Звернення до редакції „Свет и тени”
Неля Іванівна!
Просимо опублікувати наш лист-зверненя до Президента України, Прем»єр-міністра та Голови ВРУ (тексти у доданому файлі). Також закликаємо усіх небайдужих підтримати нас у цій справі, щоб потім «головні» гаранти наших конституційних прав та свобод не сказали, що вони навіть не підозрювали про існування серйозних проблем у сфері пенсійного забезпечення.
З повагою, Скакун Людмила
P.S. З нашої точки зору, такі звернення малоефективні – лише у виняткових випадках, коли влада „приперта до стіни” загальними обставинами – не раніше. Або це можливо в демократичному суспільстві – де влада, чесно обрана народом, вимушена дослухатися до людей. У нас зв’язок між владою та населенням часто можливий лише через передвиборчу гречку. Але, тим не менше – друкуємо. Судити – іншим…
Неля Овчаренко
Президенту України
п. Януковичу В.Ф.
____________________________________________
01 220 м. Київ
вул. Банкова, 11
____________________________________________
Звернення підприємництва стосовно врегулювання
проблемних питання пенсійного забезпечення підприємців
та сплати єдиного соціального внеску
Шановний Віктор Федорович!
Звертаємось до Вас не як підприємці, а як звичайні громадяни, прості люди, яких (в силу не завжди залежних від нас обставин) доля змусила стати підприємцями (хоч сьогодні з багатьох високих трибун слово «підприємець» звучить як «злочинець»). А наш злочин полягає лише в тому, що в період становлення нашої держави ми з дипломами економістів, вчителів, юристів, лікарів пішли на ринки чи відкрили свій власний бізнес, ризикнули під заставу свого житла взяти кредити (за які сьогодні розплачуємося по подвійних тарифах ), щоб створити робоче місце для себе , своєї родини та інших залишених державою напризволяще людей. Наша провина лише в тому, що сплачуючи податки, ми стали рабами свого бізнесу, ми стали байдужими до того, що робиться в державі, ми відгородилися. Нам було все рівно , куди ідуть наші гроші , аби нас «не чіпали». Ми жодного разу не підняли голови і не запитали владу, якого б кольору вона не була, а чому за 20років нашої «байдужої незалежності» ми не маємо добрих доріг, належного освітлення, відповідного рівня освіти і медицини… Але сьогодні ми визнаємо цей наш злочин і звертаємося до Вас за допомогою у недопущенні нових злочинів проти народу, проти людей, проти нас.
Ми усвідомлюємо Вашу зайнятість турботою про Україну. Але змушені звернутися до Вас як до гаранта наших конституційних прав та свобод. Стаття 3 «старої нової» Конституції України говорить, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
Ми б просили Вас звернути увагу і дати належну оцінку тому, яким чином сьогодні реалізується і «захищається» наше конституційне право, гарантоване статтею 46 Основного Закону , за якою «громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними».
З 2004 року для реалізації цього нашого права нам рекламували пенсійну реформу. Ми дійсно готові були повірити, що влада хоче максимально відмовитись від солідарної неконтрольованої системи пенсійного забезпечення , забрати з плечей працюючих громадян необгунтовані та надто високі «спеціальні пенсії», а натомість запропонувати кожному персоніфікований накопичувальний механізм державного та недержавного пенсійного страхування. Але не так сталось, як гадалось.
Про пенсійну реформу під гаслом «Відкрий свій власний пенсійний рахунок!» швидко забули. І всі дальше кинулися наповнювати солідарну систему та приймати закони про різного рівня доплати , виплати, допомоги людям, які відносяться до «вищої касти» нашого суспільства. Позитивним було лише те, що в деякій мірі активізувався недержавний ринок пенсійного страхування, що дало змогу багатьом громадянам , значна кількість з яких самозайняті особи або малі підприємці, відкрити приватні пенсійні рахунки, тим самим відмовившись від будь-яких претензій до держави стосовно свого пенсійного забезпечення в майбутньому.
