1. Цього часу є досить багато песимізму щодо майбутнього України. Але соціологи давно помітили: існує таке явище, як оцінки щодо:
а) власної країни та
б) власної долі.
На останньому шоу Шустера було питання: „У вас особисто за 2010 рік щось погіршилось чи покращилось?”.
Відповідь була приблизно половина на половину. Якщо вірити Савіку Шустеру – у нього приблизно пропорційне представництво серед оцінюючої публіки.
Отже – дійсно, політичний режим – це одне, а приватне життя та його самовідчуття – дещо інше.
Згадаємо, що Маяковський у 1929 році написав „Добре!” – про події в країні – за один рік до самогубства. (якщо вважати, що це дійсно було самогубство).
Таких парадоксів історія та соціологія знає досить. Це тільки доводить, що
- побутова видимість дуже оманлива
- потрібно навіть очевидне повіряти розумом і не довіряти своїм відчуттям беззастережно.
2. Отже, якщо Олексій Кузнєцов переміг Марію Рак на Х-факторі – в Україні є майбутнє і Янукович довго в кріслі не протримається.
Розуміємо, що звучить це досить дивно, навіть смішно – проте це так.
Справа у тому, що останні роки на конкурсі „Україна має талант” та „Х-фактор” вже не еліта, а саме публіка надає перевагу навіть не стільки легким жанрам співочого мистецтва, а досить складному пісенному та оперному мистецтву. Особливо у трагічному плані – що є найглибшим шаром у пісенній творчості. Досить згадати надзвичайно талановитого Артема Семенова з його виконанням оперних арій.
3. Але цікаве навіть не це: редакції телекомпанії СТБ досить легко вдається як знаходити глибокі таланти, так і відповідну аудиторію, яка б могла ці таланти оцінити. І не тільки на Заході, чи в самому Києві – але й по усій Україні. Навіть Ігор Кондратюк здивувався надзвичайній скарбниці народного таланту.
Мимоволі приходиш до думки: Україна – нормальна цивілізована європейська країна, де уміють і творити, і цінувати творчість.
Цим відкриттям ми завдячуємо і керівництву телеканалу СТБ, і чарівній Оксані Марченко – ведучій СТБ в цих знакових програмах.
Душа українця далеко не така примітивна та огрубіла, як у наших можновладців. Отже такими українцями наша влада сприймається як якісь культурні виродки, вурдалаки.
4. Зовсім неважливо, що з чотирьох суддів конкурсу три – з Росії (Сергій Сосєдов, Йолка та Серьога). І лише один з України – Ігор Кондратюк.
Я зовсім не хотів щось сказати негативне про талановиту та симпатичну Марію Рак – до неї публіка виявила велику симпатію – адже вона стала суперфіналістом конкурсу Х-фактор. Але її нахил до „легкого” естрадного жанру не зробив її переможницею.
Український народ відзначається різнобічними здібностями – що раніше виявило шоу „Україна має талант”. Я мав змогу побачити добре організовану творчу роботу колективу фірми зі складного виду діяльності – отже, талант українського народу – різнобічний, як і взагалі розвиток сукупної української особистості.
Міркуємо, що це є головним надбанням розвитку українського суспільства за часи національної незалежності.
5. Отже – щоб припинити такий непомітний, але поступовий розвиток незалежної України одного режиму Януковича буде замало. Мало буде просто налякати людей – надто сильна історична пам’ять народу – потрібне масоване ЗНИЩЕННЯ талановитої частини народу, відібравши до цього знаряддя самостійного існування.
Творча робота нашого народу повинна бути ЗАХИЩЕНА.
6. Але така вже природа капіталізму – він не має в собі механізму самозахисту та перестороги від варварського бажання знищити, зруйнувати те, що набуто мирною працею та творчістю.
Проте надію породжує те, що мурло руйнування, зле, але безсиле, вийшло на поверхню української дійсності – і передчасно виявило намір – зруйнувати усе, що зроблено всупереч пострадянським диктаторам.
7. Українці потроху вчаться творити – потрібно навчитися захищати створене.
І пам’ятати: чим яскравіше світло – тим густіше темрява ненависті, зла та руйнування.
Вже збираються розправитися з тими, хто підірвав пам’ятник Сталіну.
Адже саме Сталін відзначився невгамовною ненавистю до людей творчої праці – які ніяк не гадали, що їх будуть СТРАЧУВАТИ саме за здатність творити на радість собі та людям.
Але з солідарності з підривниками у моєму рідному місті Запоріжжі скажу – що не все усунули та підірвали: там ще на видноті стоїть пам’ятник Дзержинському та є вулиця Чекістів неподалік від цього пам’ятника.
Світло та тінь людської сутності йдуть поруч: наше завдання – про це нагадувати.