Ми весь час звертаємося до історичного досвіду 1917 року, коли розглядаємо сучасні події. Але треба нагадати нашим читачам – ЧИМ відрізняються події та склад їх учасників від сучасності. Якось так вийшло, що ми не знаходимо роз’яснення якихось елементарних, базових речей, без яких сучасні події будуть геть незрозумілі – незважаючи на непоганий стан наших органів почуттів.

Дійсно – кожний крок української національної демократичної революції з 1991 року – є ВІДХІД від традиції 1917 року.

Тепер собі роз’яснимо: тоді, сто років тому, ведучу роль у суспільному русі відігравала революційна інтелігенція, історія якої налічувала ще до того майже сто років – з повстання декабристів.

Незважаючи на крайню мало чисельність.

Суспільним станом, який виявив найбільшу активність та підтримав цю революційну інтелігенцію – був робітничий клас. Робітничий рух був визначальним у долі Росії та України.

Теж, незважаючи на малочисельність.

На той час малі та середні підприємці (тобто – купці) не складали впливовий клас людей, який би прагнув грати вирішальну роль у суспільстві. Їм не довіряли ні імператорський Двір, ні народ. Вони не вірили самі собі, бо були відсторонені від активного суспільного життя.

В результаті під час громадянської війни 1917 -1923р.р. підприємці НЕ підтримали ні національно-визвольний рух України, ні, на крайній випадок – білі війська Корнілова-Денікіна та Колчака.

Результат: білі війська апелювали по допомогу до західних урядів Англії, Франції та Німеччини.

До речі – на той час активну роль відігравала творча інтелігенція – було зроблено багато геніальних відкриттів та створені блискучі художні твори.

Був срібний вік російської та української культури.

Сьогодні:

Ведучою, рушійною силою українського суспільства є не робітничий клас, не власне інтелігенція – а підприємництво. Робітничий рух був розгромлений саме більшовиками – і до сих пір не відновлений. Саме через це у нас винятково низька вартість робочої сили НЕЗАЛЕЖНО від її фактичної ефективності.

Усі активні особи, які б могли сприяти розвитку робітничого руху – вливаються у стан підприємців.

Усі спеціалісти, які б могли працювати в приватному секторі – намагаються САМІ заснувати власні підприємства.

Тобто сучасна інтелігенція постійно поглинається підприємницьким класом. Підприємцям зараз важко знайти ефективного виконавця.

Можна сказати більше: майже усі, хто приймав участь у неформальному русі часів перебудови – не залишилися у стані найманих працівників – вони або стали підприємцями, або емігрували, або влилися у держапарат.

Щодо різкого скорочення населення України: згадаймо, що за попередні радянські роки йшов штучний негативний відбір населення – за нездатності самостійно думати та діяти. Після спонтанного саморозвалу тоталітарної системи частина населення, відібрана за негативними ознаками (свідомо!) – почала ВІДМИРАТИ, не знаходячи власного місця у сучасній Україні.

Дуже багато з цієї маси передчасно вмерли, накладаючи на себе руки та деградуючи морально.

Це за 20 років незалежності відбувався зворотний, природний НЕСВІДОМИЙ – але позитивний процес. Як не жахливо це звучить – але матінка-природа позбувається невдалих мутацій ціною загибелі живих організмів.

Пройдіть вуличками малих міст та містечок: ви помітите, як майже однорідні хатинки та садочки радянських часів стали неоднорідно мутувати: одні подвір’я – занепадати, інші – розквітати. Інколи вони міняються місцями…

У великих містах це не так помітно – але в в невеликих містах та селах – дуже помітно!

Відходять покоління, які вивели, мов породу свійських тварин, за радянських часів.

Підриваються демографічні та етнографічні основи для існування тоталітарного режиму Януковича. Вони навіть не знають – ЯК ідеологічно відновити тоталітарну диктатуру – хоча відчувають, що без ідеології це неможливо.

Судомними рухами вони намагаються відновити радянські символи, повертаючи червоний прапор. Краща відповідь на це – не звертати увагу на цей прапор та на їх символи – нехай відмирають самі. Ясно одне – диктатура Януковича прийшла до влади запізно. Повалення її – питання лише часу.

У цих умовах уряд Януковича намагається зруйнувати не так опозицію, як економічні підвалини громадянського суспільства. Не буде приватної власності – не буде і ніякої опозиції та взагалі незалежної політики та культури.

З часів більшовизму вони це добре засвоїли.

Отже диктатура Януковича – це повернення до більшовизму.

Підприємці повинні пам’ятати, що ціллю влади є не стягнення податків, а знищення підприємців як класу вільних людей. І для цього – протиставити підприємцям усю решту суспільства. Як це вдалося більшовикам сто років назад.

Тому умова виживання та розвитку підприємницького класу та заможного робітничого класу – повалення диктатури Януковича.

Без жодної надії з нею домовитися – бо це неможливо за визначенням.