Станіслав Овчаренко

Див. відео "Головна помилка Януковича як диктатора"

http://svetiteni.com.ua:81/golovna-pomilka-yanukovicha-yak-diktatora

Вступ. Не можна забувати головне: усі пострадянські режими мають похмуру криваву передісторію – і захистити свої статки, свободу та життя вони можуть, лише тримаючись за владу як за рятівне знаряддя. З цього випливає ВСЕ.

Друге зауваження: усі помітили відсутність Віталія Кличка на прес-конференції на Турівській 13?

Третє зауваження – від Леніна: такі події з масовими рухами мусять йти по наростаючої, і так, щоб ці події ставали незворотними. Тобто, у кожному новому місті повинні відгукуватися на події у місті попередньому. Простіше кажучи – в ідеалі – щоб риги не почували себе комфортно після масових виступів активістів опозиційних партій. Кожна зупинка, кожний компроміс з диктатурою – поразка опозиції та української демократичної революції.

Ще і ще раз: з диктатурою немає про що говорити. Нам не від них чогось не треба – нам їх самих не треба!  

На першому етапі – ніяке не повстання: повстання – ЗАВЖДИ збройне та трагічне. Не можна розкидатися словами. Поки що – це рух непокори. Але в умовах, коли час мирних мітингів вже минув. Але пам’ятаємо: Махатма Ганді своїм ненасильницьким рухом протистояв відносно цивілізованим англійцям. Наша кримінальна влада на цивілізованих англійців несхожа.

Хтось буде заперечувати?   

 

Тепер детальніше:

1. Якщо хто не знає історію – той думає, що революції трапляються цілком випадково та стихійно - через якусь навіжену «Аннушку, що розлила олію». Про це пише і Віктор Балога. Інші не погоджуються – але про себе думають аналогічно.

Проте ми мусимо нагадати шановному товариству, що в історії людства у подібних обставинах відбуваються подібні події на протязі усієї історії людства. План та системність завжди сполучається зі стихією.

До речі, як кожна війна.  

 

2. Задамо собі просте питання: чим буржуазно-демократична революція відрізняється від стихійного селянського повстання? Якщо подумати, то виходить, що керівником, провідною силою буржуазно-демократичної революції є середній клас, підприємці, купці, заможні городяни. У селянських повстаннях не йдеться про новий соціально-економічний устрій, і селянські повстання, як правило, стихійні, прив’язані до певної місцевості і не підпорядковуються єдиному армійському командуванню.

Козаки, до речі, у громадянській війні теж неохоче воювали у віддалені від власних станиць. Тому програли регулярній Червоній Армії.

 

3. Буржуазно-демократичні революції, як взагалі революції, НІКОЛИ не бувають суто стихійними – через наявність певної ідеології та чіткого політичного керівництва військовими діями. Звісно – елементи стихійності завжди присутні у будь-якій революції, як і взагалі у будь-якій війні. Але політичне та військове керівництво завжди намагається подолати стихійність та непередбачуваність дій.

 

4. КОЖНА революція так чи інакше була спровокована невмілими, незграбними діями падаючого режиму. І супротивники режиму ЗАВЖДИ намагалися використати слабкість правлячого режиму, який припустився численних помилок, які одразу не виправити.

Декабристи 1825 року скористалися з відмови старшого сина Олександра 1 Констянтина від влади на користь молодшого брата Миколи 1. Самі події підштовхнули декабристів до виступу.

І ті свідомо виступили непідготовленими.

 

5. Якщо хто думає, що Миколу 11 у 1917 році скинув народ – він помиляється. Ні, спочатку пройшов розкол всередині Двору імператора, його примусили зректися престолу, бо той не хотів поступатися посадою головнокомандуючого у Першій Світовій війні.

Тобто – тріщина відбулася всередині правлячого стану.

 

6. Навіть кінець комунізму в СРСР відбувся теж «згори», а не з боку дисидентів – з боку оточення Горбачова. Коли на Х1Х партконференції КПРС ухвалили про необхідність багатомандатних виборів. З ЦЬОГО моменту КПРС сама своїми руками знищила монополію на владу, записану в Конституції СРСР (6-а стаття).

