Станіслав Овчаренко
Якщо хочеш зрозуміти логіку речей – треба звернутися до історії питання. Як писав Віктор Суворов, чим злиденніше готель, тим гучніше назва. Чим гірше вино чи кава, тим гучніше реклама.
Або верескливіше.
От і з’являються на горизонті „Передвиборчий кулак” Слави Кириленка, УДАР Кличка чи „Громадянська позиція” Гриценка. Ба, навіть не що небудь, а „Фронт змін”. Можна ще згадати „Сильну Україну” Сергія Тигіпка.
1. А тепер придивимося: наш Слава Кириленко, під проводом колишнього президента Віктора Ющенка – виходить із коаліції демократичних сил, і разом з ЕЦ примушує працювати уряд Юлії Тимошенко з парламентською меншістю. В той час, як уряд боровся з кризою та виплачував пенсії та зарплати бюджетникам, Слава Кириленко всіляко сприяв партії регіонів у боротьбі проти уряду, де більше 50% складу були з НУНС.
Але цього замало: перед другим туром наш Слава Кириленко разом з Ющенком підтримав передвиборчий закон перед другим туром президентських виборів – тим самим активно допомагаючи перемозі Віктора Януковича на президентських виборах. Так що тоді „За Україну” справедливо нарекли „Задонбас”. Після перемоги Януковича Слава Кириленко НІ РАЗУ не зміг зібрати мітинг проти Харківських угод. Його не було також ні біля пам’ятника Шевченку 24 серпня, ні 7 вересня біля Верховної Ради.
Де був його „кулачок”?
2. УДАР Кличка прийшовся у пустоту: вони виключили зі фракції Київради Андрієвського за приєднання до регіоналів по питанню скасування самоврядування у місті Києві – а потім САМІ проголосували за скасування тих самих райрад. Це все одно, що футболістові забити гол у власні ворота. До речі, Віталій Кличко весь час репрезентує європейські цінності в Україні – і весь час пише – як йому подобається у Європі.
Нам теж подобається. І не тільки нам. Навіть нашим українським олігархам – які відпочивають, лікуються, навчають дітей не в Пхеньяні, навіть не в Москві – а на Заході.
Які народу залишають азіатський Схід, а собі – європейський Захід.
Тепер придивимося до європейця Віталія Кличка. Він був помічений на інаугурації Януковича, хоча знав, що вибори сфальсифіковані. Він НЕ протестував проти Харківських угод і був на святкуванні Дня Незалежності не з опозицією, а з Віктором Януковичем.
Так що нехай поверне Андрієвського до своєї фракції – той НІЯК НЕ відрізняється від лідера блоку Кличка. Його УДАР теж не спрямований на користь опозиції – отже, на користь Януковича.
До речі, якщо Віталій зайнявся політикою – як там, в Європі з „тушками”? Які традиції по цьому питанню?
А ми можемо нагадати: У 1922 році Муссоліні був членом лівого крила соціалістичної партії – але тут на гроші можновладців перебіг на їх сторону. Які, щоправда, не втримали над ним контроль. У 1933 році берлінські комуністи перебігли до гітлерівців – яких потім називали „біфштексами” – коричневими ззовні та червоними зсередини.
А так в демократичній Європі та Північній Америці „тушок” не спостерігають – чому Віталій про це мовчить? Адже соціал-демократи Німеччини не розкололися під гаслом „За Німеччину!” – щоб посприяти Меркель проти своїх однопартійців.
В Америці теж Хілларі Клінтон не створила всередині Демпартії „За Америку” – щоб псувати кров Бараку Обамі на користь республіканців.
Що ж про це мовчить Віталій Кличко?
Бо Віталій Кличко – геніальний спортсмен, але виявився НІЯКИМ політиком чи потенційним державним діячем.
3. Щодо Тигіпка: той втік від Януковича саме перед вирішальними виборами 2004 року. Сильний, ну дуже сильний політик та економіст. Якщо згадати – ЯКИЙ Податковий Кодекс він пропонує. Що можна ПОЗАСУДОВИМ чином вдиратися до приватних приміщень та фактично конфісковувати майно цих самих приватних осіб. Тобто адміністрування податків повинне звестися до сваволі податкової адміністрації.
І це в країні, де фактично знищується змагальний судовий процес.
Як в Росії. Сильний, дуже сильний!
Але ХТО буде слабким після застосування карального Податкового Кодексу?
4. Гриценко –і його „Громадянська позиція”. Закликає до створення громадянського суспільства та фактично усунутися від активної публічної політики.
Лукавить дядя, бо знає, що без юридичних гарантій громадянське суспільство дуже уразливе – приватне підприємництво та захист приватних прав набуває рис нелегітимності та маргінальності. Анатолій Гриценко, складається враження, взагалі не має уявлення – як побудоване політичне життя суспільства. Він нещодавно радив піти у політичне небуття Януковичу, Тимошенко та Ющенку – не помічаючи, що політичні лідери – це не просто люди самі по собі – за ними стоять численні прихильники та виборці.
Це не просто люди, а люди-символи. Бренди, як у нас люблять іноземні аналоги українських термінів.
Маємо на увазі навіть Януковича – хоча усім відоме наше ставлення до нього.
Анатолій Степанович вважає, що „святе місце пусте не буває”. Але чого він подумав, що вивільнену нішу займе саме він?
Це настільки очевидно – що (чому ніхто не помітив?) навіть його дружина – Юлія Мостова не підтримує його „бренд” своїм „Дзеркалом Тижня”? Тому, що сумнівно – чи як? Щоб зберегти хоча б бренд власного видання?
Щодо громадянської позиції без лапок Анатолія Гриценка – то зауважимо, що пан Анатолій перед другим туром президентських виборів був „проти всіх”. Цим самим підтримавши Віктора Януковича. Після – не ввійшов ні в НКЗУ, ні прийняв участі в масовому протесті проти Харківських угод.
Щоб картина була повною – згадаємо видання його дружини „Дзеркало Тижня”. Де в особі Сергія Рахманна, другої людини в виданні, співають відхідну самій незалежності нашої держави. Це вже друга стаття у цьому дусі – що говорить про тенденцію чи навіть напрямок видання.
Якщо коротко: усе в Україні погано. Якщо в 2000 році журналісти соромилися продаватися, зараз – соромно не продаватися. І з незалежної України діла не буде – ми як „діти підземелля” (Володимира Короленка згадав?) ні до чого не здатні. Якщо повірити в цю маячню – то лишається… приєднатися до Росії. Імперія нас і приголубить і нагодує! В усякому разі проросійські читачі так і думають.
За Біблією – найтяжчий гріх – це гріх зневіри.
Ми, атеїсти, з цим цілком згодні.
Отже – видання Юлії Мостової (та Анатолія Гриценка?) сіє таку зневіру, вдаючись до прямої неправди – про що у наступних статтях.
Взагалі – перевірка для логіки подій, вчинків людей та партій – їх історія.
А про Кролика Сєню не варто і
говорити. Згідно „бритви Оккама”.