Украина. Холодная гражданская война?
Хорошо, что не горячая – и на том спасибо. Но есть старинная пословица:
- Что имеем- не храним,
- потеряв всё - плачем.
Есть неплохие мемуары Надежды Мандельштам – жены русского поэта Осипа Мандельштама. Есть в её двутомнике одна пронзительная фраза: её муж, попав в советскую молотилку по уничтожению национального интеллекта (ЛЮБОЙ нации…) – однажды воскликнул:
- Оказывается, золотой век позади!
А почитать прессу, в том числе и подпольную – то и дело слышишь мотивы:
- Замучен тяжёлой неволей…
- вихри враждебные веют над нами…
- смело, товарищи, в ногу, духом окрепнем в борьбе…
- буря, пусть скорее грянет буря…
На лоне прекрасной первозданной природы довольно зажиточные персонажи и их авторы мучаются вопросами духовных и политических поисков – как найти покой и счастье собственной душе… Описания красивой природы воспринимались как оазисы в духовной пустыне…
Ну, буря и грянула – как по заказу.
Некрасов писал – «Буйных мало!»
Вот к 1917 году российская история таких буйных заготовила в очень больших количествах! На целую гражданскую войну хватило!
Но для этого дореволюционное время в глазах современников надо было представить в очень чёрных красках – чтобы постоянно жертвовать своими жизнями для сокрушения такой проклятой реальности! Такая «пиар-кампания» дала свои плоды – до сих пор не можем эту гражданскую войну закончить.
К счастью для Украины (и России – тоже) СССР развалился – и его части вернулись к исходной точке своего развития: страны Балтии – к западноевропейской модели цивилизации – от советского режима - к классическому антикоммунизму и демократии. Страны Средней Азии – к восточному способу производства и восточной деспотии в управлении государством.
Сама Россия – вернулась к модели евразийского восточнодеспотического имперского режима. В России ВСЕГДА понимали, что империя с демократией несовместима В ПРИНЦИПЕ!
Об этом говорили не только Путин с Медведевым, но и полтора века назад – император Александр 11, человек отнюдь не деспотического склада характера. Говорил-то говорил, но то, что для этого надо быть деспотом – и не просто деспотом, а кровавым – убийцей – ему как-то не приходило в голову. Ну что ж, с седьмой попытки (я писал об этом) 27-летняя Софья 
Перовская с этой задачей справилась как «руководитель успешного проекта». (Мне очень милы современные жлобские выражения).
Так я о том, что иной раз важно даже не то, что происходит на самом деле, а КАК НАМ ЭТО КАЖЕТСЯ.
Теперь – о том, КАКУЮ картинку Украины нам рисуют с видом из России:
- развал экономики;
- политический хаос;
- паразитическая Верховная Рада, которая не хочет работать;
- проклятый бандеровец Ющенко, проклятые оранжи;
- фашисты-националисты;
- Украина – накануне развала;
- скоро страна разделится на Восток и Запад… (тут даже Сэмюэль Хантингтон подключался)
- скоро Севастополь и Крым выйдут из состава Украины;
- Украину легко задушить газом (точнее – его отсутствием).
Перечислять можно много – но главное другое: есть огромное желание сойти с рельс демократического развития и ввести диктатуру путинского образца. Ор усиливается на высоких нотах:
Страна разваливается, разваливается, разваливается!!!
Хаос, хаос, хаос, хао-о-о-о-с!!!
Есть старая историческая истина: обман невозможен без самообмана.
На Западе перед войной Гитлер открыто, Сталин хитро, в тряпочку, молча злорадствовали:
«Гнилая демократия не выдержит».
Ну как все эти лавочники, маклеры, курьеры, журналисты, бизнесмены смогут противостоять железной поступи нацистских (фашистских, коммунистических) батальонов?
Оказывается – смогли.
Как и Украина сейчас НЕ в хаосе, а в трудном становлении – УСЛОЖНЕНИИ национальной жизни, государственного управления, диверсификации бизнеса…
За плечами украинцев – века безгосударственного развития, вот и приходится НА ХОДУ придумывать и искать формы государственного управления и ведения бизнеса. Делается масса ошибок и глупостей – но есть главное: прервалась традиция московской диктатуры.
Майдан – традиция Древней Руси, как Киева, так и Новгорода.
Это – уже ВНЕ логики как советского, так и современного российского государственного развития.
Но ничего сложного в явлении Майдана нет: 1991 год – Украина стала независимой от самопроизвольного распада СССР как коммунистической системы государства. Но Украина не нашла в себе силы сразу, как страны Центральной Европы или Балтии – уйти от коммунизма в один приём. Да и событие произошло почти без участия народа.
2004 год – это уже событие общенародное, второй шаг, или прыжок к демократии. Украина совершила этот шаг отрыва от традиции номенклатурно-кланового управления государством – и снова обнаружилась внутренняя слабость молодой украинской государственности.
Но – опять же – нет никакой трагедии и нет никакого Хаоса. Есть «тренинг» институтов молодой государственной власти. Украина постоянно находится в состоянии выбора: по-советски и по-российски легче и привычнее – но по-европейски – лучше и цивилизованнее. Партия регионов сконцентрировала в себе идею России-2 с неопутинским режимом в Киеве.
Проще говоря – было сильное желание распространить деклассированный Донбасс на всю Украину. То есть втянуть страну в 
Донецк как в политическую «чёрную дыру». Тоталитарный режим и есть факт исторической «чёрной дыры» - когда общество не открытое, а закрытое.
Я не есть автор этой идеи. Есть работа Карла Поппера «Открытое общество и его враги». Закрытое общество меняет не политический режим – а население под нужды такого политического режима – т.е. оккупирует собственную страну как вражескую и устраивает путём массового истребления людей их отрицательный отбор.
Для комфортного существования такого политического режима.
Мао и Сталин открыли, что для прочности такого режима надо истреблять не только противников режима, но и саму номенклатуру с периодичностью в 7-8 лет – для освежения государственной крови.
Последнюю попытку такого самоистребления номенклатуры сделал товарищ Сталин, когда на Х1Х съезде КПСС в 1952 году хотел оставить старое политбюро в меньшинстве – и истребить своих старых соратников - Кагановича, Маленкова, Жукова…
Но потенциальные жертвы оказались недостаточно патриотичными – и тихо прикончили «успешного менеджера, выдающегося государственного деятеля и победителя в войне» (Это я снова – из современного жлобского словаря).
Так что «наведение порядка в Украине» по путинскому образцу НЕИЗБЕЖНО должно сопровождаться массовым истреблением украинцев – тем самым национальным геноцидом, что был даже не с 1933 года – а с 1917.
Невероятно?
А разве обитатели человеческих вольеров для слишком грамотных думали, что туда попадут? (Я – о «шарашках»). Разве в прессе до революции планировали такие концлагеря для пленных интеллектуалов «успешного менеджера»?
Теперь вопрос: можем ли мы допустить, чтобы ПРУ победила на выборах и взяла в свои руки ВСЮ власть?
Нет, не можем – так как ПРУ в 2004 году стремилась увековечить фальсификацию выборов вплоть до отмены самих выборов как слишком дорогого мероприятия. В Италии после войны Коммунистическая партия имела полтора миллиона членов и была стабильно ВТОРОЙ в стране по получаемым голосам. Так вот правящий класс, общество ДЕЛАЛИ ВСЁ, чтобы ИКП не пришла к власти в Италии хотя бы на год или день. Участие во власти - пожалуйста, но в правительство – нет.
А то потом не выгонишь.
Так и ПРУ нельзя пускать на должность премьер-министра и президента – а то потом не выгонишь.
Это та политическая константа – о которой нельзя забывать.
Я никогда не стоял за единоличную власть ЮВТ и БЮТ в Украине – но должны быть альтернативные силы того же демократического плана.
