С. Овчаренко. 1. Сергій Рахманні написав у „Дзеркалі тижня” велику та складну за стилем (не змістом) статтю. Вмотивована складність завжди видає
- або нерозуміння процесу,
- або бажання ввести в оману.
Сергій Рахманні – досвідчений журналіст „Дзеркала тижня” і наївним його ніяк не назвеш. Отже нерозуміння ситуації в країні виключається.
Залишається свідоме бажання ввести читачів та взагалі громадян в оману.
Якщо не перелічувати його тези та стилістичні виверти – то можна скласти такий короткий перелік тез на поточний момент:
- протестні настрої в українському суспільстві зашкалюють – але йти на відкритий протест не варто
- якщо варто йти на протест – треба спочатку подумати – що саме ми хочемо
- якщо йти на протест – треба подумати – хто після революції очолить процес відновлення
- якщо йти на протест – треба взагалі подумати – чи варто взагалі йти на протест
- якщо йти на протест – треба спочатку встати мудрим – а вже потім героєм.
Тобто – ми дійсно живемо погано, але краще перетерпіти – або буде гірше. Якщо тобі стало гірше при нинішньому режимові – значить сам винуватий – не набу3в справжньої мудрості та не навчився думати.
Далі, як завжди, коли хочуть обманути, завжди починають з абсолютних узагальнень про Справедливість та Правду… Сергій Рахманні теж таких абсолютних узагальнень не цурається. Він, як ведучий журналіст „Дзеркала тижня” веде лінію соціального та політичного песимізму – „все погано, нічого нема попереду – так що нічого борсатися”.
Юлія Мостова теж притримується такої самої тенденції.
2. Але, якщо уважніше придивитися, все виглядає ЗОВСІМ інакше.