 

7. Якщо навіть революція і занурювалася у вир стихії – але початок ЗАВЖДИ був спровокований свідомо.

Тому заперечення та насмішки Віктора Балоги про «повстання у вихідні дні» нас не обходять. Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок вчинили правильно: вони розпланували власні дії на 2 місяці вперед – до 18 травня – багаточисельного віче в місті Києві.

Нагадаємо – для журналістської конкретики:

14 березня – віче у Вінниці

15 березня – в Ужгороді

16 березня – у Львові.

Далі – як вийде.

Правильний був намічений план?

Так.

Він буде в точності виконаний?

Майже ні.

 

8. Як так можна?

Це випливає з самої природи будь-якої революції: свідомий та запланований початок дій – далі йдуть дії та події «за ситуацією».

Опозиційні лідери сильно ризикують, звертаючись до НЕ більшості, а революційної меншості, тобто до «активістів».

І тут протиріччя лише уявне.

Адже керівникам опозиції легше планувати власні дії та гасла, але важко передбачити відгук як народу, так і власного активу. Адже не забудемо: сотні тисяч членів «Батьківщини» не змогли захистити власного видатного лідера. Українське суспільство почало судити – «чи варто Юлю захищати? От якби не Юлю…»

 

9. Звісно. Це був привід для байдужих та малодушних. Адже не захистили ні Костакова, ні Павличенків, ні Юрія Луценка. Опозиційні лідери сильно ризикують – і не тільки через жертви у боротьбі, але тут і ризик власним ім’ям, власною репутацією.

 

10. Адже тепер стосовно лідерів опозиції Яценюка та Тягнибока починають тактику моральної дискредитації. Мотивуючи тим, що «заради таких лідерів ми не виступимо».

На це дуже проста відповідь: ті, хто так говорять – або ворожі нам, або байдужі. Все.

Якщо народ підтримає спротив режимові – він сам піддасть суворому тестуванню на здібність власних керівників. В усіх революціях, майже завжди дії розпочинали одні лідери, а продовжували та закінчували їх вже наступні особистості. Якщо лідери на даний момент починають не відповідати масовим запитам.

 

11. Не лідери започатковують події, а масові рухи, як в «соціальному бульйоні»  породжують нову генерацію лідерів, або виносять нагору найздібніших на даний момент.

Якщо Яценюк, скажімо, не впорається з керівною роллю у масовому русі – він буде відсунутий убік самим ходом подій. Якщо впорається – його визначну роль визнають.

 

12. Тобто, ми повинні розпочати спротив перетворенню України на «державу-малину» та на місячний «донбасоподібний» пейзаж – і мусимо підтримати ініціативу керівників опозиції, незважаючи на різність нашого ставлення до них. І переконувати більшість населення підтримати і керівників опозиції, і своїх активістів, які наважилися ризикнути своїми життями та статками разом зі свободою.

 

13. Звичайно – віче в перелічених містах не повинні закінчитися в гастролерські виступи з 9.00 до 14.00 в кожному місті. Бо це буде лише випусканням пари. Ми повинні протестувати настрої народу, особливо в Центрі та на Заході України, в Києві – наших базових регіонах.

Звичайно – нам будуть забороняти суди, будуть виставляти назустріч приватних та державних силовиків – але це все передбачуване.

 

14. Влада Януковича не отримувала від народу таких повноважень, якими він користується. Тому нас ні морально, ні юридично ніщо не зв’язує. Якщо одні грають за правилами – а інші ні, то законослухняні «лохи» ЗАВЖДИ програють.

15. Не відповідність «закону» написаного диктатурою – а згідно засобів сильнішого супротивника мусить йти протистояння. Спартак будував власне військо гладіаторів згідно римських зразків – кращих у тогочасному світі.

Януковичі нас раніше у чомусь переграли – не гріх у них чомусь повчитися.