Зазеркалье президента Ющенко
1. В предыдущей статье я писал в общем-то о том, что выдвижение Александра Турчинова на пост мэра было немного странным: Невооружённому взгляду было видно его острое нежелание идти в мэры, тем более побеждать на них.
Но личная преданность партийной дисциплине и солидарность с целями соратницы взяли верх – и он добросовестно пошёл на эти выборы, подталкиваемый в спину лидером своей партии.
Как минимум – он не собирался быть коррупционером на должности мэра – зачем подводить ЮВТ на президентских выборах?
Как-то остался в тени тот неоспоримый факт – что это правительство – принципиально некоррупционное, а потому «невкусное» для «умеющих жить» госчиновников. По этой же причине в фракции БЮТ прошлого состава в парламенте было много перебежчиков: работы, борьбы – много, а прибыли – не очень.
Вот и потекли из БЮТ ковтуненки, чичковы, замковенки, вершинины…
Кто их теперь помнит?
БЮТ не мог не выдвинуть претендента на мэра Киева – и выдвинул Турчинова. Раньше – не было кандидатуры БЮТ на место мэра.
Теперь есть.
2. БЮТ расплачивается за отрицательный кадровый отбор в течение многих лет: между Юлией Владимировной и Александром Валентиновичем – и остальными членами «Батькивщины» и БЮТ – огромная разница, даже пропасть.
Найболее яркие личности в БЮТ выдвинулись те, кто воспитался НЕ в рядах этой политической силы, а пришёл со стороны.
В Киеве обнаружилось, что БЮТ не имеет своего готового кандидата на мэра. Ни Мелихова, ни Семинога, ни даже Томенко не стали такими ведущими кандидатами от этой ведущей политической силы. Такое впечатление, что все они светят отражённым светом – от единственного «солнца» ЮВТ.
Вот и пришлось ЮВТ по шахматной аналогии гоняться ферзём по полю за пешками. Нет у ЮВТ кадрового костяка среднего звена «на вырост» - в политические лидеры. Вот и приходится самому премьер-министру ездить по городским площадям и агитировать за своего первого вице-премьера.
А что делает аппарат блока и партии?
Я давно писал, что внутрипартийные проблемы БЮТ и «Батькивщины» могут стать проблемами общенациональными. При огромном кадровом составе – не на кого и положиться, приходится делать всё самой.
3. Что и говорить – эта экспресс-кампания была показателем политической гениальности Юлии Владимировны: рейтинг Турчинова с 2-3%% вырос до где-то 20% - это надо уметь! Как мы помним – ЮВТ очень поздно назвала фаворита своей кампании – где-то за две-три недели!
Общественность даже расслышала скептические высказывания самого Александра Валентиновича о своём выдвижении.
Пусть вспомнят – почти все предсказывали противостояние двоих: Кличко – и Черновецкого! Об этом писало даже сочувствующее демократическое Украине российское Интернет-издание «Грани. ру»… Но не так думала ЮВТ – и таки навязала Киеву и Украине кандидатуру Турчинова – и заняла второе место!
Это маленькое чудо утонуло в грохоте контрпропаганды всех СМИ – и телевидения, и ведущих газет.
4. Судя по реакции самого Александра Валентиновича – он был даже весел в момент своего «поражения». Он в мэры не рвался, как дисциплинированный «солдат партии» своё честно отработал перед Лидером. Можно теперь с чистой совестью возвращаться на свой пост первого вице-премьера правительства…
А город потерял много:
5. такому мэру была бы гарантирована поддержка правительства (не забудем: экономикой занимается именно правительство). Имели бы два-три года некоррупционной квалифицированной власти при поддержке премьер-министра. Очень жаль, что даже премьер не сделала ударение на этом моменте – поддержке правительства!
Победа Черновецкого стала и для него самого и его шефа – президента Украины - пирровой. То есть напрасной. По мысли политических шулёров из Секретариата президента «Сталинград» для ЮВТ НЕ получился. Но и ЮВТ своего не достигла.