Но и тотальная информационная война против ЮВТ и БЮТ в Украине – свершившийся факт, который недооценивается самой Юлией Владимировной. Интернет- издания «Украинская правда» (статьи Лещенко и Приходько), «Обозреватель», «Главред», «Корреспондент», телеканалы «Интер» «5-й канал», «Украина» «Первый деловой» и другие – ведут дружную пиар-кампанию против ЮВТ, не забывая обвинять её в… разжигании пиар-кампании.
Которую она в последнее время как раз и не ведёт!
ЮВТ забыла, что в истории важно не только доброе дело – но и умение это показать!
В театре, цирке любой актёр знает: надо уметь не только сделать фокус, но и эффектно донести его до зрителя. А с последним у БЮТ и ЮВТ как раз проблемы. Она должна объяснять и рассказывать о делах своего правительства.
Для начала – все должны понять, что она делает как раз обратное тому, что делали в 1917 году – мы уходим от коммунизма с его убийствами всё дальше и дальше. Если современная Россия – наследница и правопреемница СССР, то мы – нет.
На сегодня сохранить целостность территории Украины мы сможем именно как европейская демократическая страна, а не как Россия-2.
Что не так уже и важно – будем ли мы членами НАТО непосредственно или нет – но мы обязательно будем иметь сильную украинскую армию – так как в ней не должно быть «дедовщины» и чистки картошки на кухне и постройки дач для генералов.
Свободная страна не может иметь солдат-рабов.
Мы – не Россия.
ЮВТ должна донести национальные приоритеты по правительственным информационным каналам. На сегодня – путинская Россия – наш самый вероятный противник. (События в Севастополе чего стоят!).
Её можно критиковать за очень многое. Но в условиях тотальной информационной войны с правительством мы не хотим добавлять топлива в топку всеобщей травли.
Здесь задействованы большие деньги – потому и шума много.
Только глупость, несогласованность её противников (левая рука не знает, что делает правая) исключает её информационную изоляцию в обществе. Так, оппозиция могла бы отправить её в отставку – но а) жадность б) недомыслие в) элементарная лень помогут этому правительству удержаться до осени – о чём её оппоненты сильно пожалеют.
Но позже.
Это как раз тот случай – когда коррумпированность, недомыслие, жажда примитивных удовольствий подведут противников правительства. Если правительство будет бдительным и работоспособным – его работа сделает укрепление позиций НЕОБРАТИМЫМ.
Тупость противников премьера на Банковой проявилась именно в создании карикатурного проекта ЕЦ. Партия должна иметь публичное лицо - оратора, которого слушают люди. Такого человека ЕЦ не имеет.
НСНУ – имел Вячеслава Кириленко, но последняя «сдача» Жвании наперегонки с ЕЦ – серьёзно подорвали его авторитет как молодого перспективного политика.
Жвания не должен был касаться болезни президента – как бы то ни было, но горе от обезображенного лица – всё равно большое и даже у меня горячее сочувствие к Ющенко КАК К ЧЕЛОВЕКУ.
Представьте себе состояние его семьи, детей…
В Уголовном Кодексе обезображение лица квалифицируется как очень тяжёлое увечье – нет, это не предмет для политических спекуляций. И «Украинская правда» не должна была участвовать в таком некрасивом проекте «разоблачения президента».
При всей мерзости президента как политика.
Очень хорошо, что БЮТ и ЮВТ никак не участвовали в деле об (не)отравлении президента.
Так что лишение гражданства Жвании (а как с его семьёй? С бизнесом?) – и шум о мнимости отравления президента – явления ОДНОГО порядка.
Как говорят - «обоє рябоє».
Нет, не будет горячей гражданской войны – перейдена точка невозврата от совка и от постсоветского кучмизма.
Теперь правительству не надо совершать грубых ошибок.
Июль 10th, 2008 at 10:29 pm
“Винтовка рождает власть!”
Июль 11th, 2008 at 10:33 am
А демократии того времени были действительно хилыми, хотя бы, потому что позволили развернуться Гитлеру начиная от нарушения версальского договора и заканчивая аннексией Чехословакии. В свою очередь хилые демократии того времени ни как не помогли Финляндии, а вот Гитлер и Сталин принимали весьма активное участие в делах Испании. И в конце концов из второй мировой победителем вышли не западные демократии, а тоталитарный СССР. Гитлер очень правильно понимал место тогдашних демократий, поэтому Франция, Польша пали так быстро и бесславно, а Великобритания обязана своим спасением водам Ла-Манша. Не стоит забывать, что западные демократии вступили в войну лишь 6 июня 1944г. стремясь отхватить свою часть европейского пирога. Я не склонен считать, что лавочники и маклеры выиграли войну, они на ней лишь поживились, особенно США.
Изменение государственного устройства и переход от простейшей формы к более сложной возможен лишь в результате революционных событий и физического отстранения от власти представителей старой номенклатуры. Нет ни одной страны мира которая бы достигла процветания и высоких демократических стандартов жизни не воспользовавшись услугами прогрессивных диктаторов. Особенно это касается стран с отсталой экономикой и дикими общественными нравами. Украина не исключение. Общаясь с представителями номенклатуры мне, очевидно, что без ее принудительного физического отстранения на какие либо позитивные сдвиги надежды мало. Нео-номенклатура уже начала свое воспроизводство и к сожалению подобный порядок вещей может закрепиться на десятилетия, как это произошло со странами Латинской Америки. Рассчитывать на то что западные демократии озаботятся интересами Украины в ущерб собственному уровню потребления было бы крайне наивно.
Действительно диктатура невозможна без устранения и/или принудительного отстранения ее противников, но диктатор не всегда несет для государственности и граждан набор отрицательных явлений. Вспомним Франко, Пиночета, Ли Куан Ю (Сингапур), Пак Чжон Хи (Южная Корея). Это касается и тяжелых дней для западных демократий Рузвельт, Черчиль, Де Голь, Тэтчер, Рейган, Аденауэр, которые хоть и не были классическими диктаторами, но сумели используя т.н. демократические рычаги либо сверх популярность среди народных масс провести важные политические и экономические реформы, которые были бы невозможны без единоличной концентрации власти.
Для развития Украине необходима диктатура неважно, какого западного, азиатского или латиноамериканского типа. Весь вопрос кто это будет Тимошенко, Янукович, либо третья сила маргинального типа. Ясно одно, что гражданское общество в Украине само себя за волосы из того болота, в котором сидит не вытащит, слишком уж много стервятников – номенклатурщиков.
Июль 11th, 2008 at 10:57 am
Не вірю я, що Жванія просто зі “злоби” на Ющенко бреше.
Те що він бреше про отруєння, це очевидно.
Достатньо повернутись у 2004 рік.
Коли австрійська кліника була у розпачі, за 100 років, казали вони, ми не бачили такого пацієнта.
Жодного признаку побутового отруєння вони не знатні були знайти.
У Ющенка видмовляли всі органи (нирки, печинка і т. д. ).
У нього був страшний криз, і щоб спасти його життя терміново потрібно було робити пункцію.
Клініка кричала “SOS” до всіх військових лікарень світу, бо побутових причин не можна було знайти.
Першу версію про діоксин озвучив англійський лікар.
Німецкі та голандські фахівці знайшли таки діоксин, визначили його тип, відмітили його лабораторну чистоту, і навіть назвали двох російських фахівців, які таким типом діоксину займались.
Росіяни визнали, що справді “раніше займались” цім, але зараз (ну хто б сумнівався!) ні.
І ось тепер, Жванія заявляє, що все “всесвітній заговір” і фальсифікація.
Бо якщо отруєння було, то Путін знав все про це.
Тому слід би перевіріти, які в останній час у Жванії бізнес-контакти та проекти з росіянами.
Июль 11th, 2008 at 11:15 am
В том, что диктатура способствует сохранению целостности империи автор абсолютно прав. Украина как империя нуждается в диктаторе для сохранения собственной целостности. Никакими благами цивилизации не привлечь на свою сторону людей, которые хотят вести другой образ жизни. Псеводоукраинская демократия, а проще говоря кланово-олигархическое противостояние прячущееся под модным словом демократия, усиленно толкает в сторону России Юго-Восточные области и Крым. С. Овчаренко неоднократно писал о различии в менталитетах россиян и украинцев, неужели с помощью демократии возможно обратить население Крыма и Юго-Востока в полноценных граждан Украины? Нам следует помнить, что мы сохраняем себя в старых границах лишь благодаря мировой коньюктуре. В свое время США обменяла Чечню на Афганистан. Наступит время, когда Украину Старушка Европа и дядюшка Сэм обменяют на собственное благополучие и ближневосточные интересы.
