Читаючи «Чорний Ворон» Шкляра: чому ми навчилися?
14 августа 2011

Читаючи «Чорний Ворон» Шкляра: чому ми навчилися?



Ст. Овчаренко.
1. Сама по собі книжка досить хороша, чесна, об’єктивна.
Саме тому піддаємо критиці не автора, а той історичний час, який він описує. Це – 1920-й рік, повстання селян в складі окремих збройних загонів проти регулярної Червоної Армії.
Василь Шкляр з погляду сьогодення ясно бачить причини поразки української революції 1917- 1921р.р.
Можна багато говорити про мужність, навіть військовий вишкіл членів селянських загонів. Вони здобували немало військових перемог у битвах.
Але програли війну – як і 400 років по тому.
У чому ж справа?
Саме в СЕЛЯНСЬКОМУ характері війни з могутньою державою.
Селяни, як і козаки, неохоче воюють у віддаленні від рідного дому. Завзяті у битвах поруч з рідним селом чи станицею – вони часто-густо тікають додому, якщо військо відійшло від села достатньо далеко.
Це стосується і козаків: Петро Врангель, командуючий білою кавалерією, недовірливо ставився до козачого складу Білої армії – вважав, що регулярна кавалерія надійніша.
2. Українські селяни в громадянській війні НЕ мали ціллю національну незалежність як таку та згоджувалися безоплатно отримати землю від більшовиків.
Війська Центральної Ради, Гетьмана та Директорії були ненадійні саме через суто селянський склад армії – та відсутність справжнього державного примусу. Так що Голодомор українським селянам – відплата за байдужість та пасивність в захисті своєї Вітчизни.
Це особливо стає ясним, коли порівнюєш у ті ж роки успішну національно-визвольну боротьбу Фінляндії та Польщі. Там Маннергейм та Пілсудський очолили ЄДИНУ АРМІЮ кожний у своїй країні – і перемогли.
В Україні все зовсім не так: сили національного визволення були розпорошені «одне село – один загін».
Безліч сел – безліч загонів.
Їх легко було придушити один за одним.
Далі – селяни та їх ватажки не могли будувати стратегічні плани «наступу – відступу». Для цього потрібно мати урбанізований склад загонів, чого не було.
3. Далі: Василь Шкляр справедливо пише, що коли об’явили НЕП у 1921 році – селяни почали вертатися додому – повіривши учорашнім катам. Тобто керівники повстання втратили рядовий склад своїх військ – і без того розрізнених.
Червоні були ДЕРЖАВОЮ, українці – НІ!
4. Нам потрібно не так героїзувати чорноярівців – як вивчити причини нашої загальної поразки.
До речі – керівники УПА добре вивчили досвід як чорноярівців, так і червоних. Тут немає нічого дивного чи поганого: у свій час Спартак, вождь гладіаторів побудував своє військо за римськими зразками. У ворогів завжди є чому повчитися.
Але цього замало: керівники УПА, бандерівці винесли урок про необхідність
- державності
- суворої військової дисципліни.
Вони ввели інститут військових комісарів (які були не лише у більшовиків, але й у французьких та американських революціонерів). Добре налагодили агітаційну роботу. Саме тому УПА протрималася до 1956 року, хоча й залишилася фактично партизанською армією.
Більш того: керівники УПА примушували під страхом розстрілу приєднуватися загони Тараса Бульби-Боровця до УПА – щоб не було багато армій та «партизанщини», тобто бандитизму як явища.
На 5-му каналі про долю Бульби-Боровця говорили зі співчуттям – але нам з висоти нашого історичного досвіду було ясно, що для долі незалежної України були праві саме керівники УПА, а не Бульба-Боровець.
Проте і керівництву УПА, його командуванню не вдалося утвердити хоча б зародок державності в якомусь місті. Без чого не буває ні держави ні взагалі розвинутої цивілізації.
5. які уроки ми можемо запозичити?
Наш ворог – регіонали, кримінальна диктатура – міцно згуртована, має єдиного лідера – Віктора Януковича. На іншому боці – розмаїття батьок – політичних лідерів.
Навіть більше: ми ще до 2004 року «зуміли» на чолі Помаранчевої революції поставити ворога цієї революції. Навіть не зрадника, а саме ворога з самого початку.
Це все одно, якби на чолі війська Червоної Армії поставили Денікіна…
6. Цей режим Януковича має свої корисні для революції риси: Янукович відіграв роль «санітара лісу». На сьогодні ЄДИНИМ лідером революції є Юлія Тимошенко. Крапка. Усі дискусії щодо лідерства треба припинити як зрадницькі.
Зараз не просто політична боротьба – зараз політична війна, так що дискутувати щодо поведінки ЮВТ на суді – недоречно. Вона, вочевидь, шукає не виправдання, а політичної остаточної перемоги.
Мало, хто помітив, що уряд Тимошенко був найменш корумпованим. В її особі ми маємо готового державного діяча світового рівня, визнаного цим самим світом.
7. Ми уникаємо дискусій про особисті помилки та вади ЮВТ: вона не лише політичний лідер – але й керівник загального руху опору.
Нам сьогодні треба протиставити корумпованій владі єдину дисципліновану партію зі своїми загонами самооборони – бо в країні не працюють ні суди, ні гарантії безпечної приватної власності.
Потрібно мати власну Національну гвардію як зародок української національної армії яка прийде на місце нинішнього уламка Радянської армії.
8. Потрібна широка інформаційна кампанія задля привернення людей на наш бік задля врятування національної незалежності, яку ми зараз поступово втрачаємо на 20-му році нашої (ще!) незалежності. Інакше матимемо донецьку «малину» за зразками кремлівського режиму.
Якщо регіонали не дотримуються цивілізованих методів політичної боротьби – ми повинні діяти відповідно задля ефективності.
9. Скажемо відверто: ми не віримо в референдум народу про перевибори Верховної Ради та президента. Це нічого не дасть. Бо дії ініціативних груп одразу заблокують МВД, СБУ, ЦВК, виборчі комісії нижчих рівнів. А також «тушки», які дійсно привели Януковича до влади.
Головною тушкою, як подарунок долі був Віктор Ющенко, який жадібно захотів стати олігархом за рахунок долі незалежної демократичної України.
10. Ми, Svetiteni, будемо підтримувати власними зусиллями роз’яснювальну роботу заради створення політичної армії української революції.
Але наостанок: демократичного шляху повернення до демократії немає. Ніякі референдуми, петиції, листи-звернення не допоможуть.
Надія – зброя слабких. Для сильних – твереза оцінка ситуації. Тоді ми знайдемо «п’ятий кут» для нинішнього режиму.
Чим більше людей привернемо до себе – тим мирніше відбудеться революційний перехід до нормального стану держави.

Комментарии

Оставить комментарий