Україна в лещатах Газпрому холодної зими 2009

Пригадаємо, як розпочиналася газова війна між Україною та Росією у 2009 році.
Делегація Нафтогазу залишає переговори та їде з Москви. Газпром отримує офіційне повідомлення від Нафтогазу, що технічні умови української ГТС потребують імпортованого газу для забезпечення безперешкодного транзиту російського газу теріторію України, а це можливо лише за умови угоди на імпорт газу між Газпромом та Нафтогазом. Російський прем"єр Путін робить заяву про те, що між Газпромом та Нафтогазом діє чинний контракт на транзит, термін якого спливає лише у 2011, тому Україна зобов"язана забезпечувати безперешкодний транзит російського газу до Європи.

Наслідки невиконання цього контракту, за словами Путіна, для України можуть бути вкрай негативними. 1.01.2009 Путін наказав припинити постачання російського газу в Україну. В той же день Міллер оголошує про ціну $418 за тис. куб м для України. Одночасно була розгорнута кампанія по дискредитації України в очах європейського співтовариства: Україну прямо звинувачували у крадіжках газу. (Згодом, коли газова війна закінчилась і почала забуватись, голова Рахункової Палати РФ С.Степашин визнав, що з боку України ніяких крадіжок не було). 03.01.2009 RosUkrEnergo позвалася на "Нафтогаз" у Арбітражний суд Стокгольма з вимогою до "Нафтогазу" забезпечити транзит газа партнерам RosUkrEnergo у ЄС. У позові зазначаеться про те, що "Нафтогаз" не виконує зобов"язань на транспортування газа з підземних сховищ, блокуя тим самим транзит. В той же час українська ГТС вперше за своє існування почала працювати в непередбачуваному своїми технічними умовами реверсному режимі. Виступив уповноважений президента України з енергетичних питань Б.Соколовський: "Якщо Росія буде постачати газ у нинішніх обсягах, то за 10-15 днів можуть виникнути технічні проблеми і серйозні перебої функціонування ГТС України". 04.01.2009 Голова Газпрому Міллер оголошує нову ціну для України - $450 за куб м. 6.01.2009 чеське президентство в ЄС та Єврокомісія вимагають відновлення постачання газу. «Така ситуація є повністю неприйнятною», - наголошується у заяві. В результаті постачання газу було припинено до Болгарії, Хорватії та Туреччини.

Румунія відчула зниження постачання газу на 75%, Угорщина – на 20%, Австрія – на 10%. Росія збільшує тиск на Україну, перекривши повністю подачу газу до Європи. Металургійні та хімічні підприємства України вимушені скорочувати виробництво, а Одеський припортовий завод взагалі призупинив роботу. Зупинився Стирол. Фактично зупинив виробництво "Кримський Титан". Угорська компанія-постачальник газу Emfesz (яка контролювалася Д.Фірташем) подала до Європейського Союзу скаргу на Україну і НАК "Нафтогаз України", звинувачуючи їх у порушенні договорів про постачання газу. 8.01.2009 в Брюсселі відбулась зустріч між представниками Газпрому, Нафтогазу та представниками ЄС. На цій конференції Газпром оприлюднив данні щодо цін на газ по деяким своїм контрагентам у такий спосіб довівши обгрунтованість ціни на газ, яку він запропонував Нафтогазу України. Чеський міністр по зв"язках с ЄС Олександер Вондра відхилив вимогу України про надання їй від ЄС фінансової компенсації для заключення газової угоди з Росією. Він сказав, що це "шантаж і він є неприйнятним". Він наполягав на тому, що Москва та Київ самі повинні знайти рішення, яке б гарантувало транзит газу до ЄС. В той же час офіційний представник ВАТ "Газпром" Сергій Купріянов заявив, що Україна повинна платити за російський газ за ринковими цінами: "Якщо ціна на газ, що "Газпром" поставляє в сусідні з Україною держави Східної Європи, у I кварталі 2009 року складає приблизно 470 дол. за тис. куб. м, то й Україна повинна платити ринкову ціну за газ".

