1. Звичайно, це буде недовго. Але, на відміну від арабських революцій, українці мають не лише щасливий досвід позбавлення від тиранії мирним шляхом – але й гіркий досвід зради від дріб’язкової жадібності всіляких Ющенків.
Саме тому Юлія Тимошенко і назвала свою статтю „Зраджена революція”…
2. Але ми маємо на увазі, що українці мають досвід не тільки революційного наступу, але й корупційного, а потім авторитарного відходу. У цьому немає нічого дивного – у Х1Х сторіччі у Європі мали місце не лише революції, але й періоди монархічної реставрації – як у Франції, наприклад.
Отже – це явище повторюване.
3. Але українців, на відміну від французів Х1Х сторіччя, хвилює питання: Хто і як поведе Україну після повалення режиму Януковича (який поступово втратить російський путінський тил для своєї диктатури).
На сьогодні ми маємо два шляхи розвитку після скасування диктатури Януковича – і українцям дуже важливо знати – куди і як ми будемо рухатися?
„Свобода” Тягнибока та „Батьківщина” Юлії Тимошенко – два табори, які спрямовані проти режиму Януковича.
Поки ці два ідеологічні табори у непримиренній ворожнечі – Янукович може спати спокійно. Саме тому сьогодні бажано мати тимчасовий союз обох внутрішньо чужих сил проти однієї консолідованої влади.
Якщо супротивник консолідований та ще має владу – йому повинні опонувати теж консолідовано. Двічі з однієї сцени виступали Юлія Тимошенко та Ірина Фаріон – бо у них спільний супротивник – проросійський режим Януковича. Не тому проросійський, що він хоче територіального аншлюсу України з Росією – а тому, що хоче перетворити Україну на Росію-2, встановити в Україні владу за путінськими зразками.
4. Усі промови Олег Тягнибок починає зі слів: „Ми маємо три олігархічні клани…” – що є прямою неправдою. ЮВТ викликала ненависть з тієї миті, як намірилася „підтопити жирок” у олігархів – і ця ненависть не вщухає. До якої долучилися навіть російські демократи (Нємцов, Хакамада та ін.).
Так що теза Тягнибока – пересмикування. Я був свідком, коли на антиянуковичському мітингу – свободівці більше паплюжили Юлю, ніж режим Януковича. В основі – звичайна ксенофобія, яка випливає з ідеї етнічного націоналізму – тобто різкого поділу українського народу (громадян України) на „титульну” та „не титульні” нації.
На сайті „Український погляд” я знайшов тезу, що „Батьківщина” ЮВТ „не має ідеології”.
5. Проте таке зауваження – фантомне: ідеологія – це не просто написана програма, а те, що відрізняє одну партію від іншої, одного політика від іншого.
Все!
Тому ми вимушені повторювати, що на часі – відтворення демократичного устрою держави:
- повернення до демократичних чесних виборів;
- повернення до поділу влади на три незалежні гілки – законодавчу, виконавчу та судову;
- повернення до демократичної судової системи – де прокурор не домінує над адвокатом, а є лише стороною в судовому процесі;
- свобода слова та свобода зібрань та мітингів.
Але цьому повинне передувати… експропріація олігархічного капіталу як природної, матеріальної бази для повернення до авторитарного правління.
У цій акції експропріації нема нічого комуністичного чи соціалістичного: після війни американці експропріювали нацистів – і від цього комуністами не стали. Те саме і з Японією.
За їх прикладом треба заборонити регіоналам приймати участь у виборах.
Розрізняти олігархічний капітал від національного дуже легко: олігархи прагнуть не прибутку від якісної роботи їх підприємств, а кримінально-бюрократичної ренти.
І характер боротьби – не економічна конкуренція, а навала державних силовиків на конкурентів з метою їх знищення, а не перемоги завдяки ефективній роботі.
6. Так що у „Батьківщини” з ідеологією усе гаразд. Вона дивиться вперед – долаючи як спадщину Сталіна, так і недоліки спадщини того ж Бандери, з яким з усієї сили себе ототожнює „Свобода”. Передусім, відповідно до історичного часу, Бандера не був демократом і не міг ним бути: йому протистояли два тоталітарні хижаки по обидві сторони кордону – тому деяких рис тоталітаризму набув і банлдерівський рух – у нього тоді не було вибору.
7. Але Бандерівський рух, УПА чинили правильно, коли намагалося усунути роздробленість визвольного руху – і навіть карали на смерть за намагання розколу. Червона Армія під час громадянської війни страчувала власних командирів лише у підозрі на отаманщину (Думенко, Миронов, Щорс, Котовський та ін.). Цей досвід приборкання заколотників для бандерівців був корисний.
8. Насправді ще не дослідили як слід досвід УПА з будь-якого боку – чи нашого, чи наших супротивників. Ясно одне: нинішній режим Януковича – спадкоємець сталінщини (а не мартовський кіт Симоненко).
9. Зараз, як ніколи, мусить бути ОДНЕ керівництвом руху опору проти диктатури. Найактивнішою частиною українського суспільства стало саме національне підприємництво – як на початку ХХ сторіччя був пролетаріат з його ідеєю соціалізму. Зараз ідея середнього класу та громадянського суспільства – демократичний устрій держави як найприродніший устрій для вільного підприємництва та духовної творчості. До речі – пролетаріат, наймані працівники теж виграють від демократії – бо у відповідь на надмірний тиск з боку роботодавця кваліфікований робітник чи інженер може сам стати роботодавцем собі та другим.
Це суттєво стримує експлуатацію найманих працівників – досвід Заходу це доводить.
10. Олігархи та диктатори України хочуть протилежного: знищити середній клас та „зачистити” політичну опозицію. Тому боротьба між підприємцями та режимом Януковича непримиренна.
11. Яке місце „Свободи” Тягнибока у цій „класовій” боротьбі?
Якщо уважно придивитися – то Михальчишин (йому не заперечили) заявив, що „Свобода” – „не буржуазна партія”.
Що з цього випливає?
Що „Свобода готова йти на викорінення не лише олігархічного капіталу та олігархічної ренти, але й національного капіталу – якщо його визнають „неукраїнським” як створений громадянами „другого сорту”.
І навпаки: „Свобода” Тягнибока визнає навіть олігархічний капітал, якщо його визнають „справжнім, українським”. Вирішувати, чим відрізняються один вид капіталу від іншого, як і громадянство, будуть НЕЮРИДИЧНИМ шляхом.
Доказ: „Свобода” неодноразово стверджувала, що не сповідує демократію як національну ідею для України.
12. Отже – або демократія та права людини, або – повернення до олігархічного устрою держави та „панування у своїй сторонці”… для старшини навколо вождя…
Третього не дано.
Але дещо по інших ознаках, ніж це у регіоналів – але по тому самому типу: підприємцем та урядовцем буде той, кому ВОНИ дозволять.
Далі – по звичній колії: писати, знімати, говорити та вчити – тільки те, що ВОНИ дозволять.
Ірині Фаріон, як освіченій людині нагадаємо: про це вже писалося у „Державі” Платона.
Тільки нагадаємо, що ідеал Платона – Спарта, як стародавня тоталітарна держава розсипалася САМА. Де не було жодного вченого, філософа, художника, інженера…
Усі замовчують – ЯК тихо розсипаються тоталітарні держави зі здеморалізованим населенням…
Загроза від ідеї „Свободи” – не сьогодні, а у майбутньому, після Януковича.
Якщо досягнемо консенсусу – Януковича не стане при владі.