То есть как бы патовая ситуация.
6. Но не так всё просто: на наших глазах мы наблюдаем СОКРУШИТЕЛЬНОЕ моральное поражение президента Украины. Стремительное таяние его политического капитала. Низкие проценты Турчинова – из-за некоторой авантюристичности кампании ЮВТ – их морально-политический капитал НЕ растаял. Их избиратели НЕ перешли к их противникам – ни к Кличко, ни к Черновецкому.
Они просто не пришли на выборы. То есть остались в числе 47% тех, кто не пришёл на выборы. Блок Черновецкого работал на победу дольше и тщательнее – для них победа на выборах была и «вкусной» и гарантией безопасности от уголовного преследования.
Можно искренне поверить, что Черновецкий и его лейтенант Довгий благодушно приглашают БЮТ «к сотрудничеству» - поучаствовать в переделе городского богатства. Хмельницкий или Андрей Иванов ведь имеют кусочки общего достояния…
Те проценты, что должны были отойти к Луценко – ушли прямиком к ЮВТ и БЮТ.
7. Попутно надо указать вот на что: Юрий Луценко построил свою пропаганду на разоблачении грехов Леонида Черновецкого – и так на негативном аспекте и застрял – без развёртки своей положительной программы переустройства города. Он не указал на то, что хотя бы сохранит те выплаты, что организовал Черновецкий. Бедные люди имеют очень скромные, но жгучие нужды: доплаты к пенсиям и зарплатам бюджетников.
Агитация БЮТ была более сбалансирована – была и критика, и положительная составляющая программы действий. Чутьё аудитории изб
ирателей изменило Юрию Луценко. Поэтому провал НУНС – не только на совести президента и его Секретариата – но и самого Луценко тоже.
Николай Катеринчук действительно сыграл роль «технического кандидата» - оттягивать голоса от Луценко и Кличко. Судя по всему – в новом составе Киевсовета он будет «честно» поддерживать Черновецкого.
Чем это будет выгоднее – тем «честнее».
8. На общенациональном уровне такая победа над Тимошенко была пирровой именно для Виктора Ющенко. Если правда, что Леонид Кучма сказал Ющенко «без неё ты ничего не стоишь» - значит – публичный отказ Юлии Тимошенко от поддержки президента – означает, что карьера Виктора Ющенко стремительно катится к концу.
Несмотря на то, что он создал «второе правительство» из представителей «широкой коалиции» - регионалов и социалистки Валентины Семенюк-Самсоненко – нет никакого политического будущего ни у него, ни у НУНС как единой политической силы.
Как и у партии регионов.
Чем дольше партия регионов будет в частичной оппозиции – тем меньше будет её рейтинг. Мы видим, что в столице коммунисты и социалисты вообще сошли с политической арены.
9. В этих условиях прав Виталий Портников – журналист, далёкий от меня по взглядам и предпочтениям: Украине грозит Черновецкий общеукраинского масштаба. Не сам Леонид Черновецкий, может быть, но искусный демагог и коррупционер украинского масштаба.
Оказывается – можно снова вернуться к практике подкупа и запугивания на выборах!
Пока срабатывает только политика подкупа.
Но при пропорциональной системе выборов пришлось бы подкупать ВСЁ население Украины. Дорого, не всегда срабатывает…
Админресурс может работать только при политике запугивания – но для этого надо ЗАХВАТИТЬ все силовые ресурсы – милицию, СБУ, прокуратуру, налоговую службу…
10. Поэтому не случайно потенциальные политические коррупционеры хотят ВОЗВРАЩЕНИЯ мажоритарной системы выборов – тогда можно подкупать избирателей по отдельным округам – дешевле будет. Те же потенциальные коррупционеры для начала хотели бы отменить закон об императивном мандате для депутатов – чтобы не бизнесмены служили стране в качестве граждан своей страны – а наоборот, подчиняли, пригибали страну под свои узкобизнесовые интересы.