У той же час газопостачання найбільших українських промислових споживачів природного газу знижено до рівня технологічної броні, тобто, до мінімально можливого. Через газову війну між Росією та Україною уряд Словаччини ухвалює рішення про відновлення роботи одного з реакторів на атомній станції у зв`язку з припиненням постачання російського газу через Україну. Це - порушення угоди з ЄС, але уряд Словаччини заявляє, що це є вимушеним кроком. 13.01.2009 Тим часом Газпром влаштовує провокацію: він пропонує Нафтогазу прокачати обмежену кількість газу в напрямку Орловки. Голова Нафтогазу О.Дубина робить заяву про технічну неможливість за чинних умов прокачати газ до Молдови, Румунії та Балкан: "Пропозиція, яка надійшла від Росії, прокачати трубопроводом України газ зі входом в ГВС "Суджа 1200" до Молдови, Болгарії і Румунії, може загрожувати тому, що нам доведеться відключити від газу Одесу, Дніпропетровськ, Донецьк". Тим часом представник "Газпрому" С.Купріянов продовжує розповідати про те, що Україна краде газ. ЄС починає погрожувати компаніям Росії й України позовами. 15.01.2009 ексголова "Нафтогазу" Юрій Бойко заявляє, що Україна знаходиться на межі техногенної аварії через низький тиск в українській газотранспортній системі: "Газотранспортна система України має ємність в 1 мільярд кубометрів газу, це 360 кілометрів мереж, в яких підтримується робочий тиск у 75 атмосфер. Це той тиск, при якому газотранспортна система безперебійно працює. Разом з тим, зараз в мережі знаходиться 850 мільйонів кубометрів газу, оскільки 150 мільйонів вже відібрано і відповідно впав тиск. Якщо тиск впаде ще на 50-70 мільйонів кубометрів, то компресори зупиняться, автоматика спрацює, що призведе до техногенної аварії". Газовий баланс України на той момент виглядає таким чином: добове споживання складає біля 220 млн куб м газу, при цьому біля 60 млн куб м йде в ГТС із джерел власного видобутку, а решта викачується з підземних газових сховищ (ПГС).

При цьому слід зазначити, що утримувати на постійному рівні викачку 180 млн куб м газу з ПГС технічно неможливо і об"єм викачки поступово зменшується, що призводить до відповідної втрати тиску у ГТС. Тим часом, у Верховній Раді створюється Тимчасова Слідча Комісія з газової кризи. Голова комісії Богословська робить заяву: "Я точно знаю, что, скорее всего, появятся огромные, миллиардные иски. И надо разобраться, кто за это будет отвечать". Голова опозиції В.Янукович різко критикує владу за зупинку підприємств і говорить про загрозу в ТКЕ: "Сегодня самую большую угрозу в стране физическому существованию людей несет власть, которая не только остановила сегодня большинство предприятий, но и есть сегодня угроза прекращения отопления во многих регионах". 16.01.2009 ДК "Газ України" розпочинає процедуру обмеження газопостачання "Київенерго". Мер Києва Леонід Черновецький погрожує відключити ДК "Газ України" від каналізації у тому випадку, якщо вона обмежить газопостачання "Київенерго". 17.01.2009 Президент Росії Дмитро Медведєв заявив, що Україна повинна розрахуватися за газ за ринковою ціною. Про це він повідомив на прес-конференції за підсумками міжнародної конференції з питань забезпечення транзиту газу. "Україна повинна розраховуватися за газ за європейськими цінами, це абсолютно нормально, і в цьому полягає наша позиція. Наші інші партнери платять ці гроші, і Україна цілком здатна їх платити". Не можна не торкнутися також питання боргу. Як ми пам"ятаємо, наприкінці 2008 утворився борг біля $2 млрд НАК Нафтогаз перед Газпромом.

