С. Овчаренко
Цьому Дню гніву передувала багатоденна рекламна кампанія в Інтернеті. Про цю подію писали також друковані ЗМІ – отже, не можна говорити, що ніхто або мало, хто про цю подію знав.
Проте, нема чого правду приховувати – число учасників київського «Дня гніву» ледве перевищувало 1(одну) тисячу чоловік.
Так що правда – на одного мітингувальника – по два міліціонери. Масовим такий захід 14 травня назвати не можна. Ми самі повинні самі собі казати правду – щоб над нами не зловтішалися наші супротивники.
Що – в країні нема протестних настроїв?
Навпаки – опитування говорять, що БІЛЬШІСТЬ готова вийти на вулиці. Зараз підприємці масово залишають базари, крамниці – через що розмивається середній клас. Отже – виконується бажання існуючої влади – експропріація потенційних протестувальників?
Яскравий приклад зростаючої свідомості українців – львівські події. Які НЕ розкололи українське суспільство – усі зрозуміли потайні бажання влади Януковича. Більше того: вже набагато менше теревенів – та більше мовчазної рішучості відстоювати власні людські права.
Проте – ми маємо мале число мітингувальників в «День гніву» в Києві.
Як зрозуміти таке протиріччя?
З цією метою ми з редакції “SiT” пішли до Маріїнського парку біля верховної Ради, де мусила відбуватися епохальна подія – зустріч розгніваного народу з владою.
Але так НЕ сталося.
Цьому можна дивуватися – бо «Батьківщина», «Свобода», та Асамблея ГО малого та середнього бізнесу збирають набагато більше народу!А цього разу – не вийшло.
Чому?
Вимушені сказати правду: такі заходи не можна організовувати силами однієї організації, якщо така організація – «Спільна справа» ще не пройшла достатньо зрілий період формування.
Тобто – не пасивність народу, а недостатня підготовка та хиби в організації заходу розхолоджували учасників «безстрокового мітингу».
Виступ самого лідера – Олександра Данилюка був досить змістовним та вмілим. Але цього було недостатньо. Він повинен був КЕРУВАТИ усією організацією мітингу з початку до кінця. Але після власного виступу – пан Олександр швидко відійшов убік – і, таке враження, втратив робочий контроль за ходом мітингу та за змістом виступів інших виступаючих.
Відчувалися вади «штабної» роботи – лідера не було кому замінити в керівництві заходом.
Ми вимушені так суворо характеризувати цей важливий захід – бо, змиряючись з недоліками організаційної роботи, вимушені будемо приписати малу кількість учасників загальній пасивності українського народу – а це неправда.
Далі відбувалося ось що: Олександр Данилюк відійшов, але не з іншими керівниками заходу – а просто усунувся від керівництва мітингом. Ми запитали у народних депутатів Наталії Королевської та Андрія Павловського – «чому вони не приймають участі у заході безпосередньо?».
Ті відповіли, що «захід Данилюком проголошений позапартійним – тобто вони не повинні втручатися – і не втручалися. Народні депутати від БЮТ Михайло Волинець, Андрій Павловський, Наталія королевська та НУНС (Гримчак та Ар’єв) лише підстраховували цей захід від втручання міліціонерів.
Народні депутати зазначили, що головний опозиційний захід відбудеться силами Асамблеї ГО малого та середнього бізнесу не 14 а 19 травня. Там приймуть участь багато громадських організацій, не обмежуючись лише підприємцями.
Адже мітинг формулювався як зустріч з народними депутатами.
Помітно було також, що люди більш охоче підходили до Наталії Королевської чи Павловського – ніж до самого Олександра Данилюка. Так що горда самотність нічого не дала лідерові.
Навпаки – самі народні депутати трималися досить просто і «зоряною хворобою» не страждали. Було помітно, що учасники мітингу наче трохи розгубилися – хоча чітко розуміли – навіщо вони зібралися тут.
Адже після фактичного державного перевороту та узурпації влади – в Україні припинені вільні та чесні вибори. В Україні нема наявного потужного робітничого руху. Нема навіть економічних, не те, що політичних страйків.
Отже – для зворотного зв’язку народу з владою залишається ВУЛИЦЯ або площа. Уряд Януковича-Азарова намагається витіснити народ навіть з вулиць, позбавляючи можливості хоч якось донести свою думку та інтереси до можновладців.
Так що учасники мітингу залишалися на місці, незважаючи на вади організації.
Коли приблизно о 14.00 керівники мітингу захотіли встановити намети – «беркут» розігнав «будівельників» – і арештував вісьмох людей. Народного депутата від БЮТ Михайла Волинця били, особливо по ногах.
Двох жінок з синяками відпустили одразу – але шістьох чоловіків затримали довше – намагаючись приписати їм дрібне хуліганство (матюкалися, чинили опір і таке інше…).
Тут народні депутати від опозиційних партій – Михайло Волинець, Наталія Королевська, Андрій Павловський, Гримчак та Ар’єв виявилися на своєму місці. Наталії Королевській вдалося визволити та вивести з міліцейського автобуса усіх людей, крім Валерія Коханівського. Якого відпустили пізніше.
Ось список затриманих:
Куценко Валерій
Бесараб Володимир
Тищенко Сергій
Панченко Юрій
Бобчун Валерій
Коханівський Валерій
Незважаючи на вище означене багато, хто з мітингувальників вирішив залишитися на ніч – щоб з 11.00 наступного дня продовжити участь у безстроковій акції.
Ми маємо, проте, факт затримання о 19.20 самого лідера «Спільної справи» Олександра Данилюка. Якого звинувачують у організації «несанкціонованого мітингу» – хоча українська Конституція не передбачає санкції на народне мирне волевиявлення. Але, вочевидь, Україна Януковича швидкими кроками йде до стану Росії Путіна чи Білорусії Лукашенка.
Тому навіть нечисельна спільнота, яка зібралася навколо гасла по відновленню демократії – налаштована рішуче.
Але цей «День гніву» – лише «увертюра», «головна репетиція» події, яка відбудеться пізніше – з 19 травня цього року. Це буде акція «Вперед» куди чисельніша – і розправлятися силовикам з нею буде куди складніше. За цим буде слідкувати вся країна.
Провокація у Львові 9 травня НЕ розколола Україну – а лише збурила ситуацію та насторожила як Захід, так і Схід країни.
Події розвиваються по наростаючій…