Так було завжди – коли розправляються з авторитетною особою – вона стає прапором руху опору.
У Х1Х столітті народовольці перейшли до терору, коли бездоказово засудили вождя революційних демократів Миколу Чернишевського до Сибіру. Коли засудили Нельсона Манделу – той став лідером чорношкірого народу. Коли вбили Яна Гуса, Чехія у ХУ столітті розпочала «гуситські війни».
Янукович нічого не зрозумів. Сутнісна ознака режиму – приголомшлива нахабна наївність правлячого кола Януковича. Посилення репресій у розумних диктаторів співпадає з деяким полегшенням матеріального становища основної маси населення. У Януковича ж посилення репресій співпадає із загальним погіршенням рівня життя українського народу. Специфічний кадровий підбір «своїми» з Донецька та Макіївки полегшує люстрацію першому ж революційному урядові.
З часу президентських виборів міжнародні обставини для існування диктатури докорінно змінилися. Між січнем 2010 та червнем 2011 року світ побачив арабські демократичні революції та позитивний досвід грузинської «революції троянд».
За цей час добре просунулася справа з технологіями по видобутку сланцевого газу, який скорочує можливості диктаторів отримувати надприбутки заради збереження свого політичного режиму.
За цей час Захід спромігся покарати чиновників Лукашенка в Білорусії та катів Сергія Магнітського в Росії, заблокувавши рахунки арабських диктаторів та заборонивши в’їзд до Європи.
Між січнем 2010 та сьогоденням – реальне послаблення путінської Росії – через що тане політичний тил диктатури Януковича. Вже офіцерів, ветеранів чеченської війни, тричі стріляли в центрі Москви
Обвальна економічна криза Білорусії показує, що путінська Росія не може чи не хоче захищати власних сателітів.
Так що Путіну не до Януковича.
Більше того: режим Януковича опинився затиснутим між Заходом та нахабними вимогами Кремля про подальші поступки своїми національними інтересами. Тепер тиснуть Україну саме через Януковича. Зі страху перед власним народом Янукович таки піде на ці поступки перед Путіним – можливо, навіть здачею газотранспортної системи.
Намагання залякати українців викликало не острах, а звичайну ненависть людей, які вже пізнали волю та здатність боротися за неї. Якось забувають, що регіонали та Янукович користуються підтримкою лише трьох областей – Донецької, Луганської та Криму. Але і там регіонали стрімко втрачають підтримку. Отже перейти до масового залякування та розправ по усій території України режим НЕ МОЖЕ – не вистачає сил.
Мова не про вибори – час виборів у первісному розумінні минув.
Неозброєним оком видно: рядові міліціонери не співчувають діям режиму – і при першій нагоді вони кинуть підтримувати його.
Отже, слабкість режиму перекривається тимчасовою пасивністю населення та розпорошеністю сил політичної опозиції. Справа не в партіях. Просто рух підприємців не корелюється з протестом пенсіонерів, вчителів, медиків, студентів…
Ми вже не говоримо про те, що не співпрацюють ті, хто вважає себе опозицією. Гриценко, Яценюк, Кириленко та Тягнибок не прийшли жодного разу під стіни Печерського суду, коли судили Юрія Луценка. Зараз ці діячі не знайшли слів співчуття на користь Юлії Тимошенко. Лише остання висловлювала рішучу підтримку Юрію Луценку.
Віктор Ющенко вже сьогодні за зручність, комфорт, держдачі готовий свідчити проти Юлії Тимошенко.
Зараз майже усі розуміють: справа не в Юлії Тимошенко – режим Януковича через непоступливість намагається продемонструвати свою силу. Леонід Кравчук одного разу правильно сказав: якщо арештують Юлію Тимошенко – Україна отримає беззаперечного лідера нації та майбутнього президента країни. Тоді ми не позаздримо долі тих, хто зараз при владі та «тушкам»…