Станислав Овчаренко

Див.відео: Україна і світ. Про наявну маячню та приховану реальність історії

http://svetiteni.com.ua/ukraina-i-svit-pro-nayavnu-mayachnyu-ta-prikhovanu-realnist-istorii

Ще раз про принципову неможливість електоральної перемоги над олігархією - незалежно від конкретного диктатора...

Три роки тому: українське суспільство довело: справа не в самому диктаторі: якщо пострадянська країна залишається в комуністичному духовному просторі - вона наполегливо буде відтворювати ті самі соціально-політичні та економічні відносини. Мучитися, каратися - але не каятися за свої помилки. Виявляється за ці три роки, що чисто кримінальна диктатура гармоніює з кількісно переважаючою верствою суспільства - низька якість людських особистостей вперто дається взнаки. Саме тому ми ніяк не покладаємося на наступні вибори, їх "чесні" результати. Треба одарзу це усвідомити тим, хто здатен раціонально мислити. Розвивати нормально бізнес - не дадуть, дозвіл на придбання особистої зброї - теж, можливості отримати пристойну та дуступну освіту - також. Але каральні органіи держави вже набуватимуть скаральність: "вони завжди праві". На бібліотеках та школах зекономлять, на СІЗО та автозаки - витратять. Вчителі - вниз, наглядачі - нагору! (по зарплатах, статусу). 
Ще раз: мультиміліонера та мільярдера виборчим бюлетенем не перемогти. 
1. Є гранична межа будь-яких подій та вчинків. От і виходить танок навколо одного-єдиного отвору з «чорного ящика». Історичного. Як би не метушився найхитріший чорт всередині цього ящика – витвір один, і все одно вилазити доведеться як простій істоті. Де його и доб’ють.

2. В історії часто трапляються випадки, коли насамкінець еліта набирає величезного досвіду панування та процвітання – але поступово цей досвід стає марним через загальну слабкість соціального устрою.
3. Так в стародавньому Римі дуже досвідчений політик Цицерон програв вісімнадцятирічному Октавіану, бо вони обоє вже жили в іншому часі.
І загинув фізично.
4. Радянський Союз наприкінці існування комунізму мав дуже досвідчену партноменклатуру, яка вміла утримувати владу та приборкувати незгодних.
Але прийшов час – і система завалилася. Розпався сам СРСР.
5. Але ось тут починається саме цікаве: там, де народ повалив комуністичну владу, там була люстрація старих кадрів – далі пішов нормальний національний розвиток (країни Балтії, Центральної Європи).
6. Там, де комуністичний режим не був повалений – там комуністичний режим трансформувався в посткомуністичний кримінальний.
Україна належить, на жаль, до останньої категорії постсоціалістичних країн.
7. Саме тому у боротьбу за владу та багатства сучасні диктатори не зупинялися перед фізичним знищенням своїх політичних опонентів.
Але тим самим «успішно» відрізали собі відступ з вершини влади – бо ризикували статками, свободою та фізичним життям. На першому етапі цього не усвідомлювали – тому і не можуть НІ ЗА ЯКИХ УМОВ залишити владні місця. І змушені продовжувати арешти та вбивства.
8. Але тут виникає така колізія, що один диктатор, Путін, може залишитися при владі ЛИШЕ після знищення іншого диктатора. Навіть не одного.
Імперія має таку природу, що вона мусить обов’язково або поширюватися, або розпадатися. Коли Росії сто років тому не вдалося поглинути китайські території та потіснити Японію, Російська імперія почала розпадатися.
9. Більшовики зупинили розпад імперії.
Але з занепадом більшовизму імперія поновила розпад на кордонах та системний розпад зсередини.
10. Саме тому Путіну нічого не залишається, як поглинути Білорусію та Україну як споріднені території. І якомога швидше. Бо час існування імперії спливає – і Путін мусить поспішати, не вибираючи засобів.
11. Більшість оглядачів таку знервованість приписують саме особисто Путіну. А це неправильно. Сам спливаючий історичний час його підганяє. Він лише знаряддя свого історичного часу – бо тиснуть на нього могутні китайський та мусульманський світи.
Янукович – не партнер, не побратим Путіна, а його історичне м’ясо. Путін, як політичний володар виживе лише при умові, якщо з’їсть Януковича. Разом з Україною. Ось така рожева мрія Путіна.
12. Путін усе зробив, щоб об’єднати Україну.
Як незалежну.
Але задля об’єднання України багато зробив і сам Янукович а потім - вже Порошенко для України як демократичної країни.
13. Путін та його імперія на очах слабнуть, їх у світі все менше поважають.
Але гине не лише імперія та влада Путіна. Також гине сама ідея пострадянського кримінально-олігархічного режиму.
Простіше кажучи, падіння Путіна в Росії автоматично означає і падіння режиму Януковича.
І навпаки. За законом «доміно». Вони послаблюють один одного.
Янукович сам, власними руками, зробив з Юлії Тимошенко символ боротьби за незалежну демократичну Україну.
Тепер він затиснутий не стільки між Заходом та Сходом, як між Путіним та Тимошенко.
14. Не маючи сильного внутрішнього економічного та політичного ресурсу, Янукович не може бути байдужим до тиску Заходу щодо звільнення Юлії Тимошенко та приєднання до асоціації з Європейським Союзом.
15. Але час швидко спливає не лише у Путіна, але і у Януковича.
Саме тому Януковичу потрібно було швидко вирішувати – він йде у бік до Європейського Союзу – чи до Пхен’яну – до північнокорейського варіанту сімейної диктатури. Третього шляху просто не існувало.
16. Янукович не випускав Юлію Тимошенко – мостив шлях до північнокорейського варіанту диктатури як чогось неминучого. Тобто – з "намаганням" наблизитися до Європи різко посилювалася узурпація його влади з його Сім’єю над усіма сторонами українського життя. Те саме робить зараз і Порошенко - але вже як наступник. 
17. Весь час хочуть так використати закон про надзвичайний стан, щоб уникнути виборів. Суди та судді – теж цілком та повністю віддаються під владу Сім’ї вже Порошенка.
18. Тобто, з наближенням до Європи – репресії не послабнуть, а лише посиляться. Автоматично.
Досвід для такого посилення – в радянській історії. Так що усі намагання диктатора - по підручнику радянського часу. В умовах цуцвангу нічого більше і не залишається.
Але потрібно попередити суспільство: наближення до Європейського Союзу НЕ вирішує проблему зникнення диктатури.
Це – домашнє завдання лише українського суспільства та опозиції.
І більше нікого.
НІЯКІ круглі столи, мирні протести, навіть чергові вибори  нічого не вирішують. На кону - власне життя президента України, найкращого вихователя української опозиції.