Цьому "посприяли" 62% обвал валютного курсу гривні і неплатежі за спожитий газ, адже більшість облгазів контролювалося УкрГазЕнерго, а вони робили все, щоб залишити РУЕ на газовому ринку України і тому блокували фінансові надхоження до Нафтогазу. Тим не менш, 30.12.2008 за допомогою кредитів Нафтогазу вдалося погасити заборгованість. Але виявилася проблема: РУЕ не перераховував ці кошти на рахунки Газпрому. Тому Газпром як обов"язкову умову відновлення постачання газу виставив погашення заборгованності РУЕ перед Газпромом. Ця, на перший погляд абсурдна вимога, на жаль мала законне підгрунтя через те, що в одному із доповнень до угоди 2006 було передбачено, що якщо РУЕ не виконує своїх зобов"язань перед Газпромом, то виконання їх бере на себе НАК Нафтогаз. Існування цієї жорсткої вимоги Газпрому до Нафтогазу підтвердив у своїх показах на суді голова НАКу Дубина. Як відомо, котракт на постачання газу Дубина підписав 19.01.2009. але постачання було відновлено лише 20-го, коли Газпром отримав гарантії погашення заборгованості.

Отже, на відміну від обставин першої газової війни 2006 р. у 2009 році Україна потрапила в абсолютно іншу ситуацію:
1. Діяв невигідний контракт на транзит між Газпромом, Нафтогазом та РУЕ, підписаний 2006 і підтверджений у 2007, який зобов"язував Нафтогаз гарантувати транзит російського газу за тарифною ставкою 1,6. Термін цього контракту спливав лише 1.01.2011. Фактично ця обставина гарантувала Україні млрд позови, які в неї не було шансів виграти в арбітражному суді.
2. Україна мусила забезпечувати транзит російського газу, але з технічних причин мала відбирати для цього так званий технічний газ. Це дало привід Росії звинувачувати Україну у крадіжці, що значною мірою підірвало імідж України як держави і як надійного транзитера.
3. Українська ГТС вперше за історію свого існування працювала у непередбачуваному технічними умовами реверсному режимі. Цей режим роботи міг забезпечувати потреби України в газопостачанні лише на 2/3, причому витрачання газу із газосховищ було обмеженим технічними можливостями, а тривалий відбір газу із сховищ за відсутності зовнішнього джерела поповнення призводив до повільного зменшення загального тиску у системі, що наближало ГТС до аварійного режиму і автоматичної зупинки компресорних станцій.
4. У 2006 році на хвилі померанчової революції Україну активно підтримували в ЄС. У 2009 сітуація дещо змінилася: ЄС волів не втручатися у відносини України і Росії і вимагав найскорішого розв"язання проблеми. Декілька країн ЄС внаслідок відключення від постачання російського газу опинились у вкрай важкій ситуації, адже більшість з них не мала підземних сховищ газу, зокрема Болгарія. Все це надзвичайно напруживало відносини і обмежувало в часі переговорний процес.
5. НАК Нафтогазу була пред"явлена ультимативна вимога погашення заборгованності РУЕ перед Газпромом. Ціна такої вимоги була біля $2 млрд і саме в той момент, коли НАК погасив свої власні борги.

Прем"єр Тимошенко опиналась у важкій ситуації, коли не вона почала газову війну, але вона зобов"язана була її закінчити. І вона взяла на себе цю відповідальність. Звичайно ж, зараз можно вишукувати безліч негативів у підписаному 2009 році контракті на постачання газу, який, до речі, розробляла не вона, а експерти Нафтогазу. Але треба також зважити на важкі обставини, за яких укладався цей контракт і на повну відсутність досвіду у співробітників Нафтогазу щодо визначення формули ціни на газ. Все це робилося вперше. Але навіть за цих обставин не можна закривати очі на те, що завдяки формульному підходу ставка на транзит тепер підвищується сінхронно із ціною на газ і все це обраховується щоквартально. Не можно також не сказати і про те, що ратіфікація парламентом харківських угод, складовою яких був контракт 2009 р., фактично унеможливила оскарження цього контракту в арбітражному суді.