Для Литвина – литературного вора и политического коррупционера, вечного кладоискателя «золотой акции» - такая мажоритарная система стала бы золотым дном для его политических и бизнесовых дивидендов.
Теперь мы имеем Литвина и Черновецкого – образчики завтрашней коррупционной опасности для дальнейшего демократического развития Украины.
Эти два политических деятеля интуитивно ищут путь к сердцу среднего украинца – не очень образованного, не очень зажиточного, не очень культурного гражданина из провинциального города или села.
11. Они по примеру успешного Черновецкого ищут своего избирателя: такого, кого «не печуть» высокие материи типа демократии, свободы предпринимательства, свободы слова и масс-медиа. Литвин был решительно против внешнего тестирования в школах – так как сам не выдержал испытания на «гамбургский счёт» истинной учёности.
Проще говоря – и Черновецкий и Литвин ищут опоры в избирателях - которые рассматривают мир ТОЛЬКО с точки зрения физического выживания. Слава Богу таких людей очень много наштамповали при отрицательном отборе советского периода.
Потенциальные диктаторы всегда нуждались в таких людях с сугубо краткосрочными жизненными целями. В России Путин с Медведевым таких людей нашли. А кого не нашли – довоспитали. Пришлось, правда – кого-то пристрелить в подъезде, кого-то отравить, на кого-то наехать КАМАЗами…
12.Виталий Портников прав: Украине грозит общеукраинский Черновецкий – после которого либералам и демократам только и останется, что выходить на «марши несогласных».
В этих словах – много правды.
Но сначала им надо показательно отставить от должности министра внутренних дел Юрия Луценко. Гриценко – уже не министр обороны.
Эта политика поворота к антидемократическому перевороту – очень логичен: президент НЕ хочет быть лидером ВСЕЙ Украины – но только её самой богатой части.
А олигархии – демократия НЕ нужна – так как владеет национальным достоянием как собственностью. И только сохраняя государственную власть – можно и сохранить не свою собственность.
Диктатура устроена проще – и подкупать избирателей не надо – дешевле запугать.
Но сначала надо ВСЕМ доказать КАК плох парламент, как плохи депутаты, как плохи судьи. Что надо сократить количество депутатов в парламенте ради экономии…
Но всё это мы уже видели и слышали.
В России.
И в Германии и в книге… «Моя борьба» Адольфа Гитлера
И во Франции ХУ111 в.– в работах Жан-Жака Руссо – тот тоже был против парламента и партий.
Это было ужасно: его ученик – Робеспьер это доказал.
Нынешняя критика демократии и «дорогого2 парламента – не для её усовершенствования – а для возвращения к диктатуре и убийствам.
Так как никакая диктатура без убийств не живёт.
В недалёком будущем мы будем наблюдать «броуновское движение» фракции «Наша Украина» - от БЮТ к ПР и обратно.
А окружение президента и их друзья из партии регионов уже ищут пути для сворачивания демократии и государственного переворота.
Пока они робки несмелы – но ищут лидера – что взял бы на себя необратимые преступления ради свободы для немногих за счёт остальных.
Май 27th, 2008 at 11:09 pm
Політична заява лідера «Народної самооборони» Юрія Луценка 27.05.2008
У нас на очах протягом останнього місяця відбувається явний політичний переворот. Цілком очевидними і доконаним став факт, що Президент Віктор Ющенко підтримує план Балоги-Колесникова по розвалу обраної народом у 2007 році демократичної коаліції, що сформувала більшість в українському парламенті.
План дуже простий: пан Балога і пан Колесников переконали Президента, що якщо Черновецький зміг купити небідний і достатньо освічений Київ, то донецький клан легко зможе купити в цілому не дуже заможну Україну. На перешкоді його плану – позиція «Нашої України – Народної самооборони», яка для переформатування коаліції на догоду плану Балоги-Колесникова має віддати більшість голосів із 72 депутатів, які прийшли в парламент. Саме тому найбільш нищівні удари на останніх київських виборах пан Балога свідомо завдавав по своїй же політичній силі.