Июль 11th, 2008 at 12:42 pm
“бригада” не спить…
Июль 11th, 2008 at 2:04 pm
2 CounterSpy
))) ТАК!!! Радянська пропаганда у 2008 р.! Всі ті ж штампи… Кукриніксів тільки не вистачає
(((
Июль 11th, 2008 at 4:01 pm
Міфи про “прогресивну” диктатуру остаточно були перекреслені купою наукових робіт на прикінці ХХ століття.
Наприклад, найбільш трагікомічний фактор: там де немає свободи слова, влада сама стає жертвою помилкової та помпезної інформації про стан у державі.
Навколо диктатора, обов”язково створюється купа підлеглих-підхалимів.
Виникає питання, хто оцінить “рівень компетентності” таємничих “компетентних огранів”?
Тут ще можна згадати слова про Петра І, що він хотів мати “рабів з якостями підприємливих вільних людей”.
Тому диктатури - це або сировинні додатки до розвинутих держав, або держави-злидні.
Гайдар стверджує, що розпад СССР - це, насамперед, банкротство Зовнішеконом банку.
Як тільки стали “давити” Вільнюс, західні держави зразу ж відмовились давати кредити.
А борги СССР став “заробляти” після падіння цін на нафту у 80-х роках.
Тепер у росії знову є газо-нафтодолари, почалось нове “собіраніє” земель.
Июль 11th, 2008 at 4:14 pm
Модернизация Сингапура под руководством Ли Куан Ю
В момент обретения независимости Сингапур представлял собой маленькую бедную страну, которой приходилось импортировать даже пресную воду и строительный песок. Соседние страны были настроены недружественно, а треть населения симпатизировала коммунистам. Себя и своих соратников Ли Куан Ю характеризовал как «группу буржуазных, получивших английское образование, лидеров».[1]
Стратегия экономического развития правительства Ли Куан Ю строилась на превращении Сингапура в финансовый и торговый центр Юго-Восточной Азии, а также на привлечении иностранных инвесторов. «Мы приветствовали каждого инвестора… Мы просто из шкуры вон лезли, чтобы помочь ему начать производство», - писал Ли Куан Ю. В результате «американские транснациональные корпорации заложили фундамент масштабной высокотехнологичной промышленности Сингапура» и это небольшое государство стало, в частности, крупным производителем электроники.[2]
При обретении независимости Сингапур страдал от высокой коррупции. Ли Куан Ю так охарактеризовал положение: «Коррупция является одной из черт азиатского образа жизни. Люди открыто принимали вознаграждение, это являлось частью их жизни». Борьба с коррупцией началась «путём упрощения процедур принятия решений и удаления всякой двусмысленности в законах в результате издания ясных и простых правил, вплоть до отмены разрешений и лицензирования». Были резко подняты зарплаты судей, на судейские должности были привлечены «лучшие частные адвокаты». Зарплата сингапурского судьи достигла нескольких сот тысяч долларов в год (в 1990-е годы – свыше 1 млн. долл.). Были жёстко подавлены триады (мафиозные группировки). Госслужащим, занимающим ответственные посты, были подняты зарплаты до уровня, характерного для топ-менеджеров частных корпораций. Был создан независимый орган с целью борьбы с коррупцией в высших эшелонах власти (расследования были инициированы даже против близких родственников Ли Куан Ю). Ряд министров, уличённых в коррупции, были приговорены к различным срокам заключения, либо покончили жизнь самоубийством, либо бежали из страны. Среди них были и давние соратники Ли Куан Ю, такие как министр охраны окружающей среды Ви Тун Бун. [3]
В итоге Сингапур (в соответствии с международными рейтингами) стал одним из наименее коррумпированных государств мира.
Ли Куан Ю в своих воспоминаниях подчёркивал, что он постоянно насаждал принцип верховенства закона и равенство всех перед законом, включая высших чиновников и своих родственников. Законодательная система страны была унаследована от английского колониального правления. [4]
В 1960-1970-е годы была реформирована система образования. В Сингапуре имелось множество различных национальных школ, которые получили единые минимальные стандарты. Английский язык стал обязательным для изучения во всех школах, вузы были переведены на преподавание на английском языке. Правительство тратило крупные суммы на обучение сингапурских студентов в лучших университетах мира.[5]
Правительство придавало большое значение тому, чтобы сделать большинство населения собственниками жилья. В 1960-е годы была создана система ипотечного кредитования, резко выросло жилищное строительство и к 1996 году лишь 9% квартир сдавались внаём, а остальные были заняты собственниками. [6]
[править] Политическая структура и законы
Сингапур — парламентская республика, исполнительная власть принадлежит кабинету министров во главе с премьер-министром, президент выполняет более представительную роль, но в отдельных случаях он может наложить вето на критические решения.
В Сингапуре политически доминирует Партия «Народное действие» (People’s Action Party, (PAP)) c 1965. Критики называют Сингапур де-факто однопартийной страной, и обвиняют PAP в подавлении оппозиции (тем не менее, оппозиционные партии представлены в парламенте). Репортёры без границ ставят Сингапур на 140-е место в индексе свободы прессы из 167 стран.[1]
Несмотря на это, правительство Сингапура создало в стране крайне эффективную и прозрачную рыночную экономическую систему. Кроме того правительство имеет репутацию честного и некоррумпированного, различные исследователи постоянно ставят Сингапур в первую десятку наименее коррумпированных стран в мире и на самое высшее место по отсутствию коррупции в Азии (см. Transparency International).
Уровень преступности в Сингапуре — один из самых низких в мире, при этом законы в Сингапуре достаточно суровые. Проявление национальной вражды и ненависти карается, учитываются даже дискуссии в Интернете.
Некоторые преступления ведут к наказанию плетьми, некоторые — к смертной казни. За особо жестокое убийство и торговлю наркотиками полагается смертная казнь. В период с 1991 по 2004 было осуществлено 400 смертных приговоров, это один из наиболее высоких показателей в мире. По поводу наказаний официальные мнения и дискуссии собраны тут и тут.
[править] Экономика
Сингапур — высокоразвитая страна с рыночной экономикой и низким налогообложением, в которой важную роль играют транснациональные корпорации. Валовой национальный продукт на душу населения — один из самых высоких в мире. В рейтинге конкурентоспособности ВЭФ экономика Сингапура заняла в 2007 году 7-е место среди 131 страны (в 2006 году - 5-е место).
Сингапур причисляют к восточноазиатским «тиграм» за быстрый скачок экономики до уровня развитых стран. В стране развиты производства электроники (как многих известных европейских, американских, японских компаний, так и сингапурских, например Flextronics), судостроение, сектор финансовых услуг.
Широко известны в мире сингапурские авиакомпании, сингапурский холдинг Raffls владеет международной сетью отелей Swissotel.
Сингапурский порт принадлежит к числу крупнейших портов мира, а по многим показателям удерживает первое место.
В 2001 Сингапур испытывал экономические трудности в связи с мировым кризисом в области технологий.
В 2005 экономика поднялась снова. Правительство надеется снова установить стабильный экономический рост. Безработица в 2005 составляет 3,3 %.
Июль 11th, 2008 at 4:26 pm
Шановний пане Ковальов, Ваша критика щодо диктатури цілком слушна і беззаперечна. Перелічені Вами вади є цілком ймовірними. Але час медикаментозного лікування втрачений, залишається тільки хірургічне втручання, ризики беззаперечні але зволікання 100% втрата державності і остаточна втрата шансу на відродження нації. Для мене не має значення яким чином відбудеться концентрація влади у представників національних інтересів, для мене важливо лише коли це відбудеться.