У разі ж денонсування ратифікації харківських угод Україна одразу ж наражається на боргові зобов"язання, спричиненні так званою знижкою. Наслідок такої знижки складає боргові зобов"язання України перед Росією із розрахунку біля $4 млрд щорічно. Не зайвим було б також нагадати про те, що якби постачальником газу для України у 2009 році залишилося РУЕ, то наслідки для України були б катастрофічні: адже весь газовий бізнес РУЕ був зав"язаний на туркменський газ, а у квітні 2009 року на газогоні Середня Азія - Центр стався вибух, що надовго вивів із ладу газогін і зупинив виконання контракту між Газпромекспортом та Туркменгазом. Росіяни відновили свій імпорт туркменського газу лише з 2010 року.

Що виходить, коли "найбільший газовик країни" береться до справи.

Оскільки газова справа 2009 Тимошенко стала визначальною для подальшої долі країни, варто пригадати, з чого все починалося, адже це була не перша газова війна України з Росією.
Отже, повернемось у 2005 рік. На той момент діє Контракт про об'єми і умови транзиту російського природного газу через територію України на період з 2003 по 2013 роки від 21.06.2002 року. Доповненням № 4 (стор.1 та стор.2) від 09.08.2004 до цього Контракту на період з 2005 по 2009 роки встановлені:
а) фіксована ціна за транзит російського газу в розмірі $1,09 доларів США за 1 тис. куб. м газу на 100 км відстані, яка не підлягає зміні Сторонами;
б) фіксована ціна на російський природний газ, що надається ВАТ «Газпром» для забезпечення балансу газу України в рахунок оплати НАК «Нафтогаз України» послуг, що надаються по транзиту, в розмірі $50 США за 1 тис. куб. м, яка не підлягає зміні Сторонами.

З огляду на світові ціни на той момент, цей контракт є дуже вигідним для України (у другій половині 2005 р середньоєвропейська взважена ціна за тис. куб. м сягає біля $250), оскільки він встановлював нерозривний зв"язок між ціною на газ та тарифною ставкою, причому в такій пропорції, яка була вигідна українській стороні. Україна отримувала від Газпрому 26 млрд куб м газу як сплату за транзитні послуги, а решту своїх потреб докупала в Туркменії та Узбекістані. При цьому дуже важливо зазначити, що Україна з Узбекістаном мала контракт, завдяки якому Узбекістан зобов"язувався транзитувати туркменський газ. Угода 2006 р. припинила дію цього транзитного контракту, що, фактично, позбавило Україну в подальшому можливості напряму купувати туркменський газ. Але про це трохи згодом. Російське газпромівське керівництво з самого початку 2005 намагається чинити перешкоди виконанню чинного контракту. Так, вони піднімають питання про підвищення ціни на газ, переходу на світові ціни і відмовляються закріпити умови, які були передбачені чинним контрактом, в щорічних міжурядових протоколах (згідно ст.2 ратіфікованої обома парламентами Угоди N 2797-III від 15.11.2001, що набула рангу закону).
Треба зазначати, що цьому також посприяло тодішне керівництво НАК Нафтогаз на чолі з О.Івченком, який на переговорах між Газпромом та Нафтогазом чомусь раптом піднімає питання про скасування дуже вигідного для України Доповнення №4 до Контракту від 09.08.2004. Невміння вести перемовини і нерозуміння важливості налагодження корисних для держави зв"язків голова Нафтогазу демонструє у перемовинах з туркменбаши Сапармуратом Ніязовим.

