1. Дуже багато хто побоювався, що свято опозиції біля пам’ятника Шевченку не збере достатньо людей – і захід виявиться досить маргінальним.
З цього і наслідки: на зустрічі з людьми не були люди з колишньої „Нашої України”, тоб-то з „За Україну”, не були навіть зі „Свободи” Олега Тягнибока,не кажучи вже про пул призначених владою у офіційну опозицію – Гриценка, Кличка та Яценюка.
Вони приготувалися із-за рогу зловтішатися з нездатності головної опозиціонерки та Комітету Захисту зібрати людей на свято нашої незалежності.
Але щось не чути зловтішань після свята!
І не випадково.
Якщо прорегіональні ЗМІ нараховують більше, ніж 2 тис. учасників мітингу та народ-ного гуляння – то на поверхове око – було більше 10 тис. учасників свята незалежності Української держави.
Але цього замало: виявилося, що люди збиралися ще за годину до офіційного початку – і у всіх був спокійний святковий настрій. Навіть не чутно було надто заполітизованих розмов – бо це не партійне свято – а саме ЇХ, національне свято.
І не чути, щоб інші політичні сили зібрали б щось подібне у Києві. Не було такого.
2. Не було такого розпачу також на інших опозиційних заходах – справа лише в кіль-кості долучених українців до захисту незалежності для України та свободи – для україн-ців. Ми вже не раз писали, що на сьогодні нам потрібна не так електоральна більшість, як рішуча революційна меншість. Янукович своїми манерами Михайла Топтигіна є кращим консолідатором українського громадянського суспільства.
Отже – на цей раз участь у святі відрізнялася не так навіть настроєм, як саме кількістю учасників заходу. Можна було відмітити такою невловимою невимушеністю та неофіцій-ністю свята, добрим підбором музичних колективів та їх репертуару. Було дуже зворуш-ливо.
Нагадаємо – учора було саме СВЯТО незалежності України. Якого не чекали та якому не здогадалися перешкодити. Теж, як і наші фальшиві друзі – повірили у власні слова про маргінальність опозиційність настроїв у народі.
3. Звісно – головним був виступ головного ініціатора заходу – Юлії Тимошенко.
Вона висунула 15 пунктів своєї програми дій.
Але ми обмежимося лише декількома.
Передусім
– українці повинні перестати жалітися на владу – на те вона така, щоб саме так і діяти (а чого ви ще чекали?);
- не будемо нікого закликати то співробітництва та єдності – хто хотів – вже прийшов та приєднався;
- непотрібно також мріяти про підтримку демократичного Заходу – у кожного свої праг-матичні інтереси и усі у світі – конкуренти один одному. Спираємося лише на самих себе, свої власні сили;
- треба рішуче припинити розбрат у стані опозиції – і нагадала історію згубних розбратів зі стародавніх часів до сучасності – до президента, який „профукав” історичний шанс де-мократичного розвитку України;
- непотрібно надто виділятися своїми партійними прапорами – наша ознака – кольори на-ціонального прапора;
- необхідно всіляко захищати тих, хто потрапляє за грати цієї диктатури, пам’ятаючи, що кожний з нас може там опинитися;
- в умовах інформаційної блокади Юлія Тимошенко запропонувала створити загальноук-раїнську опозиційну газету як інтегратора опозиційних сил;
- непотрібно вважати, що участь у мітингах, страйках та подібних заходах є щось маргіна-льне. Країни та народи Заходу доводять протилежне;
- особливо велику увагу ЮВТ приділила саме виборам 31 жовтня – бо вони надзвичайно важливі для подальшого опору узурпації влади клікою Януковича;
ЮВТ нагадала, що Янукович хоче взагалі позбутися виборів, продовживши термін по-вноважень Верховної Ради.
Надзвичайно важливо провести зустріч перед Верховною Радою саме 7 вересня 2010 року – від цього дуже багато залежить.
На мітингу також виступив голова Комітетуц захисту України Дмитро Павличко, який розповів про початок нашох національної незалежності у 1991 році. Тоді було важче та небезпечніше…