Станіслав Овчаренко

Див. відео "Що нас чекає, якщо виборів не буде?"

http://svetiteni.com.ua/scho-nas-chekae-yakscho-viboriv-ne-bude 

Були вчора у Верховній Раді. Так, регіонали перейшли на Банкову, замість того, щоб штурмувати трибуну під куполом на Грушевського 5. Це – слабкість саме провладної більшості, незважаючи на контроль над силовими структурами та усім держапаратом.

 

Ми вважали, що оточення Януковича буде відкрито замінювати неприйняті закони декретами президента та уряду. Але вони на це не наважуються. Замість цього вони пішли на сумнівні збори на Банковій, навіть не в Український дім в умовах відкритості.

 

Навпаки, НЕ ПУСТИЛИ на Банкову опозиційних депутатів та журналістів – і перетворили збори на «пленарне засідання», яке цим самим перетворилося на фарс. Адже не можна перевірити кількість присутніх. Але кількість відсутніх доволі легко перевіряється. Тобто, маючи усю повноту силової влади – вони пішли на фарс ВЛАСНОГО пленарного засідання. Це – не вияв сили.

 

Перший вияв слабкості – це нерішучість абсолютної фальсифікації на виборах в жовтні

 

Другий вияв слабкості – це бутафорське пленарне засідання при неможливості зберегти пристойний вигляд

 

Третій вияв слабкості – це істерика щодо сніжка, який не долетів до голови регіоналки Горіної, але спричинив їй «черепно-мозгову травму».

 

Останнє – саме цікаве: черепно-мозгову травму отримала парламентська більшість та навіть влада Януковича у цілому. Саме сніжки, що жбурнули у бік регіоналів нагадали, що за сніжками полетять «тяжкі тупі предмети», не чекаючи, поки «сніжок» до них долетить. Ніжні тіла регіоналів не відчувають докорів совісті – вони і слова такого не знають. Але торкання «сніжка» відчує кожний, кого це стосується.

Не поважати «сніжок» не можна з фізіологічних причин.

 

Нагадаємо ще раз:

Збройної підтримки у режиму немає. Є готовність бити беззбройних інтелігентних «терпіл». Але при першому серйозному зіткненні – збройна охорона не буде захищати владу, ризикуючи власним життям.

Тому слабкість режиму компенсується нерішучістю опозиції та пасивністю киян, які чекають креативних кроків від опозиції.

 

Але є максима: час мирних мітингів з 9.00 до 14.00 закінчився. Адже влада відучила опозицію та населення створювати наметові містечка. Добре – а опорні пункти з охороною проти «приватних» бандитів – можна створити, чи ще ні?

 

Давайте згадаємо: у 2004 році регіонали не боялися скликати з’їзд у Сереодонецьку та навіть вести мову про поділ території України. Але опозиція не наважується переступати за червоні прапорці легітимності.

Страшно – але доведеться.

 

В рамках «легітимності» диктатуру вже не перемогти. Потрібно плигати у холодну воду нелегітимного ходу подій. Все одно правова система зруйнована.

Але перед наступом на ворога потрібно розібратися з «тушками» цього та попередніх скликань. Тобто – перші «сніжки» - тушкам! Мабуть, недостатньо били пики Табаловим, якщо Немилостивий та інші вважають, що їх пики вціліють.

Але істерична реакція на сніжки виявила – ЧОГО саме бояться тушки та їх спільники з провладної «більшості», яка не є більшістю.

 

Мирних засобів привести у порядок судову систему після парламенту НЕМАЄ. Це треба чітко знати і про це чітко сказати суспільству. Судді повинні боятися народу та опозиції більше, ніж президента.

Один з лідерів «Батьківщини» сказав мені вчора, що їх засмучує саме непідтримка опозиції з боку суспільства. І вони можуть у разі відкритого виступу виглядати як безпомічні декабристи 14 грудня 1825 року на Сенатській площі в Петербурзі.

 

Отже констатуємо: опозицію та суспільство стримують

-  непевність опозиції у підтримці народу

- непевність народу у рішучості опозиції

- реальний страх опозиції та народу перед збройною силою диктатури.

 

Але влада ТЕЖ боїться народу (сніжки!) та опозиції – тому вимушена робити вигляд, що грає по правилам і час від часу вимушена пересмикувати, грати крапленими картами. Це теж не від великого розуму та великої сили.

Як бачимо, кожна з ТРЬОХ сторін боїться інших.

 

Є ще велика проблема: лідери опозиції відчувають себе належними до правлячого класу і дуже бояться втратити свій стан правлячої еліти. Бо відчувають себе випадковими гостями на чужому святі життя. Відсутність дорогої одежини та взуття, дорогих аксесуарів навіть для лідерів опозиції – ознака «несолідності» людської особистості.

Тому вперто висувають у депутати покидьків («своїх»!) у депутати, якщо у цього покидька  - ознаки «успішної» людини. ЦЬОГО на Заході якраз немає.

 

Як можна в костюмі від Бріоні битися на вулиці?

Як можна взагалі битися на вулиці – якщо все одно цим скористаються лише люди в костюмах від Бріоні?

Вже на стадії опозиційного існування потрібно зараз відділити політику від бізнесу. У владу бізнесмени йти не повинні! Навіть від опозиції, і передусім від опозиції. Велика різниця станів стримує народний протест проти диктатури.

На все це треба тверезо дивитися і не заплющувати очі.

А почати потрібно саме зі «сніжок». Чим закінчимо – час покаже.

В ГУЛАГу зрадників, стукачів вбивали. В мирний час товчуть пику.

Так що тут дилема: або сніжки від опозиції, або костюми від Бріоні. Третього не дано.