Адже саме завдяки низьким тарифам на туркменський газ існує можливість утримувати ціни. натомість Івченко демонструє свою відверту неповагу до оточення Ніязова, чим викликає обурення останнього, адже норми етікету в азії дещо інші. Переговори в Туркменістані проходять дуже непросто. У туркменів є чимало претензій до української сторони, з якими вимушено погоджується прем"єр Єхануров. Перемовини з Газпромом також не дають результату, хоча поки що Нафтогаз на офіційному рівні заявляє про бажання дотримуватись існуючого контракту, однак Росія починає пресингувати, заявляючи спочатку про ціну у $160, а згодом і про $230, на додачу до цього погрожуючи відімкнути постачання газу. Тим не менш, Нафтогаз заключає з Туркменгазом 22.12.2005 пряму угоду про постачання 40 млрд куб газу у 2006 році за ціною $50 у першому півріччі, і $60 - у другому. У України була на той момент дуже потужна позиція: окрім підписаного контракту, на бік України у газовій суперечці з Росією як гаранти безпеки стали США, Великобританія та верховний представник ЄС. Розвиток подій стає зрозумілим, коли у ході переговорів Росія пропонує Україні продати 50% своєї газотранспортної системи. Тобто, йдеться про звичайний шантаж. Але що цікаво, це те, що сам президент Ющенко погоджував з Путіним перехід від контраткту на світові ринкові ціни. Ось як про це розповідає президент Путін на своїй зустрічі з міністром палива та енергетики Плачковим та головою Нафтогаза Івченком: "с марта текущего года, когда мы с Виктором Андреевичем Ющенко, Президентом Украины, договорились о переходе на рыночные формы расчетов в энергетике, в том числе в газовой сфере, было достаточно времени, чтобы на и правительственном, и на корпоративном уровне решить все необходимые вопросы." Сам Ющенко у своїй телеграмі підтверджує ці слова: "Ми високо оцінюємо докладені останнім часом зусилля щодо лібералізації комерційної сторони наших взаємовідносин у газовій сфері й переходу на ринкову модель". Отже складається таке враження, ніби сам президент України ініціює порушення такого вигідного для України контракту. Треба зауважити, що Росія зайняла дуже жорстку позицію, настоюючи на ціні $230 і 1.01.2006 почала зменшувати тиск у газовій мережі. Нафтогаз не погодився на диктат Газпрому. Європа та США закликали Росію до переговорів з Україною. І Росія послабляє свою позицію. 3.01.2006 Росія відновлює подачу газу. Аж раптом зранку 4.01.2006 виходить новина: між Газпромом, Нафтогазом та РосУкрЕнерго уночі з 3-4 січня підписана 5 річна угода (стор.1 та стор.2). Основний інформаційний наголос в повідомленні ставився на тому, що це був найкращий з можливих компромосів.

Але чи насправді це так було? Ціна газу підіймалася з $50 до $95 і фіксувалася на перше півріччя, а ставка за транзит підвищувалася з $1 до $1.6 і фіксувалася на 5 років, тобто розривався прямий зв"язок між ціною на газ та тарифом на транзит. При цьому в стосунки між Нафтогазом і Газпромом на весь обсяг поставки вводився посередник - оффшорна компанія РосУкрЕнерго з мізерним уставним фондом. Важливо зазначити, що в угоді не передбачалися штрафні санкції щодо РосУкрЕнерго, в разі затримки платежів до Газпрому. Всю відповідальність за розрахунки покладалось на Нафтогаз та Газпром відповідно (це зіграє рокову роль у 2008-09 ). Слід зауважити, що Нафтогаз позбавлявся права реекспорту, а також те, що РУЕ ставало єдиним постачальником, тобто Нафтогаз позбавлявся можливості заключати прямі угоди між Туркменгазом та іншими ср.-азійськими постачальниками. Оскільки 50% РУЕ належало Газпрому, а інші 50% - тіньовим офшорним структурам, зареєстрованим у швейцарському кантоні Цуг, то Газпром фактично отримував право самостіно призначати подальшу ціну для України.

А ось як приняття цієї угоди тоді коментував президент Ющенко: "Те, що досягла сьогодні Україна такого компромісу, я сказав би, що це блискуче досягнення... Це ви не подумайте, що мова йде про якийсь один договір, навколо якого 5 місяців іде колотнеча. Нічого подібного. Нам доводилося разів п’ять зовсім повністю міняти тактику". За словами президента, він "20 разів крутив цю угоду, у різних версіях із червня місяця". За словами президента, в результаті підписання тієї угоди з Росією було "виграно політичне змагання".
В той же час Турчинов та Тимошенко зовсім по іншому оцінили результат угоди між РУЕ, Нафтогазом та Газпромом. Ось що казав Турчинов: "Це - тимчасовий камуфляж і плата за руйнування енергетичної незалежності України". Юлія Тимошенко ще більш радикально оцінила заключення цієї угоди. Процитуємо її звернення до суду:

"До 1 січня 2006 року Україна мала всі необхідні угоди та контракти, що гарантували постачання природного газу в Україну до 1 січня 2010 року в повному обсязі, в рахунок оплати за транзит російського газу територією України ціною 50 доларів США за тисячу кубічних метрів. Жодних підстав для зміни цих умов не існувало...

