1. Ми вже домовимося, що не будемо жалітися на злочини режиму, особливо проти супротивників режиму Януковича.
На те й хижак, що „тренувати” травоїдних.
Кожна організація починається з самоорганізації. Усунення недосконалостей у зовні-шньому світі – з усування таких же недосконалостей у самих собі. Отже – максимум ви-мог – до себе, мінімум – до інших, тим більше до супротивника.
Якщо мислити саме так – стає більш затишно, бо максимум обставин залежить саме від нас, а не когось ззовні.
2. Учора я був свідком засідання Апеляційного суду проти телеканалів ТВ-5 та ТВі. Нічого іншого і не чекав – після того, як у свій час теж Апеляційний суд Києва не захотів розглядати позови Юлії Тимошенко як кандидата в президенти України – коли її помічник Портнов після такого суду спокійнісінько сів у крісло заступника держадміністрації пре-зидента Януковича.
Чого ще можна було чекати?
Тому питання не до влади – вона не наша, вона поза нами та нашим життям – і до неї немає НІЯКИХ питань.
3. Питання – до нас самих – хто ми такі і як мусимо діяти?
Але передусім ми повинні вирішити як НЕ ПОВИННІ діяти та себе поводити. Тобто – тре-ба рішуче позбутися карнавальних настроїв та атмосфери народного гуляння та свята. Не-ма чого святкувати і веселитися також, ми не отримали ще жодної перемоги. Між тим учора перед будинком суду молодь почала карнавально розмальовувати себе у кольори телевізійного вогника та мимоволі веселитися.
Кого хотіли розчулити?
На той час (о 14.00) підійшли два політичних плейбоїв – брати Капранови. Один з них сказав, що „прийшов сюди не думати”. Отже у центрі уваги були не керівники двох пере-слідуваних телеканалів – а ці два братика-кіндратика. Також долучився до самопіару Олесь Доній – який теж менше переймався захистом телеканалів, а більше – собою милим.
Я відмовився розмальовувати себе, бо прагнув потрапити до залу суду – боявся, що не пустять. До речі, Femen вели себе скромно – відчували, що не час для епатажу – допомог-ти ж якось журналістам!
4. Зал Апеляційного суду був заповнений лише на чверть. Не було мікрофонів, не бу-ло майже нічого чути, особливо спочатку. Потім, коли стали говорити голосніше – можна дещо почути. Було так само, як і у випадку з Юлією Тимошенко – ніхто не звбирався роз-глядати питання по суті, адвокатів та представників репресованих телеканалів „суддя” грубо перебивав – і спішив закінчити справу – наче ці кляті телеканали відривають їх від більш важливої роботи. Треба зауважити, що сторона ТВ-5 та ТВі було б краще підготува-тися до процесу, зважаючи на зухвалість представників Хорошковського та Януковича у суді.
Кидалося у вічі, що там не було Андрія Шевченка – як представника парламентського Комітету зі свободи ЗМІ. Питання: він теж став тушкою-шакалом, чи як?
5. Відчувається, що януковичі з часів Кучми чогось навчилися – а саме не звертати увагу на карнавальних протестантів. Структура опозиції, як раніше і влади – залишається крихкою та безвідповідальною. Можна тепер тупо та мовчки тиснути опозицію до краю – їй зараз у такому розслабленому стані НІЧИМ відповідати.
Отже опозиція теж за нових часів повинна змінити ТОН та СТИЛЬ поведінки та діяль-ності. Учора не вистачало атмосфери мовчазної, несвяткової страшної непримиренності. Не вистачало атмосфери тренувального військового табору. Хоч трохи „металу” – твердо-сті, рішучості.
Взагалі відповідальності.
6. Якщо зараз усі державні установи мають більшість (виборчкоми) з регіоналів та їх посіпак, значить. Вибори у місцеві ради перетворяться на пародію у більшості областей України. У цих умовах революційній меншості треба свідомо виробити якусь етику пове-дінки – особливо того, що не потрібно робити.
7. Хочу бути зрозумілим: якщо кажу про революційну меншість – це зовсім не означає, що вона має залишатися як така. Ні – у КОЖНІЙ справі є дисциплінований авангард – а є натовп, який поступово приєднується до ядра. Навіть у козацькі часи були реєстрові коза-ки – а були – прості козаки. Які ще не пройшли військовий вишкіл. Приблизно на 15 тис реєстрових чи старшин – більш, ніж 100 тис. інших, які ще потребували виховання та на-вчання.
8. Отже, говорячи про революційну меншість – маємо на увазі дисципліноване ядро руху опору. Найближча акція – це мітинг 7 вересня перед Верховною Радою прибічників руху опору проти режиму Януковича. Отже перед таким рухом декілька завдань:
- у натовпі повинна бути служба охорони та нагляду від можливих провокацій;
- необхідно уникнути карнавального настрою – нема чого святкувати;
- треба максимально підвезти заздалегідь людей в Київ – і незалежно від того – чи є авто-буси та поїзди чи нема. Не залежати від перешкод влади на шляху до столиці;
- забезпечити максимальну кількість учасників мітингу;
- забути про проблеми „єдності Руху опору”. Хто хотів – приєднався, хто хотів – став ту-шкою.
9. Наші дії не повинні залежати від поведінки влади: вона нелегітимна, у нас НЕМАЄ справедливого суду та правоохоронних органів. Вони не наші. Громадяни мають право захищатися від влади, якій ми платимо податки. Незважаючи на намагання перемогти на місцевих виборах – треба знати: результати можуть тупо перекреслити, відмінити, підта-сувати.
У нас з 1917 року не існує робітничого руху, отже залишаються вуличні акції грома-дянського суспільства. І це не так мало, як здається на перший погляд.
Головне зараз – НЕ сила держапарату, не думка Заходу чи Росії – головне – зміна суспіль-них настроїв українського суспільства.
Ця невидима оку субстанція – сама страшна річ, бо невловима для будь-яких силовиків.
Ми наочно мусимо довести, що „Україна – не Росія”. І можемо бути єдиними у своїх діях.