Станіслав Овчаренко
1. Навчений гірким досвідом 27 квітня – я прийшов до Верховної Ради не о 10 годині, а о 9-й – поки пристрасті ще не підігрілися. Мусив вважати, що центр подій – там, всере-дині, де приймаються нелюдський Податковий Кодекс чи ухвалюється рішення щодо ска-сування районних раду у Києві – де за відомо регіонами не можуть набрати більшість.
Дійсно – до зали парламенту прийшли майже усі „головні” – і суду, і антимонопольного комітету, і Рахункової палати…
На чолі з президентом Януковичем та Азаровим.
Проте на початку засідання нічого особливого – звичні мантри Януковича про стабіль-ність та бажання побудувати нову Україну.
Усе питання – як саме вона мусить виглядати і ДЛЯ КОГО така нова Україна слугуватиме.
Відчувалося роздратування Володимира Литвина. Той весь час дивувався – і чого хоче ця опозиція –адже новій владі треба дати шанс попрацювати – а вже потім – судити!
Якщо не брати до уваги, що цей шанс – намагання пересадити усіх політичних супро-тивників та провести контрлюстрацію – усунути від влади та просто позбавити місць ро-боти усіх прибічників Майдану.
Виступи від фракцій були загалом не дуже цікаві – відчувалося, що центр подій цього дня – вже не в парламенті, а на вулиці, куди влада відтісняє опозицію – за російським прикладом.
Справді – влада зробила УСЕ, щоб події найменше залежали від народних депутатів, та максимально – від виконавчої гілки влади та особливо силовиків. Так що з 27 квітня влада часу не гаяла. Але ці події були очікувані, особливо у атмосфері позитивних очіку-вань з боку суспільства.
Проте „медовий місяць” нової влади минув – можливо, вона згодом пожалкує, що не провела вибори до місцевих рад саме 30 травня – на піку позитивного чекання. Отже – влада приготувалася брати абсолютну владу над усією Україною.
Але і українське суспільство теж вже цілком оговталося – спротив поволі росте.
2. Отже – центр подій переходить із зали парламенту на вулицю, держапаратові проти-діє саме суспільство. Саме тому мені довелося полишити парламентське приміщення, в яке я так завбачливо пройшов. (Якщо згадати, як спочатку не давали пройти народному депутатові Костянтину Бондареву!). Якщо центр подій – на вулиці, на мітингу – треба бу-ти там, не інакше.
Справді – людей – прихильників опозиційних сил, прийшло набагато більше, ніж 27 квітня. Було зібрання організованіше, хоча і з запізненням – приблизно о 11.00 ранку.
При цьому згадалося, що 24 серпня на День Незалежності біля пам’ятника Шевченку зібралося майже 10 тис. чоловік. Якщо враховувати, що це свято організували виключно Комітет захисту України та БЮТ – це тоді було несподіванкою для усіх. Була атмосфера свята та якоїсь психологічної рішучості до єднання. Ніхто цього не чекав – тому і спроти-ву з боку влади чи політичних супротивників теж не було.
Це – тоді. Але сьогодні до БЮТ та НКЗУ приєдналися тягнибоківці
Не було, як і раніше – з „За Україну” В’ячеслава Кириленка, „Громадської позиції” Грице-нка, „Фронту змін” Яценюка, УНП Юрія Костенка.
Влада зробила усе, щоб не прийшли автобуси чи маршрутки з інших міст та областей. То-му переважно були люди з Києва та Київської області.
Як не дивно, але саме громадська активність зупинила владу від прийняття Податково-го кодексу уряду, зокрема Тигіпка. Проте не вдалося відстояти мораторій на підвищення комунальних платежів та за газ особливо.
3. Людей, проте, на вулиці було багато. Супротивники налічують 2 тис. чоловік (зро-зуміло). Як на моє око – десь 10 та більше тис. людей. Теж небагато. Сутичок з міліцією та держохороною не було, на відміну від 27 квітня. Але психологічно люди були налаш-товані більш рішуче, хоча і стримано.
