Станіслав Овчаренко
Для розуміння цього потрібно повернутися ще до часів перед Першою Світовою війною, яка для долі Європи та світу набагато важливіша, ніж Друга Світова. Історія людства не гірше за циркового фокусника – те, що здається важливим – на ділі не є таким. А найважливішим є саме малопомітне. Тобто – історія людства завжди парадоксальна.
Не новина вже, що була не Вітчизняна війна, а Друга Світова війна навіть для радянських людей. Адже старанно оминали факт, що з серпня 1939 року по 22 червня 1941 року Радянський Союз був союзником гітлерівської Німеччини проти країн Заходу. НКВС співпрацював з гестапо, навіть віддали гітлерівцям німецьких комуністів перед війною, інших – розстріляли самі. Розстріляли також комуністів польських (а ми ще говоримо про офіцерів…).
Щодо символів: у гітлерівців теж був червоний прапор, вони святкували робітниче свято 1 Травня. У вжитку – звертання Parteigenosse (тобто – партійний товариш, або взагалі товариш).
Так що нацизм, як і комунізм були розгалуженнями того ж самого робітничого руху. Ріббентроп сказав у розмові з Гітлером, що зустріч з радянськими керівниками «нагадували йому зустріч зі старими партійними товаришами. До речі – мало, хто згадує, що Ріббентроп і пізніше хотів помиритися з Радянським Союзом – навіть під час війни… Йшло зондування ситуації.
Молотов назвав напад гітлерівської Німеччини «віроломним». Ця обмовка не була випадковою – вона вказувала на ідейно-психологічну спорідненість обох режимів.
Так що боротьба комуністів з нацистами була боротьбою не ідейних антиподів – а споріднених конкурентів, це була не міжвидова, а внутрішньовидова боротьба.
Коротше – це була війна обох червоних банд поміж собою. І 9 Травня ми святкуємо перемогу однієї банди над іншою.
І все!
А що ж святкує Захід 8 Травня?
Захід у особі Англії, Франції та США святкують звільнення від нацистської загрози.
Адже комуністичну загрозу фюрера Сталіна зупинив саме… Адольф Гітлер 22 червня 1941 року. Якщо хтось забув чи не знав: «фюрер» з німецької перекладається як «вождь».
У стародавньому світі таких «фюрерів» було до біса!
Нацизм був спрощеним варіантом комунізму.
Але питання: чому ж саме Захід підтримав не Гітлера, а Сталіна у війні з Німеччиною?
Для цього треба зрозуміти фундаментальне: тоталітарна система НЕ може існувати самодостатньо – вона мусить мати або дешевий природний ресурс, або рабську неоплатну працю рабів ГУЛАГу.
Кожна тоталітарна система по-своєму виходить з безвиході: за рахунок грабунку або свого народу, або чужого.
Комунізм нищив та грабував переважно СВІЙ народ, нацизм – чужий.
Всередині самої Німеччини першим об’єктом такого грабунку були євреї. Потім – інші, сусідні народи. Свій, німецький народ, був «базовим» для нацистського режиму. Німецький робітничий клас підтримував свою робітничу нацистську партію. Зі спогадів Шпеєра – Гітлер всіляко уникав істотно понижувати рівень життя німецького народу навіть у розпал війни. Він заздрив Черчіллю, що той міг різко та істотно знизити рівень споживання населення Великобританії без ризику втратити свій політичний авторитет.
Скажемо навіть більше: про це теж не люблять згадувати: гітлерівці знищували переважно євреїв НЕ німецьких, а закордонних. Бажано – навіть «закордонними» руками… Смішно – але можна нагадати Германа Герінга, який наказав не чіпати євреїв у військово-повітряних силах: «Мені краще знати – хто єврей, а хто – ні!».
Дійсно – історія, як кубік Рубіка. Хочеш подивитися лише на одну сторону явища – доводиться згадувати усі інші. Якщо роздивлятися хід війни між обома хижаками СРСР та гітлерівською Німеччиною – то ми бачимо, що обидва фронти захищали лад власних концтаборів.
Але справа у тому, що комуністи нищили своїх, а нацисти – чужих.
Тому для західних демократій було важливо, що нацизм зазіхав на життя та незалежність Заходу – потрібно було боронити свої країни.
А сталінські комуністи нищили власний народ – але це вже безпосередньо Заходу не стосувалося. Самогубців можна лише жаліти, але ненавидіти нема за що – «нехай самі розбираються…».
Отже – для виживання тоталітарної системи війна неминуча. Це добре розуміли як Сталін, так і Гітлер. Така система випалює під собою життєвий грунт – тому потрібно поповнення чужого.
Для Заходу війна Гітлера зі Сталіним була вигідною – руками одних бандитів нищили інших…
Сталін 9 Травня не переміг, а лише вижив – святкувати було нічого. Цілі Світової революції не були досягнуті.
Саме тому червоний прапор – це символ повернення до тоталітарного ладу, від системи вільного підприємництва – до системи ГУЛАГу.
Деякі публіцисти дивуються (Ігор Лосєв, зокрема), що партія олігархічного капіталу пропагує червоне.
НІЧОГО дивного тут немає.
Комунізм НЕ Є запереченням капіталізму. Комунізм – це коли «мені можна мати власність – а тобі ні». Коли «ти матимеш власність – лише коли я тобі дозволю, не дозволю – не матимеш».
Тобто – комунізм – це бандитський варіант капіталізму «для своїх».
Де головна мета – не прибуток, а кримінально-бюрократична рента. Відкат.
Тому я не став би говорити, що вовтузня навколо червоного прапора – проста політтехнологія.
Це означає, що бандитський капіталізм намагається отримати щось подібне до державної ідеології.
Щоб виправдати та увічнити власне панування «у своїй сторонці».
Про бін Ладена: а що бін Ладен? Його вбили – щоб кожний терорист знав, що його не омине кара у будь-який час. Щоб американця не можна було чіпати – де б він не опинявся у світі.
Нам би такий український патріотизм! Не одна «тушка» б подумала – чи зраджувати Україні на користь прокремлівських окупантів?
Отже 9 Травня – це перемога над однією бандою. Іншу банду ще не перемогли до сьогодення…