Ви не повірите, але у нас на Тернопільщині в галузі освіти залишилася одна проблема – відсутність плазмових телевізорів в школах! Саме тому в області всі активно кинулися вирішувати цю проблему, аджетаке доручення дав сам голова Тернопільської ОДА.
Саме тому багато підприємців області отримали відношення з сільських рад , в яких їх запросили на зустріч з керівником впливової державної установи (наприклад, податкової), який «ввічливо» провів агітацію про те , що дітям в школі «вкрай необхідні плазмові телевізори», і як від цього буде добре самим підприємцям. Причому наголосив, що телевізори повинні бути придбані в конкретно вказаній мережі магазинів, і обов»язково до 01.02.2011року. У деяких відношеннях було одразу зазначено, що, на виконання доручення голови ОДА представників «комерційних структур» просять придбати плазмовий телевізор.
На жаль, на запитання , чому саме телевізори, чому саме плазмові, чому такі жорсткі часові рамки, і хто зацікавлений, щоб саме у вказаному магазині були придбана «спонсорська допомога», відповіді ніхто не знає чи , просто, не дає.
Але ми здогадуємося. Звичайно, підприємці не проти прийняти участь у соціальних проектах, але не з-під «доброї» палки і в межах своїх фінансових можливостей, а також з правом самим разом з громадою свого населеного пункту вирішувати, що саме є пріоритетним сьогодні : плазмовий телевізор у школі чи може належно впорядкований спортивний зал, достатня кількість підручників чи комп»ютерний клас.
Якщо ви зайдете на сайти обласної та районних рад Тернопільщини, то побачити, як там гарно звітують наші депутати і держслужбовці про виконання доручення керівника області Валентина Хоптяна. Від цих звітів так «попахує» комуністичним минулим, коли «партия сказала – надо, а народ ответил – есть», коли говоримо одне, а робимо інше, коли за гарними лозунгами – страшна реальність.
Сьогодні за їх планом ми купляємо телевізори , завтра ремонтуємо дороги, їх кабінети, а потім, можливо, їх дачі, авто, маєтки… Сьогодні на всю силу працює машина, яка покликана зробити нас рабами, затурканими, безправними і безпомічними наймитами.
І навіть, коли ми мерзнули на Податковому майдані, ця машина вже працювала. Ми повернулися додому, а тут нас вже чекали такі ж раби, як і ми, але у «золотих кайданах», раби готові бездумно виконувати волю свого «пана».
Ми розуміємо, що проблеми треба починати вирішувати зі свого села, міста, району. Адже все-таки важливим є не так той факт, «що риба починає псуватися з голови», як питання, чому вона взагалі почала псуватися? Більш ілюстративнішим у нашій ситуації визнати, що дерево все-таки гниє з коріння. Те, що ми сьогодні маємо у Верховній Раді та інших владних структурах – це наша провина, наша байдужість, наше боягузтво. Чим більше ми мовчимо і боїмося, тим сильнішими вони стають.
Звичайно, проблема сьогодні не в плазмових телевізорах. Цей факт – це лише чергова демонстрація нашого покірного самопроголошеного рабства. А хіба раб має право голосу?! І чи потрібна рабам держава?!
Женя Новак, підприємець