Июль 11th, 2008 at 6:48 pm
“))) ТАК!!! Радянська пропаганда у 2008 р.! Всі ті ж штампи… Кукриніксів тільки не вистачає”
п.Станіслав точно написав - “Как говорят - «обоє рябоє».”
..”нивелировщики - забалтыватели” теми.
такий собі - “междусобойчик”-LOL…
))))
Июль 11th, 2008 at 9:33 pm
“Украина. Холодная гражданская война?”
Якщо це запитання не є суто риторичним, то, як то кажуть “на полном серьёзе (рос.)”, відповідаю: ні, поки ще, не “війна”, навіть не «холодна» і зовсім не “громадянська”.
Вкотре наголошую - головною причиною існування в Україні перманентної державно-політичної кризи, з усіма суспільними і економічними наслідками - є міжнаціональний конфлікт. До війн “гарячих”, в тому числі, громадянських (до будь-яких збройних протистоянь) призводить загострення міжнаціональних, міжрелігійних протиріч. Те, що на території Україні на цьому історичному відрізку, поки що відносно мирно, співіснують дві різні національні спільноти, а саме українці і «неукраїнці» і кожна з цих спільнот претендує на визнання своїх прав, як політичної нації, не бачить хіба що абсолютний політичний невіглас, або зарозумілий «ура-патріот», який тікає від визнання існуючих в Україні міжнаціональних проблем як «чорт від ладану».
Якщо в державі (а такі ситуації зазвичай виникають у щойно створених «молодих» державах) існують два, або більше, національних утворень, то ОБ’ЄКТИВНО має місце міжнаціональний конфлікт. Отже, в Україні міжнаціональний конфлікт існує об’єктивно, а чи набуде він, з часом, загрозливих форм, чи скористається цим колоніальним спадком хто-небудь в повній мірі, довівши його до збройного протистояння, ось що має бути зараз найактуальнішими питаннями для всіх нормальних тверезо мислячих громадян України, в рівній мірі, як для українців, так і для «не українців», а найголовнішим, має бути питання – як запобігти подальшому загостренню та унеможливленню подальшої ескалації, ще раз наголошую, існуючого в Україні міжнаціонального конфлікту.
Якщо в державі мешкає будь-яка кількість національних утворень з ознаками НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН, то світовий досвід дає наочні приклади, що єдиним засобом вирішення і, навіть, повної ліквідації міжнаціональних протиріч є формування вільного демократичного суспільства в демократичній правовій державі. Це, якщо мова йде про національні меншини, а якщо, з примхи історичної долі, в межах новоствореної держави опинялися дві і більше національних спільнот з намаганнями зреалізувати своє право на самовизначення… Прикладів для ілюстрації в новітній історії більш ніж достатньо. Але в новітній (і не дуже) історії є не менше прикладів, коли в момент створення і розбудови «молодої» суверенної держави, або в будь-який тяжкий момент для держави, до керівництва цих держав приходили національні лідери з ДУЖЕ великими, інколи, навіть з надзвичайними (якщо бажаєте, диктаторськими) повноваженнями, які, таким чином, реалізовували своє бачення порятунку власної нації і, в більшості випадків, забезпечували долання криз, збереження суверенітету, національної гідності та територіальної цілісності, надавали потужного поштовху для розвитку на перспективу, або, в окремих випадках, приводили націю до катастрофи.
Хто б при здоровому глузді заперечував, що демократія, права, свободи – це чудово, але бувають моменти, коли потрібні непопулярні рішення, більше того, потрібні величезні непродуктивні витрати, коли потрібні людські жертви, то для таких випадків, демократична форма управління державою не є достатньо ефективною. Саме ця теза, на мою думку, є головним «leitmotiv (нім.)» більшості дописів на цих шпальтах від дописувача на псевдо «faber». Досить дивно, що окремі учасники дискусій не спромоглися елементарно дотямити присутність у “faber(a)” очевидних прогресивно-демократично-світоглядних переконань, взагалі та свідомості українського націоналіста, зокрема.
На останок. Шановні дописувачи, та учасники дискусій, закликаю прискіпливіше вчитуватись у коментарі та уважніше аналізувати думки один одного, намагайтесь не потрапляти в тенета стереотипів та не поспішайте з висновками. І головне: будьте гранично відповідальними за свої слова, коли намагаєтесь навішувати на будь-кого «всіх москальсько-ФСБешних собак».
Июль 11th, 2008 at 10:40 pm
“очевидних прогресивно-демократично-світоглядних переконань” - ще б добавити “соціалістичних”…)))
” ну, - настоящий,блин, - полковник”…
Июль 11th, 2008 at 11:25 pm
# CounterSpy Says:
Июль 11th, 2008 at 12:42 pm
“бригада” не спить…
# CounterSpy Says:
Июль 11th, 2008 at 6:48 pm
“))) ТАК!!! Радянська пропаганда у 2008 р.! Всі ті ж штампи… Кукриніксів тільки не вистачає”
п.Станіслав точно написав - “Как говорят - «обоє рябоє».”
..”нивелировщики - забалтыватели” теми.
такий собі - “междусобойчик”-LOL…
))))
# CounterSpy Says:
Июль 11th, 2008 at 10:40 pm
“очевидних прогресивно-демократично-світоглядних переконань” - ще б добавити “соціалістичних”…)))
” ну, - настоящий,блин, - полковник”…
CounterSpy Says:
Июль 4th, 2008 at 2:10 pm
Бабочка Чжуан Чжоу-2
# ContrSpy Says:
Июнь 29th, 2008 at 8:04 pm
“str”, - Respect!
..за розуміння “ситуації”…
# CounterSpy Says:
Июнь 6th, 2008 at 8:14 pm
є - російська 5 колона .
ми не Швеція з Великою Британією.
..до них треба ще дорости.
років через 50…
Оце не полінувався, зробив вибірку, за останні три місяці, та роздруківку всіх, без винятку, так би мовити, “творчих здобутків” одного дивного (це, якщо м’яко сказати) “автора”.
Питається, а що може означати вся ця маячня? Перше, що спадає на думку: тут, скоріше за все, має місце дуже важкий (в сенсі клініки) випадок.
Господи, зглянься над убогим!
Июль 12th, 2008 at 2:25 pm
” ну, - настоящий,блин, - паааалковник”…
Июль 13th, 2008 at 10:22 am
“Оце не полінувався, зробив вибірку, за останні три місяці, та роздруківку всіх, без винятку, так би мовити, “творчих здобутків” одного дивного (це, якщо м’яко сказати) “автора”.
Питається, а що може означати вся ця маячня? Перше, що спадає на думку: тут, скоріше за все, має місце дуже важкий (в сенсі клініки) випадок.
Господи, зглянься над убогим! ”
Онучка дідуся навчила одним пальцем cut-and-paste.
Июль 14th, 2008 at 11:31 am
Иосиф Сталин продолжает уверенно лидировать в опросе россиян в рамках проекта “Имя России”. На второе место поднялся Николай ІІ.
Согласно данным проекта на 14 июля, который проводит телеканал Россия и Институт российской истории РАН, фонд Общественное мнение, после голосования 2 миллионов 210 тысяч 948 человек за Сталина свои голоса отдали 249,515 тысячи.
Между тем, с четвертого на второе место поднялся Николай II (208 тысяч 686 голосов). Третьим продолжает оставаться Ленин (159 тысяч 876).
Хворі люди…
Июль 14th, 2008 at 1:50 pm
2 faber
Сінгапур? Краіна-місто, пара мільонів мешканців.. Як приклад для України це не дуже відрізняється від прикладу патріархально-сімейної дікатури (чоловіка понад жінкою та дітями). Чісельність, гомогенність населення та його ментальність мають тут рішуче значення. Сінгапур - це випадок, який ажніяк не може бути прикладом при плануванні політичної стратегії розвітку України.
З іншого боку: саме демократичність українців є їхньою найбільшою конкурентною перевагою і надією і відрізняючим від сусідів-азійців фактором, так би мовити, національно-гуртуючим фактором.
