Демонстрація на захист Ю. Тимошенко в Києві та «рояль в кущах» від влади (фото)

С.Овчаренко

«Якби сутність речей збігалася б з їх видимістю – не потрібна була б наука»

Карл Маркс.

 

1.  Владі 27 квітня тимчасово вдалося спрямованими вибухами в Дніпропетровську відволікти увагу від побиття лідера опозиції Юлії Тимошенко та маніфестації на її захист в Києві.

 

Ми – не судді: ми не кажемо, що в Дніпропетровську саме Адміністрація Президента організувала ці вибухи проти БІДНИХ людей по лінії трамваю №1. Ми навіть не скажемо, що ці заходи по вибухам були прямо спрямовані для відволікання уваги – немає доказів.

 

Але в театрі є такий вираз – «рояль в кущах». Тобто – коли в певному місці в певний час ОДНОЧАСНО з’являється цілий «концерт» та ще з гарною підготовкою, який потребує і часу, і сил, і ресурсів.

Дійсно – масштаб події з Юлією Тимошенко – ШИРШИЙ, ніж низка вибухів в Дніпропетровську. Європа, світ чітко знають: побили лідера опозиції, за якого проголосували 12 мільйонів українців.

 

Тобто – по Європі та Америці розуміють: якщо можна побити людину, за яку голосують 12 мільйонів – то можна калічити та вбивати не лише 29 чоловік, як в Дніпропетровську – але можна нищити, бити навіть ці самі 12 мільйонів населення, які ніколи не підтримають диктатора.

 

На війні, як на війні: життя командира ВАЖЛИВІШЕ, ніж життя окремого рядового – бо без командира солдати перетворюються на натовп, озброєну отару.

Усі диктатори світу це знають: треба нищити не увесь народ – а лише її найсвідомішу частину, десь 5-7%. Якщо знищити ці 5-7% - з рештою потім легко упоратися.

 

У попередній статті ми вже писали, що вибухи в Дніпропетровську – «творчий» плагіат з самого Володимира Путіна. Коли в Росії вбили Галину Старовойтову, Юрія Щекочіхіна, Юшенкова, Анну Політковську, Наталію Естемирову та інших – з рештою російського суспільства можна не церемонитися.

І не церемоняться.

 

2. Саме тому маніфестація 27 квітня на захист Юлії Тимошенко та Юрія Луценка була знаковою подією. Яку ми не маємо право забути, незважаючи на інформаційні відволікаючі маневри диктатури у Дніпропетровську.

Ми не повинні зважати на відволікаючий кривавий фінт влади – і мусимо знову звернути увагу на цей факт демонстрації протести – і що при цьому виявилося.

 

А виявилося, що ВПЕРШЕ трапилося декілька важливих подій:

-  КОД вперше продемонстрував єдність в акції протесту проти репресій лише одного з лідерів опозиції. Разом були «Батьківщина», «Фронт змін» та «Свобода».

- Вперше вдалося пройти вулицями міста від Європейської площі – далі по вулиці Грушевського – по Інститутській – і навіть провести мітинг на історичному Майдані в Києві.

- У цих акціях протесту проти репресій проти опозиції та побиття лідера опозиції НЕ приймали участь ні люди Наталії Королевської, ні Віталія Кличка.

- Розмови з учасниками маніфестації переконали мене, що УСІ розуміють: визволити лідерів опозиції при нинішній владі вже не вдасться, вибори чесно та відкрито провести – не вдасться, мирного шляху до перемоги майже не залишилося.

 

У цих акціях були задіяні керівники опозиції – Олександр Турчинов, Арсеній Яценюк, керівник київської «Свободи» - Іллєнко.

Зрозуміло, що ця маніфестація не могла привести до визволення політв’язнів, не могла привести до перемоги над диктатурою. Проте – це був огляд сил опозиції, так би мовити тренувальний майдан для сил опозиції. Головні події будуть відбуватися не тільки відкрито, а часто приховано.

 

Від себе додамо: від Віталія Кличка НЕ БУЛО людей. Як і під час судових процесів над Тимошенко та Луценком.

