С.О.
1. Інколи треба піднятися над самим собою – та подивитися на всю ситуацію у цілому. Де ти сам – лише ланка в ланцюгу подій.
Другий прийом для збереження об’єктивності в плутанині подій – це прослідкувати історію питання, бо саме у ній – та сама логіка подій та діючих особистостей.
Якщо так підходити – то не потрібно гадати – навіщо суддя Кірєєв відклав дебати та зачитування заздалегідь написаного вироку.
Одного з вироків.
Якщо якась кримінальна група захоплює владу – вона одночасно жорстока та боягузлива. Тому стовідсотково можна припустити – що у запасі влади – не один, а декілька проектів вироку як для Тимошенко, так і для інших політв’язнів. Який витягти з рукава – ніхто ще не знає – бо неможливо передбачити наслідки цуцвангу влади. Щоб влада не зробила – все буде найгірше.
Саме розгубленістю і пояснюється багатоваріантність проекту вироків.
2. Диктатор не вчив та не читав ні Макіавеллі ні Леніна з Сталіним (чи взагалі щось читав, бо він не читає – він пише).
Адже кожний диктатор повинен, якщо не має масової підтримки в народі, винищити до ноги усіх супротивників разом з їх сім’ями. Як це робив Сталін, як радив Макіавеллі.
Чим менше підтримка, тим швидше це треба зробити.
3. Але просто казати, та важко зробити. Адже управління державою – це не вулична розборка гангстерів – тут інший масштаб та інші закономірності. Можна зацідити у шелепу супротивникові – але політично йому програти. Можна мати загони озброєних силовиків – але залишитися беззахисними перед людськими натовпами протестувальників.
Одного дня збереться така критична маса людей, що міліція та інші силовики відмовляться їх розганяти.
Саме це – сама страшна мить для диктатури. Сааме тому диктатор мусить мати загони своїх вірних прибічників по усій країні – державні силовики підтримують режим лише до певної межі. Про це писав Єгор Гайдар у книзі «Загибель імперії».
4. Саме тому для влади нічого не залишається, як «випадково» вбити Юлію Тимошенко – але так, щоб це виглядало як «нещасний випадок», за яким чинна влада «дуже жалкує». Тобто розправа не повинна відбутися у межах СІЗО чи суду чи відділка міліції.
Ні, це повинно відбутися ПІСЛЯ її визволення з-під варти. Поки сценарій такого відстрілу не прораховано – її не відпустять.
5. Просто тупо посадити її – не вийде: у в’язниці ЮВТ стане прапором революції та беззаперечним лідером навіть не опозиції, а Руху Опору – який буде вестися УСІМА засобами.
Україна – дійсно не Росія. Коли в Росії царював Іван Грозний, Україна ще не входила до її складу. За часів Петра1 – лише починала входити. При Сталіні 1937 року Західна Україна виховання голодомором ще не проходила.
Нарешті – за ці 20 років виросло покоління молоді, яка вже не знає життя в СРСР. Україна вже самим фактом свого незалежного існування поступово відновлюється – як будь-який живий організм у природі. Усі подвиги таланту, творчості – поки що невидимі оку – або видимі як окремі клаптики нової української цивілізації, вже несхожої на російську.
Навіть всупереч будь-якому зрадникові чи кримінальному злочинцеві.
6. У більш ранніх статтях ми писали – що олігархія намагатиметься знову репресувати та залякати українців – користуючись тим, що серед «націонал-демократів» надто багато «людей зі смітника» - від Кравчука до Ющенка.
Влада нам чітко визначила – хто серед нас справжній опозиціонер – а хто уявний. Саме напрям репресій нам вказує – хто насправді бореться з режимом, а хто – ні.
Виявляється, влада Януковича – не лише «санітар лісу» - але й дороговказ – вони «від протилежного» вказують нам – з ким іти, а з ким не зв’язуватися.
7. Влада напередодні парламентських виборів зухвало скасувала всілякі полегшення своїм виборцям – тим самим вказуючи, що міцність влади Януковича вже від виборів не залежить.
Навіть не намагаються сподобатися своїм донецьким виборцям!
Як неодноразово ми писали – влада відкрила «Ящик Пандори» - тому смертельно боїться повернення до влади саме Юлії Тимошенко та Юрія Луценка – своїх головних ворогів. Вони це добре розуміють – тому за будь-яких умов не допустять перемоги на виборах опозиції.
8. Осередком концентрації сил влади скоро стане не Печерський суд, навіть не Банкова – а ЦВК на бульварі Лесі Українки.
А також – Верховна Рада.
9. Якщо хтось думає, що зараз почалося зіткнення влади та опозиції – той помиляється. Що влада 24 серпня стягнула людей у шоломах та бронежилетах з усієї України в Київ – це ще мало, що значить. Адже, на відміну від Росії та Білорусії в Україні міліція не так б’є людей, як стискається в ланцюг – уникаючи прямих безпосередніх зіткнень з демонстрантами.
Навіть коли розганяли демонстрацію на Хрещатику – наметове містечко біля суду – залишили.
10. Навіть така влада, як наша потребує громадської підтримки, хоча б пасивної.
11. Опозиція теж не наважується, навіть не думає розганяти хлопців та дівчаток Олега Калашнікова біля того ж Печерського суду.
Робить правильно – але це лише свідчить про те, що справжнє протистояння ще не розпочалося.
12. Справжнім ініціатором загострення як завжди виступає дурнувата влада Януковича, яка є кращим вихователем українського демократичного патріотизму. І саме в тій самій1 послідовності – як це потрібно для визрівання патріотичної еліти.
Все, що нас не вбиває – нас робить сильніше, як любить повторювати Наталія Королевська. Випробувальний стенд працює правильно, стабільно – так, як потрібно нам, а не владі Януковича чи путінській Москві.
Тут Гриценко, як прихована тушка, закликає підтримати Януковича у боротьбі з Москвою.
Що тут скажеш? Янукович та його компанія хочуть не влитися в Росію (ми про це писали) – а «самим стригти власних овець». Тобто зробити з України Росію-2 чи Білорусію-2.
Ні, ми в це не граємо!
13. Якщо ми страждаємо від «реформ» Януковича – значить ми відбуваємо покарання за наші непростимі помилки, у тому числі навіть сама шановна Юлія Володимирівна Тимошенко.
Хай простить мені за такі слова – далі на цьому не наполягатиму…
Покарання не за злочини, а саме за помилки, що «гірше за злочини» за висловом Талейрана.
14. ЮВТ зараз сидить саме через пасивність громадянського суспільства, навіть такого – якому завтра не тільки сидіти у в’язниці – а сосати лапу через власну пасивність саме зараз.
Це стосується насамперед підприємців. За законом жанру – якщо не завадив трагедії свідомо – ти її заслужив. Так що небажання хоча б допомогти мітингувальникам біля Печерського суду їжею та чаєм з кавою – завтра обернеться масовим розоренням малого та середнього бізнесу.
Навіть групи самооборони будуть безсилі перед лицем «грифонів» та «беркутів».
Суспільство НЕ буде підніматися лише за інтереси підприємців. І так по усіх верствах населення.
15. Політика – концентрований вираз економіки» казав Карл Маркс. Політика репрезентує суспільство у цілому.
Саме тому майбутнє України – під стінами Печерського суду.