсь «нейтральної». Підтримка зусиль зокрема Олександра Турчинова та Наталії Королевської, які ще залишаються на волі.

1. Отже – щоб перемогти диктатуру – треба спочатку боротися навіть не так з регіоналами як окупаційною владою – як з «тушками», тобто з гнилизною у власному середовищі.
Дуже легко передбачити, що нинішні тушки скоро, дуже скоро будуть представляти себе як «незалежних кандидатів» - як, наприклад, Олег Ляшко чи Святослав Олійник.
Пастися вони будуть на НАШОМУ електоральному полі – так що їх треба весь час викривати вже зараз.
Списки тушок усіх рівнів повинні бути на слуху. Ніякої довіри – не тільки регіоналам, але й їх тушкам. Наша редакція буде весь час нагадувати про них – щоб ніякий каськів не зміг презентувати себе як позитивну людину.

2. Так що «єдиний список опозиції» НІЧОГО не дасть. Якщо ми маємо у владі мафію, тобто «сім’ю» в перекладі з італійської – то коло довірених народом та нами повинно бути обмеженим – інакше їх не проконтролювати.
Юлія Володимирівна пише, що ця бандитська влад буде скоро усунута.
Було б добре – ніхто не сперечається. Але цій мафії при владі Є ЩО ВТРАЧАТИ!
Згадаймо – незважаючи ні на який тиск з боку Заходу – Юлію Тимошенко та Юрія Луценка Янукович так і не випустив на волю! З якого дива Янукович випустить владу з рук після навіть після успішних для опозиції виборів?

3. Адже влада Януковича, ув’язнивши Юлію Тимошенко та Юрія Луценка – спалила за собою мости. Адже цій владі можна у будь-який час пригадати кримінальні «подвиги» 90-х років в самому Донбасі. Регіонали це ЗНАЮТЬ – і мирні протести їм ні до чого, як і Путіну в Росії, до речі.
Отже – боротьба переходить з мирної площини у немирну. Тук потрібна не так широка більшість як стійка меншість.

4. Адже ще на стадії складання загального списку опозиційні партії неодмінно пересваряться. Чекаємо чергових гучних та демонстративних «образ» з боку Анатолія Гриценка та Олега Тягнибока. Чи пропозицій Наливайченка до Яценюка очолити єдиний список опозиції, ігноруючи «Батьківщину» та її лідера. До речі, як і Юрія Луценка.
Не викликає довіри також Арсеній Яценюк, дуже зручний для влади – як відстійник для «легкої» опозиції – тушкостворюючої ніші. Згадаймо поведінку самого Арсенія Яценюка перед другим туром президентських виборів 2010 року.
Істина питання – в історії питання.
Не забудемо і про роль Олега Тягнибока та Анатолія Гриценка перед тим самим другим туром президентських виборів 2010 року.
З цієї точки зору Віталій Кличко ВЗАГАЛІ не належить до лав опозиції – його відданість Європі зводиться до відданості європейському комфорту готелів та курортів…

5. Попереду – жорстока боротьба, де потрібна мужність витривалість та воля. Тому невідворотно коло надійних союзників звужується за законами соціології та соціальної психології. Як це не дивно звучить – нам потрібно не так виграти, як відвоювати вибори та запобігти черговій зраді.
20 років української незалежності – це історія зрад національної демократії на користь колишній партноменклатури та кримінальних бандитів.

6. Тому хочеться нагадати шановній Юлії Володимирівні – що може відбутися такий феномен, як залишення самої Юлії Тимошенко у в’язниці навіть після уявної перемоги опозиції на виборах!
Неймовірно?
А хто міг уявити Меморандум «Янукович – Ющенко» 8 вересня 2005 року під час Майдану 2004 року? Хто міг уявити, що вождь Помаранчевої революції Віктор Ющенко ЗДАВ 11 узбекських опозиціонерів Ісламу Карімову НА СМЕРТЬ – бо в Узбекистані опозицію вбивають!
Цей факт українська громадськість навіть не помітила.

7. «Наша Україна» ще тримає своїм лідером Віктора Ющенка – з ними теж «створювати спільний список»?
Опозиції протистоїть консолідована сила партії регіонів та держапарату, силовиків. Тобто – і опозиція мусить консолідуватися у щось єдине на чолі з єдиним лідером. І цей лідер вже точно не Арсеній Яценюк.
Виборчі комісії цілком контролює партія регіонів. Суди цілком контрольовані Адміністрацією Президента. ЦВК також буде відхиляти позови спостерігачів від опозиції. «Беркут» та інші силові «птахи» вже відпрацювали методику розгону мирних маніфестацій. СБУ надали право переслідувати мітингувальників.

8. Треба весь час не забувати головного: мирного, демократичного шляху повернення до демократії від тоталітарного ладу НЕ існує. НЕ ІСНУЄ – незалежно від думок найавторитетніших лідерів нашої країни. І суспільство і навіть опозиція ще не осягнули – ЯКА державна система запанувала в Україні – тому плекають надію, що «мафія скоро щезне». Більшовикам у 1917 році теж передрікали скору поразку та зникнення з політичної арени.
Що було потім – ми усі знаємо.

9. НЕ треба приплутувати навіть Ліну Костенко до нашої політичної авгієвої стайні. В Україні НЕМАЄ поваги до моральних та інтелектуальних авторитетів – скоріше навпаки. В неї одразу полетить стільки бруду – що їй це буде дуже дорого коштувати. Згадаймо – як її вразило ставлення до неї декого в Західній Україні…

10. До тушок МОЖНА клеїти «визнані моральні авторитети» на кшталт Оксани Забужко, Тетяни Монтян. Вони гідні Віктора Ющенка та його людей зі смітника.
Ніяка наволоч зі смітника Ющенка не здатна одразу стати людиною.
Якщо вляпалася – спочатку треба, як мінімум покаятися. Але від Яценюка, Ющенка, Гриценка не діждатися.

11. Одного разу надії поклали на «афганців» та «чорнобильців». Але і «афганці» і «чоронбильці» - не партія і не громадський ідейний рух. Вони діляться між собою по лекалам решти суспільства.
Згадаймо навіть царських офіцерів 1917 – 1923р.р. – ті теж розкололися по політичним напрямкам – або стали мирними обивателями, емігрували…

12. Військові МОЖУТЬ прийняти участь як революційні силовики – але для цього їм потрібна ідейна та політична визначеність. Тобто – військові, силовики – це не політичний суб’єкт – а лише інструмент в руках політичного керівництва. Не більше.

13. Але – щоб керувати силовиками – політичне керівництво повинне бути консолідованим та мати єдиного лідера. Основні політичні питання та цілі не повинні бути предметом дискусій.
Згадується одна з гарік:
«Идея, брошенная в массы
Подобна девке, брошенной на полк».
Ось так.
Ми зараз зовсім в іншій політичній реальності – і не усвідомлення цього може нам дорого коштувати.