На цьому мітингу були дуже негативні явища: тягнибоківці не так протестували проти законопроектів регіоналів та коаліції – як закрикували та насвистували членів БЮТ та НКЗУ, навіть поважного Левка Лук’яненка.
Як тільки починала говорити Юлія Тимошенко – тягнибоківці почали кричати „Сво-бода!” „Тягнибок!” „Геть кольорових тушок!” Це стосувалося УСІХ, за винятком Ірини Фаріон – фактичної керівниці „Свободи”. Така провокативна поведінка „свободівців” де-що нагадувала відомого провокатора Дмитра Корчинського.
Я перемістився у натовп поміж тягнибоківцями та тимошенківцями – щоб чути та ро-зуміти тих та других.
Які спостереження та висновки?
Передусім, для рядових тягнибоківців дійсно були дошкульними численні зрадницькі дії колишніх Юлиних соратників. У цьому було досить правди.
Проте цей сумний факт був використаний як антисемітський привід недовіри до усіх етнічних не-українців. Антисемітська складова у „Свободі” дуже яскраво виражена – це був їх навіть їх пафос.
Але помітно було ось що: тимошенківці постійно намагалися втокмачити тягнибоківцям думку про єдність дій перед лицем диктаторської влади.
Як на рівні сцени – так і у приватних суперечках у натовпі. Коли тягнибоківці починали кричати під промову на сцені „Тягнибок!” я у порядку експерименту почав вигукувати „Янукович!” (для моральної розрядки та спостереження) – деяким тягнибоківцям було ні-яково. Адже і справді – на цьому мітингу тягнибоківці діяли як „колективна тушка” проти організаторів мітингу проти Януковича. Як провокатори.
Виступили Юлія Тимошенко, Дмитро Павличко, Борис Тарасюк, Юрій Луценко, Лев-ко Лук’яненко. Під крики не регіоналів, а саме тягнибоківців. Юлія Тимошенко та Дмитро Павличко нагадали нашу сумну історію – що нашу державність згубили не так вороги – як розбрат у власному середовищі. ЮВТ доповіла, що саме завдяки протестові Податковий Кодекс був провалений і взагалі парламентарі вимушені рахуватися зі суспільством.
Виступ Ірини Фаріон, між іншим, був цікавим: вона нагадала слова Рікардо, що без честі не буде й хліба, що культура – первинна, економіка – вторинна. Взагалі стан свідо-мості важливіші, ніж поточні економічні інтереси.
Другою тезою було те, що вона відмовлялася визнавати Януковича та його оточення українською владою. Це – колоніальна адміністрація, Малоросійська колегія на чолі з гу-бернатором Малоросії Януковичем. Здається, ЮВТ щодо Януковича теж не кращої дум-ки… Фаріон не дозволила собі прямих випадів проти ЮВТ – проте негативне ставлення відчувалося у натовпі тягнибоківців. До речі – відкрито антисемітських висловів теж не було зі сцени.
Але – тільки зі сцени.
Третьою тезою Фаріон була теза про любов до своїх та ненависть до ворогів. Залиши-лося тільки дізнатися – чи обмежаться Фаріон та Тягнибок „ворогом Януковичем”?
4. Звичайно – можна відмахнутися від якогось „натовпу”, який заважає працювати по-важним людям…
Але матінка історія доводить: великі пожежі та перевороти починаються з маленьких іскорок. Перший з’їзд РСДРП складався з 9 (дев’яти), що сіли пити чай за столом. екстре-містська „Чорна пантера” почалася з задуму 4 (чотирьох) людей. Велетенська Компартія Китаю починалася з 21 особи, які плавали річкою чи озером (не пам’ятаю)…
Головне зараз – не безпосередній успіх саме цього мітингу, а сам факт самоорганізації громадянського суспільства. Ці люди будуть кістяком майбутнього Майдану чи ще чо-гось, що знайде винахідлива Матінка Історія України.
Післямова: Заява прес-службу «Свободи», що БЮТ та НКЗУ не дали виступити Тягнибокові – неправда: Тягнибок з»явився у натовпі своїх – але до трибуни не наближався. Навпаки – пішов кудись у протилежному напрямку. Фаріон ж була на трибуні і вона виступала, до речі цікаво.