Висновок: Королевська та Кличко НЕ Є опозиційними лідерами. Їх НЕ ТРЕБА запрошувати до єдності – вони лише розпорошують сили опозиції, роблять рух опору крихким та надто балакучим, наближаючись до психологічного стану Олега Ляшка.

 

Ляшко успішно відіграє роль Жириновського в українських умовах.

У кожному масовому русі ОБОВ’ЯЗКОВО мусять бути свої безумці та провокатори – або одночасно у одному вигляді.

 

Під час війни таких розстрілюють, жорстокої політичної боротьби – рішуче відмежовуються.

Олександр Турчинов та Арсеній Яценюк наполегливо агітують Кличка до єдності у КОДі.

Даремно: їх вимога, як і Королевської до загальної дискусії щодо опозиційних кандидатів є ПРОВОКАЦІЙНОЮ.

 

Якщо головних чільників опозиції вони не згодні захищати – будуть обов’язково зрікатися КОЖНОГО, на кого в черговий раз наїде бульдозер диктатури. Тобто – під час напівлегального стану опозиції така відкрита широка «дискусія» буде схожим на

-  галас під час колгоспних зборів (хто кого перекричить)

- публічний донос.

 

Треба дивитися не на один-два кроки – а на три-чотири – і не боятися позбуватися сумнівних союзників.

В умовах жорстокої диктатури – краще менше та краще. Ми неодноразово писали, що прес репресій неодмінно звужуватиме коло опору диктатурі – до цього треба бути готовим.

Хто захоче допомогти опору диктатурі – САМ запропонує свою допомогу. Кого умовлятимемо – той нас зрадить.

 

3. Ніхто не пам’ятає – як до Помаранчевої революції Юлія Тимошенко весь час умовляла приєднатися до опозиції Віктора Ющенка?

Той – приєднався. Що з цього вийшло – усі знають.

Тепер Юлія Володимирівна сидить у в’язниці саме через зловтішну зраду колишніх бютівців з групи «Тушок заради бабла».

 

Тепер краще, повторимо, мати вужче коло прибічників, ніж потім розгрібати зраду мнимих спільників. Треба не боятися «вузькості» кола партій та облич. Події розгортаються у правильному напрямку – треба лише цим скористатися.

Зараз час не дискусій, а рішучих дій – саме таких, які зрозуміють навіть ті, хто не хоче нічого розуміти взагалі.

Саме тому, щоб приймати участь у рішучих діях, тим більше ними керувати – потрібно уникати безплідних дискусій та виробити алгоритм покрокових дій проти диктатури. Не виключаючи «плану Б», коли влада наперсточників просто тупо не визнає результатів виборів – якщо не вдасться їх  «намалювати».

 

На нашому боці – абсолютна ясність, простота, навіть біло-чорна палітра політичних кольорів – не помилишся.

 

Влада визнала, що надзвичайний стан по усій території країни не слід – вибухи були не надто потужними та не надто страхітливими. Ну нічого – в наступний раз вибухи будуть більш потужними, зачеплять не лише «безмашинних» громадян – але і більш заможних.

Копія подій була набагато слабкішою за російський оригінал. Але вони вчаться – бо поразка влади матиме для неї тяжкі наслідки через «спалені мости» за собою.

 

4. На рух чорнобильців та афганців (ми вже про це писали) покладати надію НЕ МОЖНА.

Соціальні рухи принципово відрізняються від політичних. Тут Олександр Данилюк має рацію: політичні рухи – об’єднують, соціальні – роз’єднують.

Ми вже писали, що «афганців»: колишні військові у цілому НЕ БУДУТЬ силовою складовою революційного руху – бо вони – це складова не політична, а чисто соціальна зі своїми окремими приватними вимогами.

 

5. Саме тому демонстрація у 4-5 тис. чоловік на захист Юлії Тимошенко був саме політичним рухом громадян України, а не лише окремих прошарків населення.

Попереду – жорстка боротьба за виживання громадянського суспільства, яке, на жаль, спроможне вести лише «профспілкову» боротьбу, незважаючи на цілковиту неефективність її в умовах диктатури.

 

Тобто – диктатуру повалить НЕ громадянське суспільство як таке – а консолідований політичний рух на основі цього самого громадянського суспільства.