1. Під час доповіді Рената Кузьміна, першого заступника генпрокурора, Чечетов дуже люб’язно похвалив поведінку Віктора Ющенка під час Шустер-live – коли той сказав, що й сам хотів засудити Юлію Тимошенко. Звісно, він був щирий – але й Чечетов теж щиро був радий, що Ющенко готовий допомагати прокуратурі проти Юлії Тимошенко (а може – ще й проти Лценка? Гуляти так гуляти!).
У цьому є досить велика загроза тюремного ув’язнення ЮВТ – адже погляди Ющенка на ЮВТ збігаються зі Степаном Хмарою «Героєм України», який підписався проти ЮВТ разом з регіоналами. Адже, якщо згадаємо – Оксана Забужко теж проти «жіночого фашизму Юлії Тимошенко» - і, як справжня «феміністка» - дуже полюбляє мужчин-самців – і готова їм пі-діграти за рахунок інших жінок.
Що поробиш – наші «корифеї красного мистецтва» мислять та діють саме з таких мотивів.
Режим Януковича засвоїв уроки влади Кучми – що в вирішальний час ніяка дружба із захід-ними лідерами не дає гарантій для статків на банківських рахунках.
З цієї точки зору Кость Бондаренко, член Громадської ради при «президенті» Януковичі ви-ступив проти… українців діаспори. Він, Кость Бондаренко, є також соратником Соні Кош-кіної по «Лівому берегу» - інтернет-сайту, який щосили є «об’єктивним»…
Але цей Кость Бондаренко радить не звертати уваги на українців з діаспори - бо вони є громадянами інших країн та до нас не мають ніякого відношення. Тобто, закликає ЗРЕКТИСЯ їх.
Ми повинні згадати досвід Ізраїлю, який вважає євреїв своїми, у якому б куточку світу вони не жили!
Що це, як не колабораціонізм перед путінською Москвою?
2. Не раз писали – і повторюємо: нинішній диктаторський режим порушує навіть правила існування самого диктаторського режиму: цькувати опозицію можна за обох умов:
- коли одночасно з цькуванням опозиції робляться якійсь багатообіцяючі полегшення та пок-ращення простому люду, не охопленим ні культурним життям, ні політичною діяльністю, та
- мають реальні силові засоби для масових репресій для залякування того ж простого люду та інтелігенції.
Ні того, ні другого у нинішнього режиму немає і не передбачається – нема запасу міцності.
3. в цих умовах у нинішнього режиму Януковича є єдиний вихід: розпорошувати опозицію, щосили компрометуючи лідерів руху опору. Тобто – ведучи інформаційну війну проти голо-вних лідерів опозиції з метою компрометації саме серед потенційних прибічників самої опо-зиції.
4. Для цього найбільш придатні «тушки» та інші різновиди ренегатів української національ-но-демократичної революції. Мати Віктора Ющенка своїм союзником – це для регіоналів – розкіш! Це все б одно – якби сама Юлія Тимошенко у боротьбі проти Януковича використа-ла… самого Януковича!
На гірший кінець – Рината Ахмєтова…
5. Саме тому після роковин Харківських угод опозиційні партії вирішували не поборювати один одного. Хіба що Анатолій Степанович Гриценко не втримався від кпинів щодо ЮВТ – коли ту тягали на допит до Генпрокуратури.
6. Деякі учасники та керівники підприємницького руху вважають, що «людей охопив страх – і з цим треба якось боротися».
Рішуче заперечуємо: хто хоч трохи знається на соціальній психології – розуміє, що учасники навіть небагато чисельних мітингів не виявляють почуття страху. І це – на протязі усієї влади «президента» Януковича.
Проте видима пасивність треба пояснювати іншим:
- психологічною травмою від зради очільників Помаранчевої революції та «тушок» з часу парламентських та президентських виборів;
- розгубленістю: що робити далі? Адже навіть смілива Наталія Королевська зауважила, що чисто парламентська діяльність опозиції та ток-шоу на телебаченні малоефективні.
7. Тобто ми можемо ясно спостерігати – у людей дефіцит не сміливості, а ясності – що далі робити?
Майдан – це таке явище, яке трапляється раз на століття. Але боротьба продовжується та йде пошук найбільш ефективних засобів боротьби. Якщо сто років тому робітничий рух відпові-дав на погіршення життя страйками та демонстраціями – тепер страйк як масове явище про-тесту – неефективний та взагалі на сьогодні неможливий.
Отже – головна перешкода – не страх, а нерішучість. Це – різні речі.
Що ж робити?
8. Влада САМА нам підкаже, що робити. Рейдерські та взагалі бандитські атаки на підприє-мців та власників квартир примушують створювати загони самооборони – це вже носиться в повітрі. Ми не полінуємося повторити:
Загін самозахисту чи самооборони складається з
- просто міцних хлопців
- юристів
- журналістів
- медиків.
Зважаючи на посилення тиску бандитів – вони не зайві як у будь-якій армії, навіть неозброє-ній. Україна повертається (чи вступає?) у час феодальної вольниці, коли феодали грабували городян у Середньовіччі – доки ті вогнепальною зброєю не подолали холодну зброю феода-лів.
Це видно з того, як міліція доводить, що торговельний ринок на Виноградарі підпалили «якійсь хлопець та дівчина». Але тоді питання: чому міліція не шукає підпалювачів, їх замо-вників? Чому пожежні машини стояли поруч, але НЕ приймали участі в гасінні пожежі?
Якщо в Миколаєві міліціонери-податківці побили журналістів – чому ми впевнені, що міліції нічого не буде?
Гірше інше: чому податкові міліціонери не бояться власних вчинків за місцем проживання?
Соціальна атмосфера буде теплішою, якщо населення буде активно давати відсіч свавільни-кам.
Приватним чи державним – все одно.
1. Захист робочих місць
2. вимоги звільнити колег та керівників руху опору
3. опір арешту невинних (як у Львові)
4. Медична, юридична та матеріальна допомога сім’ям постраждалим.
Усе це складає повсякденний «побут» руху опору.
Звичайно – передусім треба створювати профспілки підприємців, та об'єднання громадян по місцю проживання. Сваволю треба зупиняти на усіх рівнях – і без можливості збиткувати ся над людьми режим згниє та впаде.