Ст. Овчаренко
1. Дітям не можна грати сірниками: влада та гроші – це не та тема, де можна безкарно розважа-тися та ризикувати основними засадами існування громадянського суспільства. Коли Леніну дорікали, що він повалив Тимчасовий уряд, той відповів, що перед переворотом «влада валя-лася на вулиці».
Тобто – він просто підібрав її а вулиці. Щоб не захопили інші.
В історії так було завжди: безпечність карається в людській історії дуже жорстоко.
2. Я та редакція Svetiteni зі співчуттям приймали участь в акції «Стоп цензурі!». Зокрема, ми приймали участь біля адміністрації президента.
Але ми не пишаємося цим, та не вважаємо ці кроки тим, що можуть зупинити владу на шляху утисків свободи слова. Звісно – і це потрібно, ми тому прийняли у цьому участь і будемо надалі робити те саме.
Але як не-журналіст – мушу не погодитися з журналістами, що провина за існування такого політичного режиму їх не стосується.
Ще й як стосується!
Якщо хоч трохи розбиратися навіть у житті, не тільки в політиці – зовсім не обов’язково журналістові, як тій собаці, хапати за ногу та кусати того чи іншого прибульця – навіть якщо хазяїн це дозволив чи наказав.
Інакше виходить так, що в тій же Росії журналісти щосили хапали за ногу Єльцина та Горбачова – з радості, що це, (нарешті!) можна робити безкарно. А Путіну, який стулив пельку ЗМІ, одна журналісточка вигукнула: «Ви – незрівнянний!».
Ще трохи – і якась Оксана Забужко теж буде вигукувати щось подібне… Як Лариса Скорик робить вже зараз.
Про що я зараз?
Так, про те, що журналісти, особливо з «Української правди» в 2009 році невпинно та послідовно цькували за поданням Банкової Ющенка Юлію Тимошенко. Олена Притула тоді навіть оголосила їй війну. Чи насмілиться зараз Олена Притула відкрито оголосити війну самому Віктору Януковичу?
Ні, звичайно, це стало небезпечно – і вона розумно утримується від цього. Олену Притулу вистачило лише на Дарку Чепак, яка справді не заслуговує на нашу повагу.
Але зараз Дарці наша повага не потрібна – у неї зараз інші цінності, мабуть немаленькі.
3. Того, 2009 року, я з тривогою, якщо не сказати гірше, спостерігав за планомірним цькуванням ЮВТ з усіх боків:
- президента Ющенка
- наявної парламентської більшості
- журналістів рейтингових інтернет-порталів
- так званих «українських патріотів»…
4. Ще тоді ми писали, що з такими «друзями» і ворогів непотрібно. Вороги, регіонали, і не висувалися надто – терпляче чекали. Доки «друзі» дружно знищать їх головного опонента. Сергій Лещенко та Мустафа Найем вже не знали – як ще викрити «кляту Юльку». До того ж ЩОДЕННО «Українська правда» друкувала опуси, думки Балоги, Кислинського…
Забули?
Ми ще тоді писали, що знищення влади ЮВТ приведе до цієї влади регіоналів, які на той час спокійно спостерігали взаємне поборювання.
Ми тоді неодноразово писали, що партія регіонів подібна не до християнських демократів Німеччини, а саме до НСДАП – тобто нацистів. Але патріотів не своєї, а сусідньої держави. Що партія регіонів, раз отримавши владу, як тоталітарна сила, назад вже не віддасть, зважаючи на будь-які вибори.
Ми це писали неодноразово. Так і сталося.
5. Так що, не потрібно було критикувати ЮВТ тоді, у 2009 році? Взагалі не критикувати? Демагоги усіх сортів легко «сплутають» політичну обережність в критиці з відсутності свободи слова взагалі.
Але для розумних та чесних людей пояснимо: ми тоді самі вказували на вади не тільки урядової, але й внутрішньопартійної політики «Батьківщини» та БЮТ взагалі.
Але весь час вказували, що, незважаючи на вади політики ЮВТ – її все одно треба підтримувати, не ховаючись за уявну «об’єктивність». Адже на нас насувається жахіття тоталітарного ладу, до того ж зрадницького. Але усі наші рейтингові журналісти забули про Віктора Януковича.
Тоді – з нецікавості, тепер – з остраху.