Швидко збігло сім років, і знову почалися розмови про пенсійну реформу, про накопичувальні рахунки. Багато з нас уважно прочитали ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Лише перші три положення статті 1 згаданого Закону викликають ряд цікавих запитань : коли Пенсійний фонд України стане бездефіцитним і як нам, платникам, це перевірити ; чому молода 35-річна людина, у розквіті сил, позбавляється права на участь у накопичувальній системі, тобто позбавляється права у випадку не дожиття до пенсійного віку залишити свої зароблені накопичення родині?! А відповідь дається уже п.3 статті 1 даного Закону, оскільки левова частка наших відрахувань в частині єдиного соціального внеску буде , як і раніше, направлятися до солідарної пенсійної системи (до накопичувальної лише 2% з поступовим доведенням до 7%).. А хто стане основними «клієнтами» солідарної системи Пенсійного фонду яскраво видно із подальших статей ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» – це народні депутати, працівники прокуратури, держслужбовці, судді . Ми нічого не маємо проти високих трудових пенсій, але нехай вони будуть заслужені і сплачені з власної кишені. А для того , щоб утримувати ветеранів чи учасників війни, дітей-сиріт чи дітей-інвалідів , повірте, грошей вистачить, тільки б вони всі йшли за призначенням.
Ми здогадуємося, що не з високих міркувань про простий народ, а лише з причин захисту власних інтересів, даний Закон було знято з розгляду у Верховній Раді. Але нам від цього легше не стало.
Адже з 01 січня 2011року ми отримали єдиний соціальний внесок, яким виконується уже звична програма влади – наповнення будь-якою ціною Пенсійного фонду та його подальше безконтрольне, безпідзвітне використання без жодних гарантій для нас, підприємців. І знову нам закидають, що ми не хочемо платити, що ми не будемо мати пенсій, що наші наймані працівники позбавлені соціального захисту.
Звичайно легко говорити про це тим, за кого ці мінімальні (майже 400грн. на сьогоднішній день) так звані страхові внески робить роботодавець, особливо якщо він ще на ці внески може зменшити суму прибутку до оподаткування . Легко говорити працівнику державної установи, за якого ці внески фактично робляться за державні кошти , тобто за кошти платників податків. На жаль, сьогодні більшість простих громадян не розуміє і не знає (а їх особливо ніхто не зацікавлений просвітлювати), що є нарахування на заробітну плату, а є відрахування з неї. Для прикладу, якщо сьогодні людина є найманим працівником і отримала 1000грн. зарплати, то особисто з неї у Пенсійний фонд відрахують лише 2%, тобто 20грн. В той час, як роботодавець даної людини повинен за кожну найману особу близько 30% і більше віддати у формі нарахування на фонд заробітної плати, тобто у нашому випадку 300грн. Якщо ж у цього роботодавця є три найманих працівники , то ця сума вже сягне майже 1000грн.
А тепер поговоримо про гарантії працівника. Після того, як за наведену в прикладі особу заплачено 320грн. (особисто ним -20 та його роботодавцем -300), чи має він гарантію, що доживе до пенсійного віку, що не зміниться законодавство, що його сім»я зможе скористатися даними грошима. Звичайно, ні! Але цей найманий працівник за цю гарантію віддав особисто лише 20грн, тому й можливо не дуже переймається.
А чи може дозволити собі не перейматися дрібний підприємець?! Адже сьогодні з його доходу, не заробітної плати(!), а з доходу йому треба особисто за себе віддати не 20 грн., а майже 400грн.. Віддати за те, щоб мати лише мінімальну пенсію , не маючи гарантії на її отримання. І це за умови, що такий підприємець показує дохід на рівні мінімальної заробітної плати. А хіба йому вигідно показувати більше?! Адже показавши дохід у розмірі 3000грн., йому вже прийдеться віддати майже 1100грн. у солідарну пенсійну систему знову ж таки без жодних гарантій пенсійного забезпечення. Для порівняння, 1100грн. відрахувань мав би заплатити найманий працівник , заробітна плата якого становить десь 16 000грн. А підприємець цю ж суму має сплатити до пенсійного фонду з доходу лише у 3000грн., причому його пенсія буде у 5 разів менша, ніж у працівника з заробітком у 16 000грн.
Крім того, найманий працівник не несе ніяких зобов»язань, окрім виконання своїх посадових функцій. Він не відповідає за ризики, які мають місце у будь-якій господарській діяльності, він не сплачує за світло і газ по підвищених тарифах, Конституція захищає його право на оплату праці незалежно від фінансового стану роботодавця, на щорічну оплачувану відпустку. А ми, підприємці, навіть боїмося згадувати про ст..45 Конституції України, яка кожному, хто працює, гарантує право на відпочинок, зокрема через забезпечення оплачуваної щорічної відпустки. Бо завтра для нас можуть ввести ще один обов»язковий соціальний внесок з нашого доходу для оплати нам (а, може, і не тільки нам) щорічної оплачуваної відпустки.
