Станіслав Овчаренко
Коли в голові вже зовсім макітриться – через пелену невизначеності над силу пригадую, що, як завжди, „двічі по два – завжди чотири”, що увесь речовинний світ вкладається у таблицю Мендєлєєва – і стає спокійніше. ВСЕ можна осягнути розумом – і будь-яку складну проблему можна вирішити,розклавши її на прості складові – за методом Декарта.
Це стосується також історії та політики.
1. Отже: після рішення Конституційного Суду НІЧОГО принципово не змінилося – адже гра проходить не за правилами, а за уподобаннями та складом учасників. Вони взагалі могли б не морочитися з „правилами”, з якимись там законами чи конституцією – все одно зі скасуванням поділу влади на три незалежні гілки ієрархія державних рішень перевертається знизу догори. Отже багато яких речей непотрібно – без яких не живе демократичне суспільство.
Отже – у демократичному суспільстві ієрархія рішень така:
1). Конституція – Основний Закон прямої дії, якому не повинні суперечити закони
2). Закони, які приймає парламент, якому не повинні суперечити підзаконні акти уряду чи президента
3). Письмові акти президента та уряду, відомчих органів –яким не суперечать усні та таємні розпорядження уряду та інших органів виконавчої влади.
Але ТАКОГО порядку в Україні НЕМАЄ. Уся ця піраміда рішень перевернута на голову – отже ведучими є рішення таємні самого президента та його оточення – точнісінько, як при радянській владі.
Отже – чи буде прийнятий якийсь закон чи ні – вже НЕВАЖЛИВО – без таємних та явних підзаконних розпоряджень президента та його оточення НІЧОГО не має значення.
Все.
„Перезавантаження” української влади в умовах нинішнього її складу теж неможливе або майже неможливе. Адже підрахунок голосів будуть проводити за сталінськими зразками.
Отже – перевибори президента та парламенту не матимуть НІЯКОГО сенсу. Вони будуть вигідні саме теперішній владі – все одно порахують „як потрібно” – і навіть узаконять теперішній стан речей.
Отже – перевибори тепер – вигідні саме владі, а не опозиції.
І що?
Те, що „проти лому нема прийому”. Нарізку гвинта з’їла іржа – гайка влади прикипіла намертво – і зняти таку політичну „гайку” технічно неможливо. Потрібен ІНШИЙ „лом”.
Отже потрібен „слюсар”, який зможе таку гайку зняти.
Тотальні перевибори не повинні проводити найвідоміші фальсифікатори на кшталт нашого „Підрахуя” Ківалова.
Взагалі уся ця нелегітимна влада повинна бути усунута від справи проведення виборів.
По перше – усунута нинішня Центральна виборча комісія взагалі. Іржа політичної корупції з’їла також суди та парламент, самого президента.
2. Отже – зсередини владу реформувати неможливо. Треба при цьому згадати, що джерелом влади в Україні є народ. Якщо нинішня влада цілком заіржавіла – потрібна паралельна владна структура на чолі з Тимчасовим революційним урядом з відділеннями на місцях. Які і повинні створити виборчі комісії по тотальному перезавантаженню влади.
Нам нічого втрачати – нинішня влада повністю нелегітимна та перетворилася на кримінальну „малину”.
Репресії?
Треба ясно усвідомити: нинішня влада СЛАБА. Вона не може наважитися на масовані репресії – для цього потрібно не просто саджати супротивників – а розстрілювати по 150 – 200 чоловік щоденно.
Щоб занурити всю Україну в суцільний жах.
Інакше у Януковича нічого не вийде. Але він не може піти на таке навіть за підтримки Кремля – у того досить проблем і без Януковича.
Як і раніше – центром Руху Опору ми бачимо Львів, Західну Україну та Київ.
3. Головна мета: збереження цілісності Української держави та її демократичний устрій. Право на приватну власність, яку хочуть знищити нинішніми податковим кодексом.
Отже право на приватну власність ВАЖЛИВІШЕ ніж боротьба за українську мову, якої не цуралася навіть сталінська влада. Але приватну власність нищила нещадно.
Отже, ієрархію рішень можна поставити на ноги лише з новим персональним складом влади.
З кого саме?
З того, хто візьме на себе труд „спиляти” іржаву гайку корумпованої влади – яка принципово не реформується.
Це НЕ можуть бути 13 чи 14 політичних партій – вони люто пересваряться між собою, як це було не раз.
Це не можуть бути „західноукраїнські” ксенофоби – які обов’язково розколють Україну на дві та більше частин – цього не можна допустити.
Неможливо домовитися також з проросійськими силами про поділ країни – ті обов’язково захочуть відтяти ноги – але обов’язково по шию. Їм потрібен не тільки Донбас, не тільки Крим – але також і Київ. Не кажучи про Наддніпрянщину.
Вже стало ясно, що регіонами за белькотінням дурнуватого Чечетова хочуть призначити „головним опозиціонером” комічного „Хижого Кролика”.
Комічним є також Сергій Тигіпко – який не є ні економіст, ні взагалі не банкір – а звичайний комсомольський функціонер – він ним і залишився.
На гроші КПРС.
Тягнибок? Нехай доведе у Тернополі, створивши з облради центр Руху Опору. Якщо впорається – чому б і не підтримати?
Тимошенко?
Вона вже почала звільнятися від зайвих та випадкових людей у власній партії. Янукович своєю брутальністю добре їй у цьому допомагає.
Але Рух Опору не повинен дрібнитися на 13 чи 14 центрів впливу. Їм протистоїть дисциплінована сила, яка стоїть при владі. Тому і Рух Опору мусить бути єдиним.
Хоч як би не казилися ксенофоби – але без „Батьківщини” та Тимошенко об’єднана патріотична опозиція неможлива.
4. Ми не ідеалісти і розуміємо, що без змін у громадських настроях авангард нічого не зробить. Проте організацію революційної меншості потрібно проводити вже зараз.
Адже без зміни ієрархії державних рішень електоральна популярність не буде мати НІЯКОГО значення.
А поки що – всередині треба дотримуватися хоча б мінімального нейтралітету – уникати руйнівної критики. Досвід Ющенка – повністю негативний.
Революційна меншість повинна бути готовою очолити народний рух за відновлення української державності.
