http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/28659/
Передмова головного редактора
Не новина. Просто у наших співвітчизників
А) нецікавість до науки історії та взагалі історії
Б) надто коротка історична пам’ять – ми не пам’ятаємо і не хочемо пам’ятати, що робили чи говорили ще тільки вчора.
А тут нема нічого дивного. Під час Великої Французької революції у провінції Вандея селяни воювали на боці своїх феодалів.
Так що це – історично звичайна річ.
Проте ні вандейці не завадили перемозі Французької революції, ні негри у військах конфедератів не сприяли перемозі рабовласників у Сполучених Штатах.
У нас досить власних «вандейців» – особливо на Сході та Півдні України. Усі намагання Юлії Тимошенко як прем’єр-міністра привернути донецьких на свій бік ні до чого не привели і не могли привести. Ми, редактори нашого інтернет-видання, неодноразово писали про те, що цим привернути жителів Криму та Донбасу – марно.
Скільки б уряд Тимошенко не намагався зробити – все одно б дончани вважали б (і зараз вважають) – що «свій зробить більше».
Отже, на сьогодні у боротьбі за демократію спиратися на підтримку мешканців Півдня та Сходу марно – навіть якщо вони будуть вимирати один за одним. Залишається спиратися на жителів переважно Центру та Заходу України.
Доказом цього є ірраціональна любов жителів цих регіонів до товариша Сталіна, незважаючи (точніше – завдяки!) його несамовитій жорстокості, особливо ПІСЛЯ Другої Світової війни.
Але він продовжує бути близьким та рідним для дуже багатьох жителів Півдня та Сходу – навіть тих, хто не жив у його часи.
Дійсно – є сталий відсоток населення, який ЗАВЖДИ буде підтримувати владу, незважаючи на платіжки за комунальні послуги та катування у міліції чи ще щось.
Але чи так все безнадійно?
Ні, звичайно. Адже, як ми неодноразово писали, що наступним разом будуть «вибори без вибору» – як в Росії чи Білорусії. Отже, виборчі рейтинги тут ні до чого. Нам потрібен не електоральна більшість, як критично високий відсоток революційної меншості.
Навряд чи та мовчазна більшість буде ризикувати власним життям чи добробутом, щоб захистити режим Януковича. Не буде у влади бойових простих «вандейців».
Їх роль у революційні часи ДУЖЕ обмежена. Вони лише слугують фоном головних подій.
Набагато гірше такі «вандейці» як Віктор Ющенко, що гірше самого Януковича.
Не так все страшно у нашому домі.
Станіслав Овчаренко
Рейтинг Віктора Федоровича, котрий стрімко падає надихає опозиціонерів на оптимістичні для них прогнози. Мейнстрім тих останніх повідомлень, які я встигаю відстежити в Інтернеті зводиться до того, що довіра до президента от-от має впасти нижче якоїсь критичної точки, чи там «точки неповернення», після чого кількість незадоволених Віктором Федоровичем переросте у якість, і буде у нас не Україна, а справжній Єгипет із Лівією, тріумф свободи і незворотність демократії. Але це лише фантазії.
Зокрема на «Українській правді» така думка проводиться чи не кожним другим автором. Деякі, як мені здається, вже настільки переконали себе в незворотності процесів наростання народного гніву, що якщо найближчий місяць у Києві не розпочнеться новий Майдан, вони будуть щиро здивовані. І, як на мене, даремне.
Неважко помітити, що в Україні падіння довіри до новообраного президента не є чимось унікальним, притаманним виключно Віктору Федоровичу.
Рейтинги довіри до кожного із чотирьох президентів, які були в незалежній Україні, мають досить подібну амплітуду. Новообраний голова держави за інерцією кілька місяців зберігає високий рейтинг, який згодом досить стрімко починає обвалюватись. Янукович тут не виняток, а правило.
Інша річ, що падіння довіри йде не безкінечно, а досягши якогось рівня, раптом починає так само іти вгору. До кінця каденції і Кравчук, і Кучма і навіть Ющенко демонстрували зростання показників довіри, хоч у Ющенка й Кравчука цього зростання виявилось недостатньо для перемоги на виборах. Тут можна говорити і про те, що все ж таки їх перевибори припали на погіршення економічної ситуації в країні, однак ріст популярності обох перед фатальним для них голосуванням – незаперечний. Чи проголосували б третій раз за Кучму – питання
У нас люблять концентруватися на причинах ненависті до глави держави. І з іншого боку ніхто не аналізує причини, чому ж у нас так люблять непопулярних президентів. Ви певно помітили, що навіть саме подібне словосполучення виглядає оксимороном? Дійсно, іноді виникає ідея, що довіра до них ірраціональна.