Станіслав Овчаренко      

Цей рік досить цікавий щодо візиту Путіна до Києва.На поверхні подій – начебто суцільна перемога: Янукович отримав перемогу на президентських та місцевих виборах – та ще таким чином, що наступні вибори для нього вже взагалі непотрібні – чого не вистачає – завжди можна домалювати. Або викреслити незгідного. Або наблизити небезпечного, але маргінального лідера як затятого патріота. Можна маніпулювати усім, що рухається в Україні – бо скасовано самі засади демократії – так що можна не церемонитися…

Як в Росії. Але в історичній системній глибині – зовсім інше. Як казав Карл Маркс: «Кріт історії дуже добре риє!». Товариш Сталін, глузуючи, питав щодо Папи Римського: «Так скільки у нього дивізій?». Незважаючи на це – СРСР вже немає, а Ватикан досі існує. Влада Римського Папи існує – а влади генерального секретаря ВКП(б) вже нема.

Щодо цього німецький філософ Георг Фрідріх Вільгельм Гегель казав, що монастир з часом неодмінно розпадається, якщо з нього пішов дух, який надихав його мешканців. Навіть якщо добре налагоджене монастирське господарство.

Не допоможе.

Як зараз ніяк не допомагає підвищення світових цін на газ та нафту укріпленню путінської кланової диктатури. Ми вже неодноразово вказували на те, що в тилу пострадянських диктатур – в путінській Росії починаються відцентрові системні процеси. Простіше кажучи – почався подальший розпад імперії, який загальмувався через різке підвищення світових цін на енергетичну сировину.

Так от – десять років тому це допомагало, а зараз – ні, ніяк. Якесь містичне марево путінської харизматичності для люмпен-пролетарського населення Росії втрачає свою привабливість. Війна в Чечні зруйнує Росію зсередини – як СРСР зруйнувався через невдалу війну в Афганістані.