Свет и Тени

Але пересічний громадянин може собі уявити – ЩО має зробити тандем П-М – щоб відповідати вимогам своїх войовничих громадян?

Я хату покинул

Пошёл воевать

Чтоб землю в Гренаде

Крестьянам отдать…

(Михаил Светлов).

Цікаво – Що саме зміг би розповісти український селянин іспанському – у тій самій Гренаді? Як знайти під підлогою сховане зерно?

Але багато росіян в Україні живуть мріями повернутися в Росію – не дійсну, а ту, яку вони намалювали в своїй уяві.

Щоб утішитися – треба сказати – що не одні росіяни можуть мріяти про Синю Птицю (за Метерлінком Х1Х ст.) – яка живе десь за іншим територіальним чи історичним парканом. Якщо хтось вивчав хоч трохи історію громадянської війни в Росії – чув про чехословаків – що опинилися аж у Сибіру.

Цікаво – як саме?

Тому, що чехи та словаки не хотіли жити під австро-угорським цісарем та воювати за його інтереси. Саме росіян вони вважали братами- слов,янами. І перейшли на бік Росії. Далі – їх затягнуло у вир громадянської війни, де одні «брати» нещадно нищили «братів»…

Багато століть молитви євреї закінчували словами «Завтра – в Єрусалимі!». Цікаво – пройшли століття та тисячоліття – і дочекалися…

Отже – будь-яка мрія має тенденцію до самореалізації.

Отже – підсумуємо: 45 + 37 процентів населення Росії мріє відвоювати назад землі імперії? Ну нехай не 82% - але 65% чи 70% - це дуже багато. Так що подалі від незгод повсякденного життя, як і сотні років тому назад – росіяни внутрішньо готові йти у похід на відновлення імперії.

І хто сказав, що

«Хотят ли русские войны?». Виходить – що хочуть – ще й як хочуть!

Отже – правляча верхівка просто вимушена сказати своєму населенню – що готова йти у похід. Під час російсько-грузинської війни біля 90% російського населення підтримували свій уряд.

Може хто спростує?

Можна скільки завгодно оцінювати позиції та думки Путіна чи Медведєва – але головне те, що самі суспільні настрої – націлені на реванш?

Отже – ХТО наступний об’єкт любові? (як хижака до здобичі). Та ж Грузія?

Дуже можливо.

Але головний предмет зазіхання – саме Україна! Спочатку – Крим, звичайно.

Повторюю – це російські суспільні настрої згідно опитування. Ми навіть скостимо 10-15%% - все одно навіть фальсифіковані результати виборів президента Росії – як одного, так і другого – це настрої країни як суцільного військового табору.

Поки були високі ціни на нафту та газ – російських людей охопила гедоністична жага насолод від життя (в сенсі хліба та видовищ). Якщо можна було виїхати за кордон з американськими баксами та за західними насолодами – все йшло добре.

Хто хоч трохи знає біологію – знає, що ситий хижак часто буває поблажливий.

Але як зголодніє…

Усі хижаки світу виходять на полювання гнані голодом, а не «високою свідомістю».

Так і тут: з падінням світових цін на нафту та газ – та загальною фінансовою кризою – голодний імперець уже не має достатньо баксів для задоволення потреб. Своєчасно йому можуть замість баксів чи мобілки вручити ЗБРОЮ – з якою він буде добувати західні принади.

Чому вишкірюється хижак у природі?

Від люті – хоче когось залякати? Ні – він злий, бо голодний, страждає – а тут така безгосподарність: живе м’ясо безкарно бігає!

Раніше я писав, що переселення племен відбувалося не стільки через бажання когось завоювати – а через безвихідь: їх тиснули з тилу – доводилося йти світ за очі – та витискати когось слабкішого…

Так колись буряти витиснули якутів з теплих країв у крижані – поближче до сучасного Оймякону. Готи та гунни теж зазнавали тиску з тилу – і йшли на захід. Росіяни в Росії теж зазнають тиску з південного сходу та півдня – Китаю та мусульман. Але самоствердження путінської Росії нагально важливо мати перемогу хоч над ким-небудь.

Естонією чи Литвою, наприклад.

Або Грузією.

Але довелося прикидатися не завойовниками, а визволителями Південної Осетії та Абхазії. Політична та дипломатична поразки знівелювали військову перемогу, яка ж до того була неповною. Клятий Саакашвілі залишився на своєму посту – і на «політичний труп» якось несхожий…

Виходить – що з Саакашввілі скоріше, (як захоче) упорається інтелігентна Ніно Бурджанадзе, ніж брутальний Путін.

Ось і постає питання: готове кремлівське керівництво йти на Крим чи лише Севастополь? Від кремлівських керівників чекають рішучих кроків – вихована ненависть до сусідів повинна бути «каналізована». Та й віртуальни1й світ Інтернету заповнений злістю та роздратуванням на «клятих бандер» чи «гризунів».

Нехай мої співвітчизники згадають: які ще сусіди відчувають до нас такі «теплі» почуття?

Так хто наш потенційний супротивник?

Той, що зголоднів або зголодніє завтра. Отже – зміцнення української держави – нагальна об’єктивна потреба – умова нашого виживання. Згадаємо – що в Україні є люди, які ностальгічно хочуть у історичне радянське минуле – і вбачають у російських солдатах гостей зі щасливого минулого – з російської Утопії.