Буквально в перших числах травня на нараді у Президента України, в якій брали участь і голова його Секретаріату, і спікер парламенту, і представники фракції НУ-НС, мені було поставлено дві вимоги. Перше: погодитися на широку коаліцію в парламенті і коаліцію з Черновецьким у Київській раді. І друге: припинити кримінальне переслідування тих, кого «кришує», намагається не дати ходу кримінальним справам, донецький клан та Секретаріат Президента. На обидва питання я дав достатньо чітку відповідь – я ніколи не буду стояти поруч з бандитами. На що Президент Ющенко дослівно сказав: «Юра, кинь ці мєнтовські примочки і запам’ятай: поки я Президент, кожен, хто ходить в галстуку до мене в кабінет, не сяде».
Це було викликом мені, всьому тому, що я робив з 2005 року на посаді міністра внутрішніх справ. І цим пояснюється той радикальний тон, з яким я виступив у ході останніх тижнів проти планів Секретаріату Президента. Я сподівався, критика саме Балоги, не називаючи прізвища Президента, все ж таки подіє на нього і він зможе згадати найкращі моменти, коли він був лідером демократичних сил, якого підтримувала абсолютна більшість української нації на тому омріяному шляху до Європи. Тим не менше, мені було чітко сказано, якщо я не відмовлюся від своєї позиції, мені не довго бути міністром внутрішніх справ.
Перший попереджувальний дзвінок пролунав, коли пан Ющенко загадав про український паспорт Жванії. Я не буду зараз коментувати юридичної частини цього питання. Я впевнений, що пан Жванія сам здатен прокоментувати і захистити себе в українському суді. Я хочу лише наголосити, що вважаю аморальним згадування про цю справу в той момент, коли Ющенко точно знає, що дружина Жванії перебуває за місяць до пологів. Людина, яка прожила в нього в сім’ї стільки часу, яка користувалася його всілякою підтримкою, не має права так чинити. Це моє глибоке переконання. Вожді сильні не силою, а мораллю. Сьогодні ці моральні позиції команда Ющенка, витіснена Балогою, втрачає на очах у всіх – моїх зокрема.
Я намагаюсь зберегти «Нашу Україну – Народну самооборону» від штучного розвалу, ініційованого Секретаріатом Президента, який щоденно викликає на розмову депутатів і всіляко залякує або спокушає їх, в тому числі й депутатів «Народної самооборони».
Я на виборах до Київської міськради очолив цей список, хоча були легші шляхи. Я вже декілька разів казав, що міг очолити на другій позиції чи на третій позиції список Кличка-Луценка, виступити декілька разів і довести, що знаходжуся на політичній арені. Я взяв на себе, як завжди, саму тяжку ношу, пам’ятаючи про те, що потрібен результат не в Києві, а у Верховній Раді, аби зберегти НУ-НС від розпаду і коаліцію з БЮТ від розпаду. Саме з того моменту Балога і його оточення завдало основний удар по цій політичній силі. Щоденні заяви на підтримку Черновецького не могли не відобразитися на результатах НУ-НС на виборах у Київську міську раду.
Можу відверто й чесно визнати: я програв Балозі київські вибори. Я – чесний політик і тому завжди називаю речі своїми іменами. Перше, я програв Секретаріату Президента, якому вдалося повністю знищити підтримку киян цієї політичної сили. Це тяжкий удар по мені особисто, по перспективі «Народної самооборони», але в першу чергу це колокольний дзвін по «Нашій Україні», яка руками найближчого оточення Ющенка при його публічній підтримці, яка була висловлена в ході його голосування, просто покладена до могильника. Фактично ми мусили відповісти в Києві за зраду наших же вождів.