Якщо Ви хочте доброї діктатури, я не те що проти (саме доброї, українсько-оріентованої, демократичної діктатури), я впевнений, що це - утопічна мрія. І тому - шкодлива, бо немає в нас права на такі утопичні помилки. Поки ми будемо коливатися в ціх утопіях, москва швидко влаштує нам свою діктатуру.
До речі, саме технічно Ваші мрії за добру діктатуру: 1) Неможливі 2) Несуть величезні ризики того, що саме москва підсуне нам свою діктатуру, якщо ми зробимо простір для діктатури в Україні. Щодо діктатури, тут москві немає рівних за всіми аспектами цього явища, а українцям така форма держави не природна.
Послідки не важко зрозуміти - хто при спробах встановити діктатуру в Україні переможе - Україна проросійську 5 колону чи Росія Україну.
Июль 14th, 2008 at 1:56 pm
Те, що зробили Латвія та Естонія є композіцією зі складом: 10-30% діктатури (не дали громадянства окупантам) і 70-90% демократії - всі політичні свободи для громадян та права людини для всіх мешканців. Отаку форму “діктатури” я поважаю розумною для України. Справа тільки у тому, хто і як буде це впроваджувати. Справа складна, але, я думаю, цілком реалістична.
Июль 14th, 2008 at 4:52 pm
Я не зрозумів, що у Сінгапурі “диктаторського”?
Диктаторська партія?
Опозицію фізично знищують?
Там порушують констітуцію та закони?
Якщо у Франції прийнали закон про мову, де за вживання англійських слів - кримінальна відповідальність, то чи “диктаторська” це країна?
Раніше я теж був у полоні думок, що “тимчасово” диктатура в Україні потрібна.
Але, як кажуть кому війна, а кому…
Чи не сподобається “диктатору”, а особливо його оточенню це “солодке життя”.
Чи не “полізуть” з часом до влади, “до команди”, сумнівні люди, які як віруси, спочатку будуть техенько сидіти, а потім “купувати” оточення.
А хто не буде “розбещуватись”, того будуть відсовувати.
А найбільш впертих просто вбивати.
Чи підіймуться прості люди на новий майдан проти “рідної влади”?
Июль 15th, 2008 at 5:18 am
Даремно, ви УП докоряєте - темтешні журналісти просто роблять свою роботу - як уміють. До речі, як не мене то й не зле. І те, що вони узяли в Жванії інтерв’ю й помістили його - також нормально й правильно - це просто їхня робота. Дати тлумачення - справа аналітиків, а справа читачів однак - думати своєю головою - журналісти дають лише поживу для того. То що ж ім закидати? Що про улюбленого політика щось не те, як комусь хотілось, вони сказали? Це несерйозно.
А щодо Жванії - ну ніби той таки бреше. Причому якось так хитро бреше - на перший погляд просто паскудить Ющенка, а на другий - уважніший - намагається відвісти вину від Пацюка-Сацюка et al.
Июль 15th, 2008 at 11:46 am
На сегодня нет для меня более омерзительных существ, чем журналисты. Безграмотные, тупые, жадные, не брезгующие никакой падалью… Только нажива, только бабло, только возможность, высунувшись, гавкнуть — чтобы потом спрятаться и пожрать. И чем больше грязи соберет каждая отдельно взятая особь — тем больше ее жлобский “рейтинг”…
Кто бы знал всех этих тварей — довгих, крилей, петевок и прочих — если бы не журналисты? Почему у безмозглой певички берут интервью, и ее безмозглые высказывания об экономическом развитии преподносятся как ультимативная истина, с ультимативным же апломбом? Почему мы позволяем им такое?
“Свинья из стада дьяволова” — это характеристика журналистов, данная еще Артуром Конан Дойлем, устами его персонажа, профессора Челленджера. Мне это понятно.
Июль 16th, 2008 at 5:59 am
По моему Вам нужно чаще отдыхать, очень уж Вы заработались.
Июль 16th, 2008 at 9:39 am
Хотелось бы услышать Ваше мнение, как считаете, в дизайне будущее за каким стилем? Ретро? Гранж? Что-то другое?
Июль 16th, 2008 at 9:48 am
“Вчора о 21.35 поблизу смт Великодолинське Одеської області біля залізничного переїзду сталося зіткнення двох вантажних та чотирьох легкових автомобілів.
Як повідомили УНІАН у прес-службі Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, в результаті дорожньо-транспортної пригоди загинуло троє осіб, в тому числі вагітна жінка (1980 р.н.), які померла в лікарні, та п’ятеро осіб з травмами різних ступенів важкості госпіталізовано.
Всього за минулу добу на території України зареєстровано 160 дорожньо-транспортних пригод, в яких загинуло 22 особи та 206 - травмовано”
Як то кажуть може і диктатура чи коноцентрація влади чи політична воля і погано, може несе вона ризики але можу сказати одне, що наше суспільство не дивлячись на жахливу статистику не здатне організуватися навіть під загрозою смерті.
Июль 16th, 2008 at 10:04 am
Якби у нас була диктатура ми б і не знали про аварії на транспорті, та і взагалі нічого “паганого” б не чули.
Ото б було щасливе життя!
Може і жили б ми всі вічно? ;-)
Июль 16th, 2008 at 10:14 am
Якщо не вічно то точно краще і веселіше. ;-) Щось або хтось має привести суспільство до тями бо чим далі тим більше наша демократія перетворюється на анархію, а як відомо від анархії до диктатури з усіма наслідками один крок. Тому я і кажу, що нам потрібна якась адекватна форма національного лідера, який би змусив суспільство поважати свободу, права і життя інших людей.
Июль 16th, 2008 at 4:09 pm
Диктатура - погана річ для тих, кого вона пригнічує. Але якщо в Україні чудом буде встановлено прагматично-авторитарний режим, який прищемить хвоста професійним патріотам-казнокрадам, проведе “дебандеризацію” України, розбудує економіку та наладить нормальні прагматичні стосунки зі Сходом та Західом - її вітатимуть дуже багато мешканців України.
Бо свобода з голою сракою - це набагато гірше, ніж гроші без свободи.
Звичайно, кращий вибір - це свобода з грошима. Але нинішня Україна від неї дуже далека…
Июль 16th, 2008 at 4:33 pm
Змусити “поважати свободу, права і життя інших людей” може тільки справедлива судова влада.
Диктатор може зробити “декому добре”, але виключно за рахунок “свободи, прав та життя інших людей”.
А наприклад, збереження суверенітету та теріторіальній цілосності держави, впровадження державної мови у всі форми діяльності - це конституційний обов’язок президента та всій виконавчій влади.
Але важливо і визначити як “знайти” нам “адекватну форму національного лідера”.
Правий дописувач Петро, коли пише, що диктатором, реально у наш час, може бути “промосковська” людина типу Януковича.
А Тягнибок, наприклад, не має навіть теоретичних шансів у ближчий час стати президентом.
І справа не в його особистих якостях, чи “мудрості” виборців.
Все прозаїчніше - дикий малоросійський мазохізм українців.
Нас все ж таки більше ніж 75% в Україні.
Хіба це не “контрольний” пакет?
А виходить: хочеш до влади - ставай українофобом.
Отримуй державні нагороди і премії за твори та дії у дусі “як нам розвалити Україну”.
На мій розсуд, Ющенко повинен був зробити бодай одну річ - назначити “нормального” генерального прокурора України.
Все інше не так вже і важливо. І не таке переживали (Кравчук, Кучма).
А зараз вибір невеликий: Тимошенко та Янукович, або взагалі не голосуй.
Може хтось не згоден з тим, що справедливий суд - найнеобхідніша річ для України?
Якщо згодні, то важливо зрозуміти, що ж заважає?
Головне препинити пусті розмови про “абстрактну” чесність суддів, прокурорів…, та про боротьбу з корупцією “взагалі”.
Бо це “анархічна” маячня, “білий шум” у головах деяких суперлібералів.
