Станіслав Овчаренко
«Людина у захопленні найменш розумна», так сказав мудрий Гегель. Тому під час свят не хочеться ні розмірковувати, ні говорити. Після свята вже легше.
Отже – взагалі провокація з прапорами не вдалася. Або, правильніше, кількість зусиль не виправдали результату.
Але це ще не все: наміри та дії влади Януковича нагадували вчинки слона у посудній лавці – тим більше, що це не було грою самих донецьких пацанів – їх втягнули справжні, нафталінові червоні – і вони психологічно програли.
Це все одно, що радянському вуличному хуліганові затягнути… урочисту піонерську пісеньку на урочистій лінійці. Уявили? Розколоти Україну червоним прапором не вдалося – але сіпання нервової системи можновладців ми помітили. То приймають постанову про червоний прапор, то не підписують її в Адміністрації Президента…
Так що замість розколу суспільства – бачимо розгубленість влади, яка просто не знає, як чинити у подібних випадках. Таке вже було, коли президент наклав вето на Податковий кодекс власного виготовлення (хто сумнівається, що Податковий кодекс приймали без відома Ірини Акімової?).
Чому таке відбувається?
Саме тому, що нинішня влада Януковича має усі ознаки тоталітарної диктатури без її найважливішої складової – відданості (до смерті) держапарату своєму вождеві. Тобто вишкірена паща є – а зубів у цій пащі – немає! Якщо гарчати без змоги вкусити – це потенційним жертвам врешті-решт набридає – і ті починають не лякатися, а сміятися.
Ніяка диктатура не може існувати без фаланги фанатичних добросовісних прибічників, не може! Для цього найжахливішій диктатурі потрібно спиратися на певну масову верству населення – середній клас – чи клас робітничий. Масовані репресії навіть Сталін розпочав після скасування продуктових карток у 1934 році та тимчасового полегшення стану населення…
Янукович, як невдаха, прийшов до влади НЕСВОЄЧАСНО: світова політична кон’юнктура зараз не на користь диктаторів. І він ВИМУШЕНИЙ йти на непопулярні кроки в умовах власної непопулярності. Тобто не проводити якійсь реформи, а «продавлювати» їх. Не полегшуючи умов жодної масової верстви населення.
На відміну від Путіна та Лукашенка, які під час репресій щось підкидали пролетаріату з барського столу. Те, що такі заходи мають тимчасовий характер та можливості – не хочуть думати ні диктатори, ні ощасливлений пролетаріат.
Але ж Янукович і такого не робить!
Він тупо та відкрито демонтує соціальну структуру громадянського суспільства – скорочує заклади медицини та освіти, радить устами Близнюка пенсіонерам переселятися з багатокімнатних квартир до однокімнатних, а то й і в гуртожитки… Навіть самим тупим стало ясно, що донецькі губернатори бачать усіх пенсіонерів в «квартирах» 2х2х2м під землею – та скоріше…
Дивно, але цього навіть не приховують. Думали, що вони хочуть скасувати українську мову в школах – виявляється, що їм взагалі школи не потрібні. Ніякі! Тобто захід від лупи на голові – гільйотина…
Ось таку наготу влада Януковича захотіла прикрити червоним прапором – для розбрату.
Але – запізнилася. Раніше, ще рік назад це могло вдатися – тепер ні. Що Ахмєтову червоний прапор. Або, наприклад, Бродському?
Ми вже не раз писали ще рік назад – що настрої в суспільстві не так боязні, як розгублені. Не так – чи вибрати примирення – чи боротися з такою владою. Ні – з самого початку – усі потенційні протестанти думають – як, яким оптимальним чином впоратися з цією владою – але щоб не було на чолі чергового зрадника Ющенка?
Усіх в Україні об’єднав саме національний синьо-жовтий, а не червоний прапор. Є червоно-чорний прапор УПА – він поки що теж не об’єднує країну, як і червоний. Але національний вже об’єднує.
Мені особисто шкода, що прапор УПА не об’єднує ще Україну, але ми соціологічний факт заперечувати не можемо. Але прапор Червоної армії ВЖЕ не об’єднує Україну – і це добре. Адже без конвою військ Червоної армії Голодомор в Україні був би неможливий.
Феноменом стала нетерпимість до регіоналів саме на Сході України – особлива роздратованість спостерігається саме там. Адже в Центрі та на Заході від Януковича ніхто нічого і не чекав – отже, особливого роздратування немає. (Жили вместе без любви – разлука будет без печали…).
Вовтузіння з прапорами не зашкодить, а лише допоможе акції підприємців та громадянського суспільства «Вперед!» – яке буде мати місце в Києві з 19 травня цього року. Відволікти увагу від важливих проблем не вдалося і не вдасться.
Адже розгубленість влади – від відчуття власної фундаментальної слабкості. На черзі – відпадання у зворотному напрямку «тушок» та мовчазна підтримка формальних прибічників нинішньої влади. Держапарат скоро перестане виявляти активність, відчуваючи тимчасовість панування цієї команди.
Влада вже не знає, що робити з політв’язнями – адже налякати суспільство не вдалося – воно спокійно приглядається – «а що далі?». Так, не вдалося – на відміну від Росії та Білорусії – де одні кандидати в президенти в катівнях Лукашенка свідчать проти інших…
Адже для залякування потрібно нарощувати репресії – але для цього потрібно було опонентів морально та політично ізолювати. Це не вдалося. У морально-політичній ізоляції опиняється все більше сама влада. Ситуація, гідна для сюжетів Гоголя чи Салтикова-Щедріна…
Отже – на цю владу треба постійно тиснути – запас міцності у неї невеликий.
За плечима у неї – пустка та пастка!