Я маю право на цю критику хоча би тому, що ніхто не може дорікнути мені, що я був нечесним, або не підтримав у найважчих ситуаціях Президента Ющенка. Але я не для того був «польовим» командиром Майдану, і не для того ризикував багато чим на посаді міністра внутрішніх справ у 2005-2006 роках, щоб мною обраний Президент сьогодні нищив демократичні сили й ту перспективу, яку ми спільно виборювали в ході своєї політичної діяльності.
Я не хочу, щоб колишній «есдек» Балога повертав руками Ющенка в Україну «кучмізм» взірця 2004 року. А дежа-вю 2004 року бачить і переживає кожен із тих, хто небайдуже слідкує за українською політикою – ви, панове журналісти, в першу чергу. Ви бачите, як формується «джинса» на національних каналах. Ви бачите, як формуються замовні соціологічні опитування. Ви бачите, як розміщуються замовні статті в багатьох засобах масової інформації. І коли міністр внутрішніх справ запитує у центрального каналу, чому розміщена дезінформація про роботу міліції, а вони відсилають передзвонити Віктору Івановичу Балозі, який особисто курує дезінформацію і брехню навколо діяльності МВС. Мені це нагадує ті часи.
Можу сказати одне: ні мене, ні «Народну самооборону» не залякати. І я не поступлюся принципами, які є достатньо чіткими. Перше: єдино можлива демократична коаліція для України – коаліція БЮТ, «Нашої України» (без Балоги і його кишеньково-агресивної групи «Єдиний центр») і «Народної самооборони». Звичайно, ми відкриті для співпраці з іншими демократичними силами країни.
Я не припиню своєї діяльності на посаді міністра внутрішніх справ. Буквально за останні два місяці ми зібрали матеріали й направили в прокуратуру для порушення кримінальних справ (деякі з них порушені, деякі покладені під сукно навіть без порушення) по вищих посадових особах Криму, Харкова, Донецька, Києва, Закарпаття. Особливо вразило Секретаріат Президента моє відкрите доручення Управлінню спеціальних операцій провести перевірку зрощення влади, бізнесу та криміналітету на Закарпатті. Очевидно, назва недавно створеного підрозділу Управління спеціальних операцій настільки налякало їх, що план з висунення кримінального звинувачення Луценка був із середи перенесений на понеділок.
Вони прекрасно розуміють, що я не зупинюся. Я демонстрував протягом всієї своєї публічної політичної діяльності, що злякати мене важко. Тому кримінальна справа, яку мені вчора вручили в Генеральній прокуратурі, не для суду. Вони прекрасно розуміють, що перекваліфікування моїх неприязних відносин із Черновецьким, які мають, згідно із висновком експерта, легкі тілесні ушкодження (за такі справи ще ніколи не висувалися кримінальні звинувачення), уже не мають перспектив. Але те, що їх вчора перекваліфікували із 127-ої статті («легкі тілесні ушкодження») на 365-ту («службові злочини»), є просто сміхотворним. Це все одно, якби я на засіданні РНБОУ закурив цигарку і мені замість 50 грн штрафу «припаяли» службовий злочин. З таким же успіхом мені можна висунути в цьому випадку звинувачення у знущанні над тваринами. Можливо, це навіть було би більш логічно, ніж те, що мені зараз інкримінує прокуратура.
Це – сміхотворні справи, я ще раз кажу, і впевнений, що я їх виграю в суді. Але вони мають ціллю не судову перспективу щодо Луценка. Єдина завдання, яке поставлене сьогодні перед Генпрокуратурою і яке вони чесно відробляють під особистим контролем пана Медведька, який знаходиться у відпустці і включає телефон тільки для того, щоб поспілкуватися із паном Ренатом Кузьміним і новим слідчим по мені, бо попередній відправлений у «ссилку» в транспортну прокуратуру (за три роки нічого не «накопав» по Луценку) – висунути йому будь-яке звинувачення і, згідно з правами слідчого, відсторонити мене від займаної посади. Їх цікавить одне – захопити Міністерство внутрішніх справ України через