6. Звернемося до акції «Стоп цензурі» та до Податкового Майдану: що у них спільне?
Те, що робить їх боротьбу безперспективною – звертання до совісті та гуманізму Віктора Януковича. Як потенційного союзника?
Передивіться – який гуманізм та совість у його «суворій юності»?
- Кто баланду не хлебал
- Тот жизни не знал!
Так правильно – чи що?
7. Звертаючись до Віктора Януковича – ми тим самим легітимізуємо його з його сумнівними результатами президентських та місцевих виборів. А те, що виборів взагалі не буде – це нікого не цікавить? Що виборче законодавство взагалі не має значення – доки у виборчих комісіях буде дві третини – з партії регіонів? Це – не є предметом цікавості журналістів?
А якщо так – не мають НІЯКОГО значення електоральні рейтинги українських партій – а журналісти це обговорюють…
Як в Німеччині після 1933 року не мали значення рейтинги ненацистських партій. Або в Росії Путіна.
8. До речі, тут можна посперечатися з самою ЮВТ – яка щось говорить про вибори 2012 та 2015 років.
В самій столиці донецька команда Попова вже так знахабніла розоренням ринків, що взагалі поставила під питання саме існування приватної власності в місті Києві. Сьогодні ми надрукували Звернення асамблеї ГО малого та середнього бізнесу. До речі, за суттю, це і є дві ланки одного ланцюга: адже справа йде про право особистості на вільне життя.
Це може бути предметом журналістських розслідувань? Можемо пояснити людям, що знищення свободи слова та приватної власності – це наступ тоталітарного ладу?
9. Проте ж ні! Наші «українські патріоти» та журналісти продовжують розколювати лави опозиції – а тепер і підприємців як найактивнішої частини громадянського суспільства. Їм так хочеться «нових облич» (своїх, звичайно) на політичній арені. (Згадаймо Гриценка…).
А журналісти хочуть, ну дуже хочуть свободи ЗМІ – не помічаючи та не роз’яснюючи, що саме по собі знищення поділу влади на три незалежні гілки і є тоталітаризм, при якому ніяка свобода навіть не проглядається.
Щоправда, Наталія Лігачова з «Телекритики» це зауважила у своєму виступі на ТВі.
Але це – виключення.
10. Можна запитати: а чому ж, за висловом Ганапольського – влада Януковича не упакувала журналістів у автозаки – як би це зробила в Росії? Випадок з НТВ в Росії це доводить.
І Ганапольський довів, що українські журналісти.. «заїлися»!
Тобто – «багато про себе думають». Скромніше треба, скромніше!
Якщо журналісти будуть думати ЛИШЕ про свободу ЗМІ, то вони її втратять. Хоча зараз про це ПІІЗНО говорити. Після потурання Януковичу в 2009 та в 2010 роках вже дійсно треба думати про виживання журналістики як професії.
Як Наталія Лігачової - чи В’ячеслав Піховшека з Сонею Кошкіною – це вже інше питання.
11. Може, це не на часі – але ми бачимо небезпеку не тільки сьогоднішню – але й майбутню – від ВО «Свобода» Олега Тягнибока. Ми згодні у цьому з висновками Європейського парламенту.
Але радикальність ВО «Свобода» на тлі сваволі влади Януковича привертає молодь на бік екстремістів.
Саме тому треб активізувати діяльність а) підприємницьких організацій та б) національно-демократичних сил, зокрема «Батьківщини» Юлії Тимошенко. До цього часу внутрішньопартійні проблеми «Батьківщини» створювали проблеми для патріотичної України взагалі.
12. Друга теза на заперечення навіть ЮВТ: не треба особливих програм та планів розвитку України!
Країна може лише те, на що здатні її громадяни.
А зараз навіть журналісти, не тільки партійці, повинні зрозуміти: демократичного, правового шляху повернення до демократії НЕМАЄ.
Догралися.
Зараз є такі цілі:
- свободу політв’язням,
- захист приватної власності дрібних власників,
- повернення до системи стримувань та противаг (повернення до демократії)
- тотальна люстрація – регіоналів, комуністів та «тушок»…
Цілі повинні бути досить ПРОСТИМИ, щоб зрозумів навіть той, хто нічого розуміти не хоче.
Журналісти в в наших умовах мусять бути не лише інформаторами, але й тлумачами прописних істин демократії.