Станіслав Овчаренко. До керівників акції «Перше грудня»: Шановні інтелектуали – не втручайтеся в те, чого не розумієте!

Інтелектуали України довели свою недолугість. НЕ потрібно взагалі вести будь-які перемовини з цим «президентом», з цією владою взагалі.

Адже при цьому складається враження, що люди, які володіють країною – притомні люди, з якими можна розмовляти, які можуть щось почути, зрозуміти, відгукнутися.

НІЯКІ видатні імена, навіть високоповажного Любомира Гузара, не вплинуть ні на політику держави, ні на зменшенню напруги в суспільстві.

 

Взагалі, давно потрібно зрозуміти, що в Україні НЕМАЄ «інституту видатних імен» - бо українське суспільство історично надто приземлене – і НЕ МАЄ ні моральних, ні інтелектуальних авторитетів – так вже склалося. Видатні імена інтелектуалів не є запорукою, що їх хтось почує взагалі – навіть високошановну мною Ліну Василівну Костенко.

 

Не випадково, так вже в Україні сталося ще ДО 1917 року – видатні таланти та видатний інтелект шукали визнання в сусідніх та далеких державах – де, навпаки, видатних людей звикли поважати і де традиції державності, поваги до гідності особистості дійсно існують. Прикладів – безліч.  

 

Але на сьогодні це українського суспільства НЕ стосується. У нас поважають лише тих, хто «ВМІЄ ЖИТИ» – тобто бути надбагатим та «над владним» у бідній країні. У нас жертви пограбування переважно не обурюються, а ЗАЗДРЯТЬ ґвалтівникам та грабіжникам. Тому популярним є вираз «успішні люди». Це ті, хто може собі дозволити їздити на «мерседесах» та «майбахах» на сотні тисяч доларів і безкарно чавити перехожих….

 

Але українське суспільство таки дозріло до усвідомлення відкритого спротиву так званим «мажорам», цим безкарним покидькам, яким «можна усе». Завдяки ув’язненню лідерів руху опору, українське суспільство дозріло до усвідомлення, що примирити інтереси владної верхівки та народу НЕ МОЖНА. Що «під лежачий камінь вода не тече» - і з цією владою треба щось робити – бо не буде ні власної справи, ні власного робочого місця. Що взагалі будь-яка наймана праця прирікає на злидні та приниження людської гідності.

Що попереду – злиденна пенсія чи взагалі її відсутність «за браком коштів у бюджеті».

 

Суспільство це відчуло – і припиняє «вести діалог з владою» - бо це – марна справа.

 

Але наші інфантильні інтелектуали, у ранзі «совісті нації» відновлюють розмови з диктатором, морально узаконюючи його узурповану владу.

У цьому пункті навіть наше українське суспільство «пересічних українців» виявилося тверезішим та дорослішим, ніж ті, хто проголошує себе «інтелектом нації».

 

Як мінімум, наші інтелектуали виявилися дилетантами у справах державного будівництва, у розумінні взагалі природи суспільства та природи державності.

Саме тому ми чуємо від «інтелектуалів» Тараса Кузьо та Тараса Возняка заклик «не співпрацювати зі «Свободою» Олега Тягнибока.

Виходить – з Тягнибоком – не можна, а з Януковичем – бажано?

 

Зараз нам потрібні НЕ так звані «моральні авторитети» навіть не «інтелектуальні авторитети» - а рішучі борці, бійці, які підуть у намети, навіть у в’язниці заради загальної справи визволення України від режиму «закритого суспільства», якщо згадати тези Карла Поппера.

 

Письменники, поети історично принесли  багато шкоди своїми вигадками – і нищили українську державу та слідом гинули самі через морально-інтелектуальний інфантилізм.

Не потрібно плутатися під ногами, не потрібно нам втручатися у те, у чому ці інтелектуали не розбираються.

Краще вже нашим інтелектуалам зараз не галасувати, а мовчки усвідомити – що ж насправді в Україні відбувається?

Виявити добросовісність фахівців – якщо фаховість щось значить для нашої «еліти»…