Адже сьогодні , як це не сумно, у влади своє розуміння наших прав і їх захисту. І саме через право на пенсію, гарантоване ст.46 Основного Закону, ми сьогодні позбавлені іншого права, передбаченого ст.48 Конституції, за якою «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». Адже саме непомірні додаткові побори у пенсійний фонд змушують сьогодні багато дрібних підприємців закривати свій бізнес, жити під страхом виконавчих листів та погроз у конфіскації майна. Хіба це нормально, що сьогодні основна маса підприємців думає не про те , як жити ( куди поїхати відпочити влітку, коли сходити в театр чи на концерт, як провести вихідні з дітьми). Сьогодні ми думаємо про те, як вижити, як прогодувати родину, і чи будуть хоча б наші діти жити, а не виживати.
Саме тому ми просимо Вас , пане Президенте, взяти негайно під особистий контроль питання належного врегулювання законодавства в сфері соціального захисту в Україні із врахуванням таких аспектів:
питання пенсійного страхування для самозайнятих осіб та фізичних осіб-підприємців, а також осіб що перебувають з ними у трудових відносинах, реалізувати через їх обов»язкову участь у другому державному (з часу його введення) та третьому недержавному накопичувальних рівнях пенсійного забезпечення із правом вибору для вказаних осіб бути учасником одного чи одночасно двох рівнів пенсійного страхування.
Погоджене на загальних зборах підприємців 10 лютого 2011року
Дане звернення мною, _________________________________________, особисто
прочитане і підтримане, в чому і розписуюся
_________________________
Голові Верховної Ради України
п. Литвину В.М.
____________________________________________
01 008 м. Київ-8
вул. М.Грушевського,5
___________________________________________
Звернення підприємництва стосовно врегулювання
проблемних питання пенсійного забезпечення підприємців
та сплати єдиного соціального внеску
Шановний Володимир Михайлович!
Звертаємось до Вас не як підприємці, а як звичайні громадяни, прості люди, яких (в силу не завжди залежних від нас обставин) доля змусила стати підприємцями (хоч сьогодні з багатьох високих трибун слово «підприємець» звучить як «злочинець»). А наш злочин полягає лише в тому, що в період становлення нашої держави ми з дипломами економістів, вчителів, юристів, лікарів пішли на ринки чи відкрили свій власний бізнес, ризикнули під заставу свого житла взяти кредити (за які сьогодні розплачуємося по подвійних тарифах ), щоб створити робоче місце для себе , своєї родини та інших залишених державою напризволяще людей. Наша провина лише в тому, що сплачуючи податки, ми стали рабами свого бізнесу, ми стали байдужими до того, що робиться в державі, ми відгородилися. Нам було все рівно , куди ідуть наші гроші , аби нас «не чіпали». Ми жодного разу не підняли голови і не запитали владу, якого б кольору вона не була, а чому за 20років нашої «байдужої незалежності» ми не маємо добрих доріг, належного освітлення, відповідного рівня освіти і медицини… Але сьогодні ми визнаємо цей наш злочин і звертаємося до Вас за допомогою у недопущенні нових злочинів проти народу, проти людей, проти нас.
Ми усвідомлюємо Вашу зайнятість турботою про Україну. Але змушені звернутися до Вас як до захисника наших конституційних прав та свобод. Стаття 3 «старої нової» Конституції України говорить, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
Ми б просили Вас звернути увагу і дати належну оцінку тому, яким чином сьогодні реалізується і «захищається» наше конституційне право, гарантоване статтею 46 Основного Закону , за якою «громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними».
З 2004 року для реалізації цього нашого права нам рекламували пенсійну реформу. Ми дійсно готові були повірити, що влада хоче максимально відмовитись від солідарної неконтрольованої системи пенсійного забезпечення , забрати з плечей працюючих громадян необгунтовані та надто високі «спеціальні пенсії», а натомість запропонувати кожному персоніфікований накопичувальний механізм державного та недержавного пенсійного страхування. Але не так сталось, як гадалось.
