Станіслав Овчаренко
Ми учора були учасниками та свідками Майдану біля Верховної Ради. Є вже досить справедлива стаття Станіслава Речинського в «ОРД», де він доводить, що чисто підприємницький Майдан неможливий та з цією владою теж неможливо домовитися. Тобто – з шулерами не можна грати за одним столом – обов’язково ошукають.
Все правильно.
Але хочеться сказати шановному пану Станіславу Речинському, що «не можна зрозуміле для авангарду класу вважати зрозумілим для усього класу». У свій час Анатолій Луначарський це сказав по іншому приводу.
На мові керівників цього учорашнього Майдану це звучить так само, як у одного філософського класика: «Не можна переплигнути через етапи – доведеться повертатися. Усі свої помилки та досягнення людина мусить пережити сама».
Я є свідком, що значна частина керівників учорашнього Майдану добре розуміє правоту пана Станіслава Речинського. Проте більшість підприємців, незважаючи на брутальність влади Януковича – надіється, що ця нинішня влада (хоча б з патріотичних міркувань) почне співчувати та сприяти малому та середньому бізнесові в Україні.
Більшість виступів, як не крути, були скаргами на життя, а не політичними вимогами. Більшість учасників, це було очевидно – опікувалися здебільшого станом власних справ. а не країни у цілому.
Зрозуміло – кожний опікується своїм власним – і це нормально.
Проте кожному підприємцеві повинно бути зрозумілим по роду діяльності – що особисті інтереси можна реалізувати лише одночасно реалізуючи суспільний інтерес. Це вірно як у бізнесі, так і в політиці. Тобто треба обуритися не нестерпністю гніту, а самим фактом поневолення. І не лише власним, але й своїх колег.
Як казали класики марксизму (їх визнають буржуазні західні науковці та політики) – треба перетворитися «з класу в собі в клас для себе». Тобто усвідомити себе членом, частиною певного соціального стану та свого народу, своєї країни.
Чисто теоретично це зробити неможливо. Потрібно «своїми боками» це відчути, усвідомити, накопичити власний досвід та змінити мотиви власної поведінки. Тому керівники Майдану дали «відбій», усвідомлюючи, що сьогодні підприємці ще не готові
а) усвідомити свої корінні інтереси проти тоталітарної влади,та
б) не змогли ще залучити на свою сторону решту народу, яка теж страждає від свавілля тоталітарної влади – але ще менше підприємців на сьогодні здатні усвідомити власні інтереси – мабуть пройшли не всі круги Аду згідно Данте Аліг’єрі.
Коротко кажучи, учора було набагато більше, ніж це намагалося показати офіційне телебачення. До речі – міліція не пускала 5-й канал. Але залюбки пустила провладний канал 1+1. Але істотно менше, щоб ставити завдання про вимоги відставки президента. Верховної Ради та уряду.
Ми, проте, повинні зауважити, що багато, хто з мітингувальників був невдоволений таким кінцем заходу – вони хотіли поїхати додому з якимось результатом – щоб не було соромно перед земляками. Вони були ладні навіть залишитися не на одну ніч – щоб продовжити акцію протесту.
Мені доводилося неодноразово розмовляти з такими «рядовими» мітингувальниками одразу після закінчення мітингу приблизно о 15.00.
Майже усі вони готові були навіть наражатися на зіткнення з міліцією уночі і витерпіти усе, що з цього випливає.
Це, теж можу свідчити, ВПЕРШЕ з часів минулих Майданів.
В країні наростають революційні настрої – але, на жаль, лише такого собі стихійного «броунівського» характеру.
В цих умовах Координаційна Рада Асамблеї та особисто Наталія Королевська не могли взяти на себе відповідальність за долю тих, кого вони могли б закликати на виступи проти сваволі влади в умовах тортур з боку силовиків.
У цьому пункті (тактично, не стратегічно!) я не згодний навіть зі Станіславом Речинським . «Каша у в голові» неодмінно вилилася б безладом у діях опозиціонерів. А вся відповідальність впала б на голови не лише керівництва мітингом. Але й компрометацією самої ідеї повалення тоталітарного ладу саме мирними, невійськовими і не терористичними засобами.
Отже фіксуємо:
- як проміжний етап боротьби за вільне підприємництво та право на приватну власність – цей мітинг був успішним, влада буде більш завбачливою у своїй сваволі;
- з точки зору досягнення власної мети – встановлення демократичного ладу в Україні – підприємці ще виявили власну політичну незрілість.
Проте в такі моменти ментальне визрівання йде пришвидшено.
Треба відмітити, що підприємці НЕ висували вимоги не тільки визволення політичних в’язнів – але й в’язнів з числа власних активістів. Усім боліло лише своє.
В цих умовах НЕ можна було наражати на ув’язнення та побиття тих, хто вирішив би продовжити боротьбу. Інакше вони ризикували б залишитися сам на сам зі своїми проблемами.
Адже політичними виступи стають, коли керуються принципом «один за всіх і всі за одного». «Один за всіх» – вже є. Але щоб «усі за одного» – такого ще немає.
Приклад?
Про Юрія Луценка опікуються лише власна партія «Народна самооборона» та «БЮТ», особливо Юля та його дружина Ірина.
Ющенко в черговий раз виявив себе… але про нього не будемо, досить.
Наступний етап виступу підприємців та решти громадянського суспільства намічається 14 червня в Києві.
Навколо цього треба розгорнути широку дискусію серед СВОЇХ співгромадян – який склад учасників та які цілі та гасла мати на той випадок.
Очевидно, що:
– підприємці залишаються єдиною рушійною силою українського суспільства.
- Майдан НЕ може залишатися чисто підприємницьким, а повинен стати загальнонаціональним
- лише як підприємницький, Майдан не досягне НІЯКОЇ мети
- Майдан мусить сконцентрувати людей, які готові дати відсіч насиллю з боку будь-кого, не усіх можна приймати на площу чи площі
- Майданом мусить керувати не економічна, а політична організація
Саме в цих умовах наступний Майдан не повинен розходитися без певного результату. Він навіть може збиратися не 14 червня – а раніше чи пізніше – в залежності від обставин.
Дуже бажано,по можливості – без жінок та дітей…
Є ще один успіх учорашньої акції: вона більш значуща та важлива, ніж провокаторська акція влади та їх спаринг-партнера «Свободи» 9 травня у Львові.
Значимість руху «Вперед» уже в тому, що почав литися бруд на Асамблею ГО малого та середнього бізнесу, а особливо на шановну Наталію Королевську.
Ну, якщо почали масовано лити бруд з усіх ЗМІ – ця особистість має вже загальнонаціональну значущість. З чим Наталію Юріївну і поздоровляємо.
Ненависть ворога – краща нагорода!