Передмова головного редактора
Мова про те, що можновладці навмисно творять такі закони та правила, щоб у кожному випадку громадянин залишався у безпорадному стані та не спирався на судовий прецедент,як це існує в цивілізованих країнах. Бо за узагальнені правила гроші не візьмеш – як за теорему Піфагора чи закон Ома…
Станіслав Овчаренко
Сьогодні в країні майже всі вимушені бути хоч трошки юридично грамотними. Без знання діючого законодавства пересічному громадянину приходиться досить тяжко. Бухгалтеру або аудитору, не обійтися без знання, як мінімум, податкового , трудового, цивільного та господарського кодексів, законів, що регулюють пенсійне і соціальне страхування та інше. Найманому працівнику треба знати хоча б основи трудового кодексу, пенсіонери як правило відслідковують пенсійне законодавство, водії та пішоходи не можуть обійтися без знання правил дорожнього руху, які як і інші правила встановлюються відповідним законом, а підприємець будь якого масштабу повинен досить вільно орієнтуватися у всьому різноманітті законів та законодавчих актів, що регламентують його діяльність. Інакше кажучи, чим би ми не займалися ми час від часу вимушені звертатися до відповідних законодавчих актів, які пишуться та приймаються «народними» обранцями.
Але абсолютно всі знають, що читати закони справа не із легких. Як правило, вони написані не прозоро, мовою яка досить важка для розуміння, з посиланням на інші статті та на інші закони. Досить часто норми різних законодавчих актів суперечать один одному і пересічному громадянину без спеціальної підготовки розібратися в законах не легко. В зв’язку з цим виникла особа каста людей, які близько п’яті років у вищому учбовому закладі опановують мистецтво розуміння, тлумачення та застосування законів і законодавчих актів. Ці люди називаються юристами, але навіть вони час від часу дивуються тому, як законодавець заплутує тих, хто ці ЗАКОНИ повинен виконувати.
Про неоднозначність тлумачень законів в народі ходять легенди, анекдоти, приказки та прислів’я. Але поки народ створює шедеври усної народної творчості, «народні» обранці продовжують приймати шедеври законодавства та створювати всі умови для юристів і не тільки юристів заробляти гроші на неоднозначності розуміння плодів їхньої праці.
В цій статті я хочу поміркувати над питанням: кому вигідно неоднозначність трактування законів? На цю тему мене надихнули бухгалтерські обговорення «славнозвісного» податкового кодексу на яких я була присутня на при кінці минулого тижня. Зібралися досить фахові та настроєні на конструктивну роботу спеціалісти своєї справи, які відкинувши емоції в сторону хотіли розібратися в найбільш проблемних питаннях, спільно прийти до якогось рішення та вирішити як же все ж таки жити та працювати в нових реаліях. Для обговорення було запропоновано декілька питань, в тому числі питання про методику розрахунку податку з фізичних осіб для найманих працівників. Сьогодні бухгалтери практики та програмісти, які створюють бухгалтерське програмне забезпечення винайшли близько чотирьох варіантів цього розрахунку і всі вони мають свою логіку та право на життя. Та питання, щодо трьох різних правил визначення об’єкта оподаткування операції з переведення основних фондів до складу невиробничих фондів. В чинному податковому кодексі вони описані в трьох різних статтях закону.
В минулому році ці спеціалісти досить швидко знайшли би рішення. Вони написали би запит до державної податкової адміністрації та отримавши відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000р. узагальнюючу відповідь, застосовували би ії в своїй практиці. Більш того, цією відповіддю міг би користуватися будь якій зацікавлений спеціаліст. Не для кого не секрет, що найбільш спритні та заможні платники податків, знаючи про такий інструмент, як листи ДПА, які містять роз’яснення неоднозначних питань, лобіювали отримання тлумачення на користь платника податків, стимулюючи всіма можливими засобами чиновників. Решта платників користувалися цими листами і час від часу відбивалися від фіскального тлумачення норм податкового законодавства інспектором-ревізором, використовуючи лист - роз’яснення самої податкової.
Запити в податкову писали не тільки спритні та заможні платники податків, а і громадські об’єднання, асоціації, спілки, аудиторські та юридичні фірми, які відстоювали інтереси своїх членів та клієнтів. Запитати через третю особу – юридичну чи аудиторську фірму, громадське об’єднання, спілку чи асоціацію, як правило було дешевше. Юристи чи аудитори це робили в рамках обслуговування підприємства, а спілки, асоціації та громадські об’єднання – в рамках своєї безпосередньої місії, захисту інтересів своїх членів. І там, і там знаходилися фахівці, які могли віртуозно сформулювати питання, і тим самим змусити відповісти так як треба платникам податків, хоча я не виключаю, що і тут не обходилося без безпосереднього стимулювання відповідного чиновника. Але відповідь задовольняла велику кількість зацікавлених осіб і ціна питання не була фатально високою. І знов таки, цими листами – роз’ясненнями могли користуватися всі без винятку платники податків.
Податківці вміють рахувати гроші, додаткові блага, активи і будь що, що може принести дохід, як зараз так і в майбутньому. Також вони вміють рахувати упущену вигоду. Ось вони і порахували, що узагальнююча відповідь це не дуже вигідно для них. Набагато більше можна мати, якщо відповідь – роз’яснення, зараз відповідно діючого законодавства це називається податкова консультація, буде мати виключно індивідуальний характер. Це, по-перше, дає можливість отримати «подяку» від кожної зацікавленої особи. По-друге, розв’язує руки інспектору-ревізору при перевірці та будь якому податківцю, який має змогу досить вільно трактувати норми Податкового Кодексу, а його трактування, скоріш за все, буде залежить від того наскільки «теплі» стосунки між податківцем та платником податків. Ось і «замовили» та пролобіювали податківці в Податковому Кодексі одіозну статтю 52, яка виписана дуже і дуже однозначно і говорить про те, що податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. Адже можуть, коли хочуть, писати зрозуміло і однозначно. ЗУ №2181-III від 21.12.2000р., відповідно до якого податківці надавали узагальнюючи відповіді, втратив чинність у зв’язку з веденням «славнозвісного реформаторського» Податкового Кодексу.
В сухому залишку ми маємо, що наша влада «реформаторів» створила, ще один законодавчий шедевр, від неоднозначності трактування якого, вигоду, в першу чергу, будуть мати, навіть не юристи, а чиновники в податковій, які надають консультації, інспектора-ревізори, їх керівництво та решта, хто звик ловити рибку в мутній воді та працювати за «додаткові стимули», які в народі називають хабарами, і не як не економіка країни та пересічний законослухняний громадянин, фахівець чи підприємець.
На при кінець хотілось би задати риторичне питання. Чи дійсно влада і гроші настільки засліплюють очі та розум, що наші можновладні мужі, включаючи «народних» обранців, «реформаторський» уряд та пана Президента, якій особисто обіцяв будувати «країну для людей» та знищити корупцію допускають думку, що пересічні громадяни не бачать і не розуміють для яких «людей» будується країна та як дійсно обстоять справи з корупцією в державі та у владі?