Про пенсійну реформу під гаслом «Відкрий свій власний пенсійний рахунок!» швидко забули. І всі дальше кинулися наповнювати солідарну систему та приймати закони про різного рівня доплати , виплати, допомоги людям, які відносяться до «вищої касти» нашого суспільства. Позитивним було лише те, що в деякій мірі активізувався недержавний ринок пенсійного страхування, що дало змогу багатьом громадянам , значна кількість з яких самозайняті особи або малі підприємці, відкрити приватні пенсійні рахунки, тим самим відмовившись від будь-яких претензій до держави стосовно свого пенсійного забезпечення в майбутньому.
Швидко збігло сім років, і знову почалися розмови про пенсійну реформу, про накопичувальні рахунки. Багато з нас уважно прочитали ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Лише перші три положення статті 1 згаданого Закону викликають ряд цікавих запитань : коли Пенсійний фонд України стане бездефіцитним і як нам, платникам, це перевірити ; чому молода 35-річна людина, у розквіті сил, позбавляється права на участь у накопичувальній системі, тобто позбавляється права у випадку не дожиття до пенсійного віку залишити свої зароблені накопичення родині?! А відповідь дається уже п.3 статті 1 даного Закону, оскільки левова частка наших відрахувань в частині єдиного соціального внеску буде , як і раніше, направлятися до солідарної пенсійної системи (до накопичувальної лише 2% з поступовим доведенням до 7%).. А хто стане основними «клієнтами» солідарної системи Пенсійного фонду яскраво видно із подальших статей ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» – це народні депутати, працівники прокуратури, держслужбовці, судді . Ми нічого не маємо проти високих трудових пенсій, але нехай вони будуть заслужені і сплачені з власної кишені. А для того , щоб утримувати ветеранів чи учасників війни, дітей-сиріт чи дітей-інвалідів , повірте, грошей вистачить, тільки б вони всі йшли за призначенням.
Ми здогадуємося, що не з високих міркувань про простий народ, а лише з причин захисту власних інтересів, даний Закон було знято з розгляду у Верховній Раді. Але нам від цього легше не стало.
Адже з 01 січня 2011року ми отримали єдиний соціальний внесок, яким виконується уже звична програма влади – наповнення будь-якою ціною Пенсійного фонду та його подальше безконтрольне, безпідзвітне використання без жодних гарантій для нас, підприємців. І знову нам закидають, що ми не хочемо платити, що ми не будемо мати пенсій, що наші наймані працівники позбавлені соціального захисту.
Звичайно легко говорити про це тим, за кого ці мінімальні (майже 400грн. на сьогоднішній день) так звані страхові внески робить роботодавець, особливо якщо він ще на ці внески може зменшити суму прибутку до оподаткування . Легко говорити працівнику державної установи, за якого ці внески фактично робляться за державні кошти , тобто за кошти платників податків. На жаль, сьогодні більшість простих громадян не розуміє і не знає (а їх особливо ніхто не зацікавлений просвітлювати), що є нарахування на заробітну плату, а є відрахування з неї. Для прикладу, якщо сьогодні людина є найманим працівником і отримала 1000грн. зарплати, то особисто з неї у Пенсійний фонд відрахують лише 2%, тобто 20грн. В той час, як роботодавець даної людини повинен за кожну найману особу близько 30% і більше віддати у формі нарахування на фонд заробітної плати, тобто у нашому випадку 300грн. Якщо ж у цього роботодавця є три найманих працівники , то ця сума вже сягне майже 1000грн.
А тепер поговоримо про гарантії працівника. Після того, як за наведену в прикладі особу заплачено 320грн. (особисто ним -20 та його роботодавцем -300), чи має він гарантію, що доживе до пенсійного віку, що не зміниться законодавство, що його сім»я зможе скористатися даними грошима. Звичайно, ні! Але цей найманий працівник за цю гарантію віддав особисто лише 20грн, тому й можливо не дуже переймається.