До ночі з 3 на 4 січня 2006 року Україна мала законні і стабільні контракти про постачання туркменського газу в Україну до 1 січня 2007 року. Таким чином, до ночі з 3 на 4 січня 2006 року Україна, без підписання будь-яких нових угод та контрактів, мала газ в повному обсязі, що давало можливість забезпечити стабільні ціни та поступово підготуватися до переходу на світові ціни на газ починаючи з 1 січня 2010 року... Замість цього Україна сьогодні має контракт з комерційною структурою напівкримінального характеру. До того ж, ця структура не має чим нести зобов’язання за будь-якими угодами. Механізми, що містяться в угодах підписаних 4 січня 2006 року неминуче призведуть до того, що Україна рано чи пізно перетвориться на неплатоспроможного боржника, що матиме за наслідок втрату газотранспортної системи України.

Модель незалежної української газової системи вночі 4 січня 2006 р. фактично зруйновано. Замість перспектив створення самостійної дієздатної газової системи України, на порядку денному встало питання повної і безповоротної втрати енергетичної незалежності. На наше переконання, Україна стала об’єктом спецоперації з боку кримінальних структур. Свідоме нагнітання панічних настроїв навколо газової кризи було створено штучно і навмисно для того щоб сформувати передумови остаточного закріплення мегакорупційних схем на газовому ринку України під загальною назвою “Росукренерго”.
Відтепер – газова політика України – це не поле відповідальності українського уряду, а зона інтересів криміналу, який легалізувався через підписані 4 січня 2006 р. домовленості... Україна втратила прямі контракти з РАО “Газпром”, Туркменістаном, Узбекистаном, Казахстаном, які є або реальними власниками газу, або реальними власниками транзитних мереж."

Дії уряду та керівництва Нафтогазу були негативно сприйняті парламентом і вони були відправлені в відставку. Проте для голови Нафтогазу О.Івченка це не мало наслідків, адже парламент не мав повноважень позбавляти його посади і він залишився на своєму місці. Через місяц після укладання угоди під час утворювання СП між Нафтогазом та РУЕ виявилося, що 4.01.2006 був підписан не один, а сім документів. Виник скандал. Була навіть створена Тимчасова Слідча Комісія у Верховній Раді, яка зайнялася розслідуванням цього питання. Але ніяких юридичних наслідків це, звичайно ж, не мало. Ось як ті події описувало "Дзеркало тижня":

"Першого разу правда спливла на позачерговому засіданні Кабінету міністрів, яке проходило 31 січня. Саме на ньому вперше уряду став ясний масштаб української капітуляції... Ознайомлення з новими доповненнями викликало у присутніх шок. Своє обурення і різку критику підписаних угод висловили більшість членів Кабінету міністрів, який команда перемовників разом із президентом просто тримали «за болвана» у преферансі. Аналіз же всіх наявних у НАК «Нафтогазу» контрактів призводить нас до несподіваного висновку, що навіть на 4 січня 2006 року, котре стало годиною Х для ухвалення рішення, Україна вже мала повний баланс газу, а також усі контракти на транзит газу на 2006 рік. І ніякої необхідності в нічній тристоронній угоді 4 січня не було. Українську газову команду просто залякали. Чи купили?"

