С. Овчаренко. Чи втратили ми Росію? Чи Росія втратила нас, Україну?
06 июля 2011

С. Овчаренко. Чи втратили ми Росію? Чи Росія втратила нас, Україну?



С. Овчаренко
Щодо цього багато плутанини та забобонів.
1. Для цього я давно цілком згодний з думкою Олександра Данилюка – що справа не просто у протиріччях між Україною та Росією як державами. Тут ми маємо глибокий міжцивілізаційний конфлікт, який примирити неможливо взагалі. Якщо стосунки між державами ще якось можна владнати – то принципи самої державної організації примирити неможливо.
Справа – не в мові як такій – ми, українці, майже усі володіємо та користуємося російською мовою – нема кордонів між мовами та культурами. Автор цих рядків теж за вихованням – здебільшого російськомовний з дитинства – але я, наприклад, глибоко відчуваю себе саме українцем безвідносно до того, якою мовою я розмовляю.
Ні – поділ проходить у соціально-психологічній площині – в залежності від того – як ми від-носимося до
- держави
- свободи окремої особистості
- приватної власності.
2. У цьому сенсі росіяни обожнюють державу та світського правителя, навіть відверто без-божного. У площині відношення до приватної власності – росіяни не визнають права окремої особистості нею володіти – тобто володіти можна, але держава може у будь-яку хвилину конфіскувати її та позбавити навіть життя її носія.
Божественній владі можна ВСЕ. Імена прославлених катів в Росії знають краще, ніж навіть славетних полководців чи наукових геніїв.
У науці це зветься «східно-азіатським засобом виробництва», при якому державна власність превалює над приватною. Приватну власність можна мати, лише зберігаючи причетність до влади.
3. В Україні – навпаки, ясно виражений індивідуалізм окремої особистості – і окрема особа розраховує не на державу, а на саму себе. Микола Костомаров, український історик, казав, що ліберальні поміщики-кріпосники в Росії в Україні одразу ставали жорстокими визискува-чами – тому, що українці вважали нещастям не виняткову жорстокість кріпосного права – а взагалі не сприймали таке право взагалі як щось нормальне.
4. Московська Росія з самого початку розвивалася як імперія – тобто як конгломерат культу-рно різнорідних народів та країн. Україна ніколи не була імперією – не було необхідності для додаткових зусиль для утримання цивілізаційно різнорідної території.
5. Якщо в Росії перебільшують значення держави – в Україні державу, навпаки, її недооці-нюють. Довгі століття Україна була бездержавною нацією, через що втрачала свої верхні верства українського суспільства. Якщо росіяни зводять приватне життя до потреб держав-ного керування – українці скоріше недооцінюють державність та навіть суспільність на ко-ристь приватного життя окремої особистості. Це те, що притаманне представникам нижчих верств українського суспільства, які здебільшого і залишалися цілими в умовах підпорядко-ваності іноземним імперіям.
6. Україна неодноразово мала можливість створити власну державність – але щоразу її втра-чала, тому, що це корінилося в національному характері «сукупного українця». У вирішаль-ний момент селяни та городяни відмовлялися боронити свою Батьківщину через свої особис-ті приватні уподобання.
7. Проте частини української території неодноразово вивільнялися від іноземного панування через послаблення імперій, до яких входили раніше українці. Наразі – саме той випадок: Ро-сійська імперія знову заслабла – отже в 1991 році Україна відпала як уламок омертвілої ім-перії. Але тимчасове посилення путінської імперії повернуло росіян до думки про віднов-лення імперії.
8. Проте таке відновлення Російської імперії можливе лише за умови втрати Україною наці-ональної незалежності. Сил – військових та економічних – Росії явно не вистачає. Тому пу-тінська Росія намагається повернути Україну через колабораціонізм російської частини насе-лення України. Проте виростають покоління українців, які знають лише державу Україну. Росія для них – сусідня держава із зрозумілою мовою.
9. За винятком Ющенка та Тимошенко, до влади в Україні приходили проросійські сили – які все одно швидко ставали «проукраїнськими» - про що говорить інцидент в Феодосії – бійка між російськими козаками та українським міліціонерами.
10. Якщо в стані імперії Росія мусить весь час обмежувати приватну ініціативу окремої осо-бистості задля збереження території – для України життєво важлива саме ініціатива окремої особистості – яка успішно компенсує відсутність дешевих природних покладів газу та нафти.
11. Російська імперія – досвідчена, але час її минув і вона внутрішньо розкладається – бо на утримання її потрібно більше коштів, ніж вона має зиск з підлеглих ворожих територій. Це той час, коли розпадається будь-як імперія – хоч Османська, хоч Римська…
12. Україна, незважаючи на недосвідченість державних урядовців та громадян, знаходиться на підйомі свого становлення, незалежно від політичного режиму, який наявний в країні. Справа в тому, що проросійський режим Януковича хоче перенацілити Україну на введення в життя України саме «східнодеспотичного засобу виробництва», при якому тільки і можуть існувати нинішні олігархи – економічно вкрай неефективні, бо отримують не так прибуток, як кримінально-бюрократичну ренту. (Тобто: видатки – ваші, доходи – наші!).
13. На цих умовах знаходять спільну мову українські та російські шовіністи – і кожен з них хоче «панувати у своїй сторонці»… за рахунок іншого.
Але при умові, що їх конкурент… «згине, як роса на сонці». Так що у них все відповідно до національного гімну.
14. Проте магістральний шлях світового розвитку – у розвиткові особистого таланту та осо-бистої ділової ініціативи. Шлях уперед для Росії у межах імперії – відрізається, для України – відкривається.
За умови: експропріації олігархів чи за умови викупу ними награбованих активів. Інакше нічого не вийде. Без розгрому олігархату розвиток національного капіталу буде весь час га-льмуватися.
15. Диктатура Януковича має дещо позитивне: вона відкидає на узбіччя негідних політиків та державних діячів на кшталт Ющенка чи Плюща з Рибачуком. «Тушки» теж засвітилися за диктатури Януковича. Це саме вони роблять вибір на користь східного деспотизму, заганяю-чи Україну у глухий цивілізаційний кут.
16. Останнє: Держава лише тоді сильна, коли її громадяни отримали не у подарунок – а від-воювали її після перемоги над ворогом такої держави.
Україна може врахувати негативний досвід анархії, козацтва – як це зробила Польща на по-чатку ХХ століття за часів Юзефа Пілсудського.
Вже пора мислити не категоріями козацького польового табору – а урбанізованої держави. Будь-яка держава починається саме з міста, а не польового табору.
Твитнуть

Комментарии

Оставить комментарий