А чи може дозволити собі не перейматися дрібний підприємець?! Адже сьогодні з його доходу, не заробітної плати(!), а з доходу йому треба особисто за себе віддати не 20 грн., а майже 400грн.. Віддати за те, щоб мати лише мінімальну пенсію , не маючи гарантії на її отримання. І це за умови, що такий підприємець показує дохід на рівні мінімальної заробітної плати. А хіба йому вигідно показувати більше?! Адже показавши дохід у розмірі 3000грн., йому вже прийдеться віддати майже 1100грн. у солідарну пенсійну систему знову ж таки без жодних гарантій пенсійного забезпечення. Для порівняння, 1100грн. відрахувань мав би заплатити найманий працівник , заробітна плата якого становить десь 16 000грн. А підприємець цю ж суму має сплатити до пенсійного фонду з доходу лише у 3000грн., причому його пенсія буде у 5 разів менша, ніж у працівника з заробітком у 16 000грн.
Крім того, найманий працівник не несе ніяких зобов»язань, окрім виконання своїх посадових функцій. Він не відповідає за ризики, які мають місце у будь-якій господарській діяльності, він не сплачує за світло і газ по підвищених тарифах, Конституція захищає його право на оплату праці незалежно від фінансового стану роботодавця, на щорічну оплачувану відпустку. А ми, підприємці, навіть боїмося згадувати про ст..45 Конституції України, яка кожному, хто працює, гарантує право на відпочинок, зокрема через забезпечення оплачуваної щорічної відпустки. Бо завтра для нас можуть ввести ще один обов»язковий соціальний внесок з нашого доходу для оплати нам (а, може, і не тільки нам) щорічної оплачуваної відпустки.
Адже сьогодні , як це не сумно, у влади своє розуміння наших прав і їх захисту. І саме через право на пенсію, гарантоване ст.46 Основного Закону, ми сьогодні позбавлені іншого права, передбаченого ст.48 Конституції, за якою «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». Адже саме непомірні додаткові побори у пенсійний фонд змушують сьогодні багато дрібних підприємців закривати свій бізнес, жити під страхом виконавчих листів та погроз у конфіскації майна. Хіба це нормально, що сьогодні основна маса підприємців думає не про те , як жити ( куди поїхати відпочити влітку, коли сходити в театр чи на концерт, як провести вихідні з дітьми). Сьогодні ми думаємо про те, як вижити, як прогодувати родину, і чи будуть хоча б наші діти жити, а не виживати.
Саме тому ми просимо Вас , пане Голово, взяти негайно під контроль питання належного врегулювання законодавства в сфері соціального захисту в Україні із врахуванням таких аспектів:
Питання пенсійного страхування для самозайнятих осіб та фізичних осіб-підприємців, а також осіб що перебувають з ними у трудових відносинах, реалізувати через їх обов»язкову участь у другому державному (з часу його введення) та третьому недержавному накопичувальних рівнях пенсійного забезпечення із правом вибору для вказаних осіб бути учасником одного чи одночасно двох рівнів пенсійного страхування.
Погоджене на загальних зборах підприємців 10 лютого 2011року
Дане звернення мною, _________________________________________, особисто
прочитане і підтримане, в чому і розписуюся
_________________________
Прем»єр -міністру України
п. Азарову М.Я.
____________________________________________
01 008 м. Київ
вул. М.Грушевського,12/2
___________________________________________
Звернення підприємництва стосовно врегулювання
проблемних питання пенсійного забезпечення підприємців
та сплати єдиного соціального внеску
Шановний Микола Янович!
Звертаємось до Вас не як підприємці, а як звичайні громадяни, прості люди, яких (в силу не завжди залежних від нас обставин) доля змусила стати підприємцями (хоч сьогодні з багатьох високих трибун слово «підприємець» звучить як «злочинець»). А наш злочин полягає лише в тому, що в період становлення нашої держави ми з дипломами економістів, вчителів, юристів, лікарів пішли на ринки чи відкрили свій власний бізнес, ризикнули під заставу свого житла взяти кредити (за які сьогодні розплачуємося по подвійних тарифах ), щоб створити робоче місце для себе , своєї родини та інших залишених державою напризволяще людей. Наша провина лише в тому, що сплачуючи податки, ми стали рабами свого бізнесу, ми стали байдужими до того, що робиться в державі, ми відгородилися. Нам було все рівно , куди ідуть наші гроші , аби нас «не чіпали». Ми жодного разу не підняли голови і не запитали владу, якого б кольору вона не була, а чому за 20років нашої «байдужої незалежності» ми не маємо добрих доріг, належного освітлення, відповідного рівня освіти і медицини… Але сьогодні ми визнаємо цей наш злочин і звертаємося до Вас за допомогою у недопущенні нових злочинів проти народу, проти людей, проти нас.