Ось лише один із тих сьоми документів, які підписав вночі 3-4 січня голова Нафтогазу О.Івченко:
"Додаткова угода №4 до Контракту №14/935-3/04 від 29 липня 2004 року про обсяги й умови закачування природного газу в ПСГ, його зберігання, відбору та транспортування 2005—2030 років. Цей документ підписано між НАК «Нафтогаз України» і «РосУкрЕнерго». Він передбачає, що в період із 2006 по 2030 роки в українських підземках щороку зберігатиметься до 15 млрд. кубометрів газу. Загальна сума контракту на 25 років — $866,250 млн. При цьому весь комплекс послуг із закачування, зберігання та відбору газу з ПСГ здійснюється за тарифною ставкою $2,25 за 1 тис куб м за щорічний період зберігання.
Нагадаємо, що за часів діяльності на ринку газотрейдерів, а також ще аж до минулого року закачування, зберігання та відбір газу з українських підземок за сезон обходилися власнику газу мінімум у $8 за 1 тис кубометрів. Цікаво, що за такий же комплекс послуг, наприклад, в Угорщині власнику газу доводиться платити за сезон мінімум $17 за 1 тис куб м газу. За найскромнішими підрахунками, через це доповнення Україна втратила більш як 150 млн. дол. на рік."

Відомий експерт "ДТ" Алла Єрьоменко порахувала приблизну суму, яку склала різниця між тим, скільки би витратила Україна на газ у 2005-10 рр., якщо б вона сплачувала згідно Додатку №4 $50 за 1 тис. куб.м газу , і тим, що вона витратила у дійсності. Отже різниця склала кругленьку суму біля 38,61 млрд долл.

Але РУЕ - це тільки частина айсбергу. Окрім РУЕ, на внутрішній газовий ринок України було запущене швиденько створене спільне підприємство УкрГазЕнерго, де половина акцій належала Нафтогазу, а інша половина - РУЕ. Дуже показова кар"єра голови правління цієї компанії пана І.Вороніна - у 2004 він стає зам.голови НАК Нафтогаз, входить у спостережну раду РУЕ, у 2005 представляє інтереси НАКу у Газпромі, у 2006 підписує від НАКу сумнозвісні доповнення, які віддають ПГС в аренду РУЕ, а через кілька місяців він вже голова новоствореного УкрГазЕнерго. Здається, що в нашій країні таке поняття як конфлікт інтересів взагалі не існує на певному щаблі влади. Як наслідок - скупка акцій облгазів за борги, що забезпечило пану Фірташу та його компанії контроль над 80% облгазів країни.

Наслідками підписання угоди 2006 не обмежується фактична втрата можливості укладання прямих контрактів на сер.-азійський газ, оскільки відтоді все постачання газу в Україну віддавалося РУЕ, не тільки фіксацією транзитної ставки $1,6 на 5 років вперед без прив"язки до відповідної фіксації ціни на газ, не тільки віддачею в аренду на 25 років за смішні гроші підземних газових сховищ. Була, як виявляється, ще одна "дрібничка": Нафтогаз зобов"язався гасити свій $1 млрд борг перед Газпромом за рахунок транзитних послуг за старою $1,09 ставкою. Це можно легко віслідкувати: на протязі 2006-2009 НАК Нафтогаз щорічно гасив $250 млн борг перед Газпромом, транзитуючи російський газ відповідного цьому боргу об"єму за $1,09 ставкою, не зважаючи на те, що тоді вже діяв тариф $1,6, а потім - і $1,7. Хтось ці збитки колись рахував?

Отже неможливо розглядати справу Тимошенко не пов"язавши її з газовою війною 2005-6 р. і угодою, яка закріпила позиції Газпрому як монополіста, адже ні в кого не викликає сумніву, що РУЕ була лише його дочкою. Це визнавав і сам Ющенко. Таким чином, передачу газового постачання в Україні було відданно фактично під жорсткий диктат єдиного монополіста - Газпрому. Саме це і визначило цінову політику щодо постачання газу для України на довгі роки вперед.

Тоді, у січні 2006, в України були всі шанси, аби закріпити за собою право укладати пряму году на поставку газу з Туркменістаном та іншими країнами Сер.Азії та отримати від Росії гарантії транзиту цього газу: в Нафтогаза був діючий контракт з Туркменнафтогазом, був діючий контракт з Газпромом і була підтримка країн ЄС та США. Але Україні "допомогли" втратити цю можливість. Причому це було зроблено саме українськими високопосадовцями на чолі з президентом Ющенком, які не захотіли відстояти державний інтерес.