Давайте визначимо, яка мотивація у будь-якої людини жити чесно?
Це або справжній патріотизм, глибинні національні традиції з безкомпромісним розмежуванням понять: “Добро” та “Зло”. Те, що Д. Донцов називав автономною мораллю.
Це щирі релігійні погляди, та переконання, що ті гріхи, які не бачуть інші люди - “бачить” Бог.
Або це банальний страх перед покаранням.
Але мало просто бути чесним, треба постійно бути готовим за це боротись.
Незважаючи ні на що. Розуміючи реальну небезпеку не тільки для себе, а і для твоїх рідних та друзів.
І навіщо? Заради чого? Заради кого?
Абстрактної справедливості??
Перечитуючи Попера, я помітив як він потрапив у тупік вже свого ліберального “імператива”.
І сам він, практично зізнався у цьому.
А особливо цікаво, як Попер виступав проти права нації на самовизначення.
А якщо ці нації вперто домагаються своєї державності?
Тоді що, насильство доречно? Сам Попер буде визначати “кордони” доцільності?
Та він помер. Я хто тепер за нього??
А якщо ще додати “менталітет” суспільства?
Де крадіжка не зло, хабар - традиція.
Якщо люди з дитинства привчились до того що “нє украдьош нє прожівьош”, виховані на казках про “Ємелю і про щучьє вєлєніє”?
Доречі, багато казок (про червоний капелюшек, сплячу красуню) мають ще давніших авторів, та доволі вульгарний зміст.
Але з часом, зміст казок мінявся, з’являлась у них “мораль”.
Казки придумували не діти, а дорослі люди. В них вони бачили “щасливе” майбутне, свої потаєнні мрії та бачили виховну роль для нащадків.
Про що думають дорослі, коли читають дітям про “Ємелю..”?!
На що вони сподіваються??
Після вислову Кучми (що національна ідея у нас не спрацювала), я прийшов до висновку:
або національна ідея, або кримінальна. третього тут годі шукати.
Тому і партія регіонів не може не бути кримінальною бандою.
А яка у них може бути інша мотивація?
Регіональний патріотизм?
Може існує “донецька” мова, культура, яка немає нічого спільного з російською або українською?
А чому такий “патріот” так само добре грабує своїх ж земляків?
А хіба він щось інше вміє?
Він готовий бути щасливим двірником у могутній, процвітаючий Україні?
Або працювати у хоспісах, боротися за “лаври” Мати Терези?
Д. Юнг у ХІХ ст. писав, що жодний тиран не може з допомогою армії, поліції боротися зі своїм народом.
Бо не може меньшисть керувати більшистю.
Це “тиранічна” думка у головах більшості людей захищає тирана.
Це коли кожен з мільонів каже: “А що Я ОДИН можу зробити?”.
Громадянське суспільство - головне найдбання МАЙДАНу.
Не загубити б.
Тому з такою “радістю” на банерах можна зустріти: “Украінци разачаравалісь в майданє”.
Та ні сволота, не дочекаєтесь.
Июль 16th, 2008 at 5:01 pm
Так у тому то вся і справа, щоб змусити номенклатуру дотримуватися конституції і законів держави Україна, щоб заткнути рота усіляким донєцкім, щоб створити справедливі і чесні суди потрібен СТРАХ невідворотності покарання, яке можливе лише завдяки особистій волі державного діяча. І для впровадження власної волі він так чи інакше змушений буде одягти на себе диктаторську мантію. Перетворення в Україні без особових дій неможливі, а втрата державності очевидна. І де буде громадянське суспільство після перших пострілів і комендантської години? Там де і майдан - у світлих спогадах. Ми це вже проходили.
Після чотирьох років ми ні на крок не наблизилися до західних норм, а ні у сфері свободи слова – журналістики, а ні у сфері судової системи, а ні у сфері громадянської позиції. Сподівання на те, що народилося громадянське суспільство виявилося більш ніж оптимістичним.
За всі роки незалежності українці не мали свого представництва у владі, це має бути змінено і на сьогодні мені вже байдуже як це буде зроблено.
Июль 16th, 2008 at 10:34 pm
2 faber
Bred of a sivy kabyl
Поддерживать идеи аффтора про ВЕЛИКИЙ МАЙДАН сейчас может либо дурак либо провокатор. Сам автор похоже не дурак - все же полный идиот сайт не сделает - даже с ужасной графикой и отвратной версткой. Значит, намеренно пишет хрень в расчете на оммериканскую кампенсацию. Иди в огонь вечный, анафема!!!!
Июль 17th, 2008 at 9:03 am
Опять этот недоумок засветился. Проваливай на родимые сайты. Сказано же - тошнит от тебя.
Июль 17th, 2008 at 10:20 am
Читаю коментарі …Banditа, (…дурак либо провокатор, …намеренно пишет хрень) і згадую слова Гоголя: “Во всьом может усомнітся рускій чєловєк, в богє, царє… в умє только свойом нє может он усомніться”.
Розкидуватися пустопорожніми “ярликами” не важко.
Важче пояснити, чому Овчаренко “дурак либо провокатор”, у чому полягає “хрєнь”, яку він пише?
А як назвати те, що пише …Bandit?
Що таке “дебандерізація”?
Я кожен день проїзджаю через проспект Леніна, а не С. Бандери.
І таких вулиць, пам’ятників “вождю” в Україні неміряно.
Можна, звичайно, вдавати з себе “дурака либо провокатора”, та писати “хрєнь”, про те, що Бандера ворог української держави, що він спеціально “дискредитував” Україну.
Бо він хотів “знищити” Україну, та обов’язково її комусь продати, крім росії звичайно.
А Ленін, зрозуміло, палкий прихильник українскої державності.
Просто він хотів спочатку знищити Україну, а потім побудувати знову.
Років так через 1000, або 10000.
Може “дебандерізація” - це знищення пам’яті і всіх згадок про С. Бандеру?
Це як у давній Греції “покарали” Герострата “забуттям”.
Коли стражники ходили по домівкам, та казали всім мешканцям:
- Ви не забули, що ви повинні ЗАБУТИ Герострата?
Може …Bandit вміє “читати” думки людей? І того, хто добре думає про С. Бандеру він буде вбивати?
Чи “дебандерізація” - це “правдива” інформація про його злочини?
А якщо “теорія” не буде збігатися з фактами?
Тоді, може, діяти згідно з законом Паркінсона: “…факти треба відкинути”?
Чи тоді …Bandit здійснить самогубство?
“…розбудує економіку ” і це “…вітатимуть дуже багато мешканців України”.
“Щасливі мешканці” відкривши ротики будуть чекати коли грізний, але справедливий диктатор покладе туди кашки.
“…свобода з голою сракою - це набагато гірше, ніж гроші без свободи”.
Старенька писенька. Раніш, на початку 90-х казали і цинічніше: “ми голодниє, зато нєзалєжниє”.
А навіщо РАБАМ гроші?
Даремно Д. Рикардо писав: “народ, який не має честі, не буде мати і хліба”.
Дурень, мабуть він був. Бо не знав моськовської мови, та не читав маячню про “вєлікаю расєю”.
А вона всіх нагодує. Дасть нову ідею “гнілому” заходу.
Дасть “дерев’яні” рублі всім нам, “будєт счастьє людям, людям навсєгда”, “дайте себе, тільки в руки взяти”!
Июль 17th, 2008 at 11:11 am
“І де буде громадянське суспільство після перших пострілів і комендантської години?”
Кучма добре розумів, що буде з ним після “першого” пострілу.
І цей постріл повинна зробити “крайня” людина. А воно їй треба?
Заради Кучми з компанією? Їти проти таких як і ти?
Людина зі зброєю повинна відчувати, що вона захищає себе, свою родину, свою державу.
Згідно констітуції ніхто не повинен виконувати злочинний наказ.
Більш того, виконання такого наказу - злочин.
Військові у нас не роботи і не ідіоти.
Тому для диктатора важливіша дезінформація.
Що то не МАЙДАН, а купа підкуплених, сваблених, божевільних людей.