Ми усвідомлюємо Вашу зайнятість турботою про Україну. Але змушені звернутися до Вас як до захисника наших конституційних прав та свобод. Стаття 3 «старої нової» Конституції України говорить, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
Ми б просили Вас звернути увагу і дати належну оцінку тому, яким чином сьогодні реалізується і «захищається» наше конституційне право, гарантоване статтею 46 Основного Закону , за якою «громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними».
З 2004 року для реалізації цього нашого права нам рекламували пенсійну реформу. Ми дійсно готові були повірити, що влада хоче максимально відмовитись від солідарної неконтрольованої системи пенсійного забезпечення , забрати з плечей працюючих громадян необгунтовані та надто високі «спеціальні пенсії», а натомість запропонувати кожному персоніфікований накопичувальний механізм державного та недержавного пенсійного страхування. Але не так сталось, як гадалось.
Про пенсійну реформу під гаслом «Відкрий свій власний пенсійний рахунок!» швидко забули. І всі дальше кинулися наповнювати солідарну систему та приймати закони про різного рівня доплати , виплати, допомоги людям, які відносяться до «вищої касти» нашого суспільства. Позитивним було лише те, що в деякій мірі активізувався недержавний ринок пенсійного страхування, що дало змогу багатьом громадянам , значна кількість з яких самозайняті особи або малі підприємці, відкрити приватні пенсійні рахунки, тим самим відмовившись від будь-яких претензій до держави стосовно свого пенсійного забезпечення в майбутньому.
Швидко збігло сім років, і знову почалися розмови про пенсійну реформу, про накопичувальні рахунки. Багато з нас уважно прочитали ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Лише перші три положення статті 1 згаданого Закону викликають ряд цікавих запитань : коли Пенсійний фонд України стане бездефіцитним і як нам, платникам, це перевірити ; чому молода 35-річна людина, у розквіті сил, позбавляється права на участь у накопичувальній системі, тобто позбавляється права у випадку не дожиття до пенсійного віку залишити свої зароблені накопичення родині?! А відповідь дається уже п.3 статті 1 даного Закону, оскільки левова частка наших відрахувань в частині єдиного соціального внеску буде , як і раніше, направлятися до солідарної пенсійної системи (до накопичувальної лише 2% з поступовим доведенням до 7%).. А хто стане основними «клієнтами» солідарної системи Пенсійного фонду яскраво видно із подальших статей ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» – це народні депутати, працівники прокуратури, держслужбовці, судді . Ми нічого не маємо проти високих трудових пенсій, але нехай вони будуть заслужені і сплачені з власної кишені. А для того , щоб утримувати ветеранів чи учасників війни, дітей-сиріт чи дітей-інвалідів , повірте, грошей вистачить, тільки б вони всі йшли за призначенням.
Ми здогадуємося, що не з високих міркувань про простий народ, а лише з причин захисту власних інтересів, даний Закон було знято з розгляду у Верховній Раді. Але нам від цього легше не стало.
Адже з 01 січня 2011року ми отримали єдиний соціальний внесок, яким виконується уже звична програма влади – наповнення будь-якою ціною Пенсійного фонду та його подальше безконтрольне, безпідзвітне використання без жодних гарантій для нас, підприємців. І знову нам закидають, що ми не хочемо платити, що ми не будемо мати пенсій, що наші наймані працівники позбавлені соціального захисту.
Звичайно легко говорити про це тим, за кого ці мінімальні (майже 400грн. на сьогоднішній день) так звані страхові внески робить роботодавець, особливо якщо він ще на ці внески може зменшити суму прибутку до оподаткування . Легко говорити працівнику державної установи, за якого ці внески фактично робляться за державні кошти , тобто за кошти платників податків. На жаль, сьогодні більшість простих громадян не розуміє і не знає (а їх особливо ніхто не зацікавлений просвітлювати), що є нарахування на заробітну плату, а є
відрахування з неї. Для прикладу, якщо сьогодні людина є найманим працівником і отримала 1000грн. зарплати, то особисто з неї у Пенсійний фонд відрахують лише 2%, тобто 20грн. В той час, як роботодавець даної людини повинен за кожну найману особу близько 30% і більше віддати у формі нарахування на фонд заробітної
плати, тобто у нашому випадку 300грн. Якщо ж у цього роботодавця є три найманих