Нема НІЯКОГО значення – як на ділі виглядає така російська матриця – важливо, що вона своя.

Тому я писав, що у ймовірній російсько-українській війні більше буде рис саме громадянської, а не міжнаціональної війни. Ми дійсно не хочемо такої війни як і взагалі війни – але «хочеш миру – готуйся до війни» - говорили мудрі римляни.

А захист своєї країни розпочинається не з війни як такої – а з захисту своєї гідності. Україна НЕ захистила гідність своїх українських вояків у Севастополі. Дозволила нащадкам чекістів як громадянам іншої країни втрутитися у наші відносини з НАТО. Верещання російського МЗС про утиск «свободи слова» з російськими телеканалами – призвело до відступу комітету по телебаченню та радіомовленню України перед партією регіонів – прихованими та явними патріотами путінської Росії. (А як щодо НТВ, Медіа холдінгу?)

Заради справедливості треба визнати - що далеко не всі росіяни в Україні – супротивники України.

І навпаки – багато російськомовних українців – також бажають повернення до СРСР або до його ерзацу – путінської Росії. Тому стратегічна доктрина Українських збройних сил мусить передбачати можливість переходу частини громадян України на бік Росії – і навпаки – частини російських громадян – на бік України. Тому я й кажу про риси саме громадянського, а не можливого міжнаціонального протистояння.

САМЕ ТОМУ я здебільшого пишу російською мовою – та і вихований я у російськомовному середовищі Південного Сходу України (Запоріжжя, Дніпропетровськ).

Але одного разу я усвідомив, що Семюель Хантінгтон неправий: Україна НЕ розколеться – тому що у складі України покоління за поколінням незалежності поступово виховується покоління громадян України – українців та росіян, для яких Україна – Батьківщина.

І поступове інтегрування у внутрішній національний український контекст росіян відбувається непомітно але невблаганно – незалежно від навіть моїх чи зусиль ЮВТ. У нас – м’якіший норов. Адже нації, як я переконався після довгих роздумів, розрізняються навіть не за мовою – а за особливим соціально-психологічним складом.

Бурковський – сучасний російський історик, якось написав, що коли Петро 1 захопив Прибалтику (Ригу, зокрема) – то РОСІЯНИ з Риги переїхали до Швеції – вони звикли до цивілізованого суспільства балтійців. Адже і новгородці теж психологічно були протилежні московітам – але, на жаль, були перебиті або розсіяні по теренах імперії.

Треба весь час нагадувати про долю новгородців 1570 року та кримчан (росіян!) 1920 року від доблесних чекістів Леніна та Троцького. Дехто буде згадувати про склад керівних органів ЧК та ЧА.

Але не треба. Незалежно від національної приналежності – вони були піддані Росії – і їй служили.

Отже – вони росіяни!

Так само, як українцями є і Дмитро Табачник, і Михайло Бродський – і так далі. Україна має скласти політичну українську націю. А ті, що свідомо та відкрито відносять себе до іншої нації та держави – судити їх по вчинках та висловах – а не метриках…

Але це – як ідеальна мета. Насправді – українці (як і росіяни також) мало схильні до чіткої самоорганізації «знизу». Росіян в Україні дратує НЕ несправедливість, а слабкість. Силу ж вони розуміють як здатність до насилля з боку держави. Рішучі дії держави по самозахисту викличуть НЕ гнів або протест – а «повагу» - тобто острах перед «справжнім хазяїном».

Росіяни добре усвідомлюють за собою такі вади як «разгильдяйство» «авось» та мрії про неробство. Тому вони особливо потребують зовнішнього примусу та покарання. Навіть православ’я вони тлумачать як обожнювання не тільки царя, а будь-якого начальника, призначеного зверху. Можна сміливо не звертати уваги на їх крики – таких вони поважають.

Адже вибухи житлових будинків були ще за часів Єльцина – коли не було остраху перед владою! Тому росіяни саме на тлі крихкої української державності (один Балога з Ющенком чого варті!) часом здаються такими загрозливими.

Я писав, що в Україні здебільшого знайшли розвиток нижчі верстви населення – вищі або знищувалися, або йшли служити до іноземних держав. У Росії є свої особливості: дворянство – на дві треті чи трохи більше – взагалі НЕ росіяни.

А це була європеїзована частка суспільства!

Промисловці та фінансисти перед 1917 роком – переважно ТЕЖ не «приватні» росіяни. За об’ємом виробництва – або держава, або іноземці. Але безсмертний «Кукуй» врятовував Росію – до 1917 року, коли він його згубив.

Так що і росіяни і українці мають справу з «вирізаним» національним інтелектом.

Отже один одному протистоять нації, що втратили свій національний інтелект – який так довго та важко відновлювати.

Тому й виходить, що росіяни з Росії хочуть ресурси із завойованих територій, а наші росіяни- ностальгують за тим минулим якого НІКОЛИ не було, але яке їм намалював агітпроп та власна уява.

А наслідки від гри ментальності мільйонів набагато страшніші за дійсні матеріальні інтереси.

Жаль, що усвідомлюють таке надто пізно.