І що то взагалі не люди, а вампіри, які можуть бути в образі жінок, дітей, навіть інвалидів.
Коротше, “мочити” їх всіх треба.
Свобода слова може бути “шкідлива” лише для дуже обмежених людей.
І для диктарорів теж. Вона їм ще шкідливіша.
Бо руйнує образ “богоізбраного” диктатора. Свобода руйнує інфантілізм у головах простих людей, які марно сподіваються побачити “кормільца” на троні.
Який ВСЕ буде робити ЗА ВСІХ.
А ми будемо за це співати йому хорали.
Проект громадського телебачення заглох. І не дивно.
Бо тому, хто при владі потрібна “своя” демократія.
А ми? Нам Україна “без надобності”? Може почекаємо коли “новий диктатор” нам його зробить?
А як утвердити національного “лідера” у владі?
Якщо не виборами, то повстанням? Заколотом?
Він же сам не телепортується у крісло президента?
Без нашої, власної ініциативи нічого не буде.
І вороги не зникнуть, “як роса на сонці”.
Ми тут теж МАЙДАН, хай тільки інформаційний і невеликий.
А все починається з ідеї.
Июль 17th, 2008 at 11:32 am
“А як утвердити національного “лідера” у владі?
Якщо не виборами, то повстанням? Заколотом”
Необхідна докорінна зміна системи влади, повна люстрація і вже з урахуванням молодих номенклатурщиків. Це може зробити лише національний лідер за умови виняткових повноважень. Але прийти до влади і змінити систему влади (усунути всю номенклатурну наволоч) демократичними методами неможливо. Адже ані прокурор ані слідчий ані суддя проти представника номенклатури не піде. Вони одна каста, а ми “козли які заважаємо їм жити”.
Необхідна своєрідна буржуазна революція з усіма наслідками. І ще запевняю, що розправа з номенклатурою це не значить обмеження прав і свобод громадян, це лише виконання законів до представників цієї номенклатури, чого ще не було.
Июль 17th, 2008 at 12:06 pm
А як змінити систему влади, не маючи влади?
Як отримати “виняткові повноваження”?
Крім заколота я інших методів не знаю.
А “виняткові повноваження” лідер сам собі дасть?
Чи може нинішня ВР прийняти закон про люстрацію? Навряд чи.
А коли на такий закон вистачить голосів, то він буде не потрібний.
Ті хто при владі і так без закона можуть змінити кадровий склад.
А розправу з номенклатурою хто буде робити?
Інша номенклатура?
Крім відповідальної судової влади та громадянського суспільства інших “охоронців” наших прав та свобод я не бачу.
А досягти рівних прав для всіх - наданням “нерівних прав” (переваг) окремим людям, це просто логічно помилкове твердження.
А як потім забрати ці “переваги” у окремих людей?
Вони ж, через засоби масової інформації, будуть всім доводити, що ще не час переходити до повної “рівності”. Що ще не всі “вороги” знищені. Треба трохи, років 20-30, почекати.
Июль 17th, 2008 at 12:21 pm
можна і почекати років 20-30. Наразі ми вже чекаємо 17 років і до чого дочекалися? Я згоден, що за умови відповідальної судової влади і громадянського суспільства мої твердження недоречні але за відсутності і першого і другого, що робити? Мабуть тільки Ваші питання і дають відповідь. Якщо ми будемо чекати і ховатися від рішучих дій то отримаємо окраїни Сан Пауло. Розшарування суспільства вже відбулося але ще живі люди які памятають як це відбувалося і для яких цей стан речей неприродній. Але ті які народяться в злиднях все життя будуть думати, що так і потрібно, і вже спонукати їх до дій буде неможливим.
Кажуть, що поганий мир краще за добру війну, але я так не вважаю
Июль 17th, 2008 at 1:45 pm
2 Ковальов
На 100% підтримую Ваш тезіс:
“На мій розсуд, Ющенко повинен був зробити бодай одну річ - назначити “нормального” генерального прокурора України.”
Буде чесний генпрокурор, верхівка 5 колони (януковичці всіх сортів) опиниться в тюрмах, а сама 5 колона тоді швидко знищиться. Далі, ВР буде складена виключно з патріотично-демократичних сил (БЮТ, НУНС…). По-першості - з номенклатурщиками, без яких досі не можливо було обходитися. Але потім об”єктивний політичний процес призведе до вичищення влади.
Велика роль тут - у громадянського суспільства. Форумна робота, вихіди на вулиці (пікети, демонстрації..), агітування “від двері до двері”.. - згуртування суспільства та тиск на верхівки своїх, демократичних партій, на президента і на ВР. Одже так живуть в усих вільних країнах!!
100% згоден з Вами: суд - це найважливіша, після свободних ЗМІ, структура здорової держави. Шлях до свободного чесного суда, на мою думку, пролягає також через призначення чесного генпрокурора і всі відповідальні послідки.
Июль 17th, 2008 at 1:53 pm
Тоді доречно питання, у чому наші “рішучі дії”.
Це не іронія. Ну справді, що треба робити?
Може треба встати на захист дитячої бібліотеки у Полтаві, прав конкретних людей, про що пише maidan.org.ua?
Може це і “дрібниці”, а хай малий, але крок до громадянського суспільства?
Може треба “деєкатиринизувати” (привіт Donetskому Banditу) Одесу та Севастопіль?
Простіше кажучи, знищити пам’ятники.
Тут потрібен конкретний план дій, годі “чекати” коли з’явиться диктатор.
Я казав, здається Фрідрих ІІ: “я втомився керувати рабами”.
Тобто, якщо ви при владі, а навколо вас інфантивний народ - результату не буде.
І якщо купа заколотників приходить до влади, то основна маса людей все одно залишаеться такою ж, якою і була.
Від рабів та пристосуванців творчої ініціативи не дочекаешся.
Але мислячих людей набагато важче переконати у будь чому, вони значно меньш керовані.
Розумними людями важче керувати. Самому треба бути розумним.
Июль 17th, 2008 at 2:52 pm
Всі ці бібліотеки, права конкретних людей не дрібниці, а розвага. Така сама як закидання лопатою пожежі президентом. У мене бабуся так на городі порається там порвала буряна, там вишні позбирала, там огірки попідв’язувала, там мітлою помела, там курей поганяла. Цілий день метушилася, а буряна повно, кури скрізь бігають, огірки на землі і сміття повний двір. Але метушні було багато, тільки от користі з того ніякої. Ви пропонуєте вичерпувати воду з дірявого судна, але забуваєте, що море не вичерпаєте, треба спочатку діру законопатити.
Нажаль людей не цікавлять бібліотеки, квіточки, і пам’ятники бо якби цікавили то б і Катьки з Косіором по країні б не стояло. Ан бачте стоять і навіть в Києві стоять, а президенту з киянами нема до того діла. І скільки річниць голодомору треба, щоб Косіора прибирати?
Я ж не проти розваг, я цілком навіть за, якщо задоволення та й ще з користю. Тільки до результату це не має ніякого значення і до того, що я пишу також. До речі в Кривому Розі стояв такий собі пам’ятник Леніну де мене в піонери приймали, так йому задля розваги ще в 92-93 голову відбили і на землю повалили, тільки це не було кроком до громадянського суспільства, а зараз в Києві хтось автівки шкодить з одного боку вчить нахаб а з іншого розважається, але це не є громадянське суспільство. Для громадянського суспільства характерні наявність важелів впливу але ці важелі може створити виключно влада. І на останок і для Петра і для Вас пане Ковальов, я роблю більшість з того що Ви говорити, це норма для будь якої вихованої небайдужої людини але пишу я про те що на мій погляд може створити конкретний дієвий результат.
Що робити? Я не знаю, якби знав то б вже робив.
Июль 17th, 2008 at 4:02 pm
Мнение: Украина как шанс России 17 июля 2008, 14:37
МнениеУкраинакакшансРоссии
Фото: Корреспондент
Украина - единственное, что может спасти Россию, пишет Андрей Пионтковский
Бескомпромиссная конфронтация с Западом и движение Москвы на Восток приведут к поглощению части России Китаем и распаду страны. Украина - единственное, что может спасти Россию, пишет известный российский политолог и журналист Андрей Пионтковский в своей колонке для журнала Корреспондент.
Запад и Россия в который раз теряют друг друга. Этот танец притяжения и отторжения продолжается много веков, и к очередной фазе можно было бы отнестись философски. Историки насчитывают более 25 таких циклов начиная от царствования Ивана III.
Однако те причины, которые вызвали переживаемый нами сейчас резкий антизападный разворот в российской внешней политике, не смягчаются, как это не раз бывало, упираясь в объективные ограничения (попросту говоря, лбом в стенку).
Представление о Западе как о тонущем корабле имеет, к сожалению, некоторое право на существование, но только с одним уточнением - Россия является частью этого корабля. Сколько бы мы ни заигрывали с ХАМАСом, Хизбаллой, Ираном, сколько бы ни напоминали им о заслугах СССР в их взращивании, сколько бы ни крышевали их в Совете Безопасности, в глазах исламистских экстремистов, ведущих свою священную борьбу с Западом, Россия остается частью этого сатанинского Запада, причем наиболее уязвимой, а потому и наиболее привлекательной для экспансии.
Как же остановить это саморазрушительное сползание России к уже не фантомной, а реальной конфронтации с Западом?
Есть только одно обстоятельство, которое может радикально повлиять как на этот процесс, так и на исход всего многовекового русского спора между западниками и евразийцами. Это успех Украины на пути выбранного ею европейского вектора развития.
Украина действительно представляет угрозу, но не безопасности России, как об этом трубят кремлевские пропагандисты, а путинской модели корпоративного, авторитарного, враждебного Западу государства. Для хозяев Кремля жизненно необходимо, чтобы опыт наших бывших соседей по коммунальной квартире, выбравших другую модель развития - и прежде всего Украины, - ни в коем случае не стал привлекательным для их российских подданных.
Прибалты не в счет - они всегда были чужими. Во всех советских фильмах замечательные прибалтийские актеры играли фашистских генералов или американских шпионов. А украинцы в русском коллективном сознании - это свои, такие же, как мы, это люди общей с нами культуры и менталитета. Если они сделали свой выбор, то почему же не можем мы? Поэтому успех Украины - это политическая смерть путинизма, этой суверенной от своего народа клептократии чекистов-капиталистов, ошалевших от крышевания мебельных магазинов и распиливания нефтяных компаний.
Кремлевские вертухаи мечтают о постсоветской зоне на всем постсоветском пространстве. Теперь она называется у них либеральной империей. Сегодня, осознав, что несмотря на все усилия, им не удастся украсть у украинского народа свободу, они сделали ставку на раскол Украины. Неутомимый подпольный миллиардер Лужков-Батуринский непрерывно призывает к отторжению украинских территорий.
Президент Путин объясняет своим западным коллегам, что Украина - это и не государство собственно, а искусственное образование. Странно - друг Джордж не напомнил ему, что они оба по Будапештскому протоколу являются гарантами территориальной целостности Украины.
Если Украина выстоит и продемонстрирует жизнеспособность и необратимость своего европейского цивилизационного выбора, это станет решающим аргументом, брошенным на весы многовекового спора внутри русской культуры. Лучший способ помочь России сегодня - это помочь Украине подтвердить необратимость ее принадлежности европейской цивилизации, европейским институтам. Это окажет огромное воздействие на умы в России.
Это оптимистический для России сценарий. Но Украина станет спасительным якорем для соседа и при худшем для последнего развитии событий. Гнойная ненависть к Западу, раздражающему нашу комплексующую элиту самим фактом своего существования, необходимость для той же элиты решать задачу воспроизводства себя во властесобственности, социальная близость к обреченным диктаторам Средней Азии и стремление путем ставки на них сохранить хоть какую-то видимость ближнего зарубежья - все это толкает Москву на Восток, в Шанхайскую организацию сотрудничества (ШОС).
С другой стороны - холодный прагматичный расчет Китая, уже приступившего к решению исторической задачи экономического и демографического поглощения России и Средней Азии. Шанхайские игры интересуют Китай не сами по себе. Гораздо важнее для него достижение промежуточной стратегической цели - втянув Россию в жестко артикулированный антиамериканский блок, перерезать ее политические связи с Западом и тем самым облегчить задачу ее плавного поглощения.
Священный Азиопский союз императоров Пу и Ху - это союз кролика и удава. Он неизбежно и очень быстро приведет к полной хуизации нашего маленького Пу и нас всех вместе с ним. Страстное желание принадлежать чему-то Большому и Евразийскому может найти вполне логичное завершение.
“Ближнее зарубежье Китая”, - вот новое словосочетание, которое пока еще осторожно пробует на вкус, примеряя его к себе, российская политическая элита, объединенная неукротимой ненавистью к Западу. Если антизападная паранойя и евразийские фантазии о союзе с Китаем будут продолжаться, они неизбежно приведут к поглощению Китаем Дальнего Востока и Сибири. Потеряет Россия и Северный Кавказ и Поволжье с их растущим мусульманским населением.
Остальным русским землям останется единственный путь - присоединиться к Украине, которая станет к тому времени успешным членом Европейского союза. С возвращением Москвы в Киевскую Русь после тысячелетнего блуждания по евразийским дорогам замкнется своеобразное кольцо истории.
Андрей Пионтковский - российский политолог, журналист, кандидат физико-математических наук, ведущий научный сотрудник Института системного анализа РАН, член Американского математического общества, член партии Яблоко. Сейчас занимается исследовательской работой в Hudson Institute, Вашингтон (США).
***
Эта колонка опубликована в №27 журнала Корреспондент от 19 июля июля 2008 года.
Перепечатка колонок, опубликованных в журнале, запрещена
Июль 17th, 2008 at 4:40 pm
2 faber
Дякую! Цікаво. Точно:
” “Ближнее зарубежье Китая”, - вот новое словосочетание, которое пока еще осторожно пробует на вкус, примеряя его к себе, российская политическая элита, объединенная неукротимой ненавистью к Западу. Если антизападная паранойя и евразийские фантазии о союзе с Китаем будут продолжаться, они неизбежно приведут к поглощению Китаем Дальнего Востока и Сибири. Потеряет Россия и Северный Кавказ и Поволжье с их растущим мусульманским населением.
Остальным русским землям останется единственный путь - присоединиться к Украине, которая станет к тому времени успешным членом Европейского союза. С возвращением Москвы в Киевскую Русь после тысячелетнего блуждания по евразийским дорогам замкнется своеобразное кольцо истории.”
Пан А. Піонтковський - дуже цікавий політолог. Завжди його читаю і всім раджу.
Сентябрь 10th, 2008 at 6:22 am
Согласен, что пост получился удачным. Хорошая работа! ;)
Сентябрь 16th, 2008 at 4:16 pm
2All: а нельзя оставлять комментарии по теме, а не тупые повесил на стенку, автор жжет, +1 и т.д. Деградация интернета блин
Сентябрь 30th, 2008 at 4:01 am
Excuse and it only in Russia such is possible?
Октябрь 4th, 2008 at 11:36 am
Не думаю что надо придавать таким вещам столько значения!
Октябрь 8th, 2008 at 1:48 am
Это должно быть в цитатнике
Октябрь 8th, 2008 at 11:10 pm
Прикольно))
Октябрь 8th, 2008 at 11:32 pm
Видела…видела….слишком всё утрировано, но круто)))
Октябрь 8th, 2008 at 11:53 pm
Взял себе :)
Октябрь 9th, 2008 at 8:02 pm
фантастика!…
Октябрь 9th, 2008 at 10:12 pm
мило!
Октябрь 9th, 2008 at 10:46 pm
=))))))
Октябрь 9th, 2008 at 11:07 pm
Да, Именно так и было!:))
Октябрь 10th, 2008 at 10:03 pm
Красиво
Октябрь 11th,