1. Ми були свідками суперечливих даних:
- люди, згідно опитуванням, готові приймати участь у вуличних та інших протестних акціях, та
- насправді, коли припадає привід – вони не виходять на ці самі акції у достатній кількості.
Отже – або соціологи неправильно ставлять питання, або є інші чинники, які відволікають людей від відстоювання своїх прав.
Правда у тому, що одного разу було досить багато людно під стінами Печерського суду – за рахунок «Самооборони» та «Батьківщини». Ну, ще «Спільної справи»…
2. Між тим саме у такі години суцільної пасивності відбуваються найстрашніші речі. У 1937 році щоденно закопували 15 - 17 розстріляних «ворогів народу». ЩОДЕННО!
Але треба знати, що такий жах приходить непомітно, крок за кроком. Адже у 1917 році була вакханалія вольниці, гасали батьки та отамани, червоні командири, польові командири…
3. Але мало цього: навіть за часів влади більшовиків країна знала якійсь збори, з’їзди Рад, піонерські, профспілкові, комсомольські та партійні збори. Були весь час якійсь зібрання, лінійки, демонстрації та ще багато чогось. Саме під час влади комуністів люди познайомилися з поняттями «голосування», «більшість»,»меншість», «кворум» та багато ще яких речей.
Отже шоу (тобто видовищ) було забагато.
Автор теж там мед-пиво пив та дещо і в рот перепадало… «Суспільності» вистачало.
4. Отже, гучні шоу можуть співпадати з тотальною пасивністю народу – якщо непомітно для неосвіченого ока втратити
а) приватну власність, та
б) свободу особистості.
Що, тоді усі бідні були?
5. Та ні – було по всякому. Головне – гроші, хліб отримували з ЧУЖИХ рук. Державних. Не було НІЯКОГО варіанту мати власну справу та самостійно заробляти, незалежно від держави.
У такому разі – з людиною можна зробити ЩО ЗАВГОДНО – навіть надати ролі у шоу «свобода» «мистецтво», «література», «наука» «працелюбство» та багато у чому.
Невидима смерть та суцільний голод чатувала КОЖНОГО, хто не хотів приймати участь у шоу на протязі 70 років.
Виросли покоління людей, які нічого, крім шоу, тобто ВИДИМОСТІ СУСПІЛЬНОСТІ, не бачи-ли.
6. У такий жах чорної діри приходять не в результаті гучного дійства – а саме тихо, непомітно – під спів «вічного щастя та любові» один до одного.
Але ми повинні пам’ятати, що «двічі в одну ріку не зайдеш», як казав давньогрецький філософ Геракліт.
7. Є такі індикатори, по яким видно: чи готове українське суспільство до опору проти неототалітарної влади партії регіонів – які САМІ засвідчили, що вони – ніякі не праві, не буржуазні. Ірина Хакамада, Борис Нємцов, Оксана Забужко, Борис Кушнірук, Юрій Костенко, навіть поляк Лєх Валенса підтримують Віктора Януковича та його партію.
Їх не дивує, що партія регіонів дружить з
а) «Єдиною Росією»
б) Комуністичною партією Китаю.
8. Тому повернення до червоного радянського прапора було природним: вони, регіонали, а не нафталінові комуністи Симоненка, є спадкоємцями Леніна та Сталіна. Усе логічно.
Саме тому рух опору буде неможливим без солідарності з українськими політв’язнями та без захисту паростків приватної власності в Україні.
НЕ МОЖУТЬ українці приймати участь в руху Опору, якщо не відчуватимуть підтримку не тільки народу, а навіть однопартійців.
9. Другою задачею є покарання «тушок» - але так, щоб шматок ковбаси не ліз у горло.
Від страху та ганьби. Не страху від ганьби – а саме страху та ганьби.
Де, наприклад, живе Володимир Олійник, одна із старих «тушок»? Хто члени його сім'ї?
Або, ще виразніше: ніхто не пам’ятає – ким раніше був Олександр Лавринович? Не другою людиною в Русі?
10. Саме тому одна з причин неучасті народу в акціях протесту – важка моральна травма від зрадництва. Ви не бачили очі дружин, яких зраджують чоловіки? Взагалі очі людей, яких колись (не раз) ошукали?
Я – бачив та вивчав: вони болісні. Часто – важкий погляд людини, яка втратила довіру до людей.
11. Я один з небагатьох, який найменше переймається зрадою та обманом з боку оточення.
Бо знаю, що майже кожна людина у своєму егоїзмі дуже прозора – треба лише читати вираз обличчя, тональність голосу, способи викладення власних думок – цього здебільшого досить.
У обмані з боку інших я звинувачую СЕБЕ.
Тобто – у непрофесійності: поганий я «електротехнік» – якщо досі б’є током…
12. Але розумію: це «пільга» для небагатьох – для тих, для кого раціональне мислення є не просто хобі, а професія.
Саме тому не можна вимоги до себе переносити на інших – я ж не вмію ні співати, ні малювати, ні складати вірші чи музику – Бог у цьому серйозно мене обділив…
Але дуже люблю перелічене у виконанні інших!
Отже – наше завдання у цьому «заплутаному» світі: знаходити прості індикатори.
На сьогодні, як ніколи – потрібна максимальна суспільна активність – бо «завтра» може бути пізно. Хтось обманить?
13. Краще бути одного разу бути обманутим, ніж весь час нічого не робити. Якщо не може інакше. Наша країна надто молода – щоб раз за разом встрявати в халепу.
Отже – потрібно стати на захист знакових фігур – щоб мати можливість захищати людей значно нижчого рангу та відомості.
Не навпаки – як це завжди й було.
14. 27 травня відбувалося друге судове слухання по Юрію Луценку: треба прямо сказати – це була суцільна ганьба: не було не тільки «Батьківщини», але й самої «Самооборони». Я вже не кажу, що не прийшли у повному складі опозиційні депутати. Ганьба не для влади – а для самої опозиції.
Між тим цього, 27 травня, хтось чекав, що Юрія Луценка відпустять, бо сплинув час його затримання.
Аякже – розбіглися. Не маю НІЯКОЇ претензії до регіоналів – ті свого Бориса Колєснікова захищали в 2005 році. За це регіоналів можна лише поважати! Вони виявилися гідні політичної перемоги.
Не треба продукувати ілюзій: Юлію Тимошенко відстояли не бютівці, не кияни.
Її відстояли західні дипломати. Крапка.
Як там у Пушкіна:
«Во глубине сибирских руд
Храните гордое терпенье…
…и свобода вас встретит радостно у входа
И братья меч вам отдадут»
Ми знаємо, що після 25 грудня 1825 року нічого подібного не відбулося – що нам гикається і досі. Але про це – в інший час.
Досить того, що 9 червня – наступне слухання справи Юрія Луценка. Юлію Тимошенко теж не залишили у спокої. Що буде робити АКТИВ «Самооборони», «Батьківщини» та «Спільної справи»?
У Львові свободівці вчинили набагато краще (усі знають, що ми не є прихильниками Тягнибока) – провели тисячі людей 27 травня по вулицях Львова із закликом «свободу політв’язням!».
Нам не хочеться говорити про справжні цілі свободівців – але сам факт захисту своїх побратимів заслуговує на повагу.
В ідеалі зараз потрібно захищати УСІХ політв’язнів – без розрізнення партійних кольорів.
Та більш цього: підприємці повинні зрозуміти, що політв’язні страждають також і за них! Якщо переможуть нас і ми не захистимо свободу особистості – завтра про захист приватної власності не можна буде й говорити.
Пам’ятаймо:партія регіонів – свідомий спадкоємець та прибічник не тільки компартії Китаю, але й КПРС.
Яка у 1937 році щоденно розстрілювала по 15 – 17 тисяч чоловік. Є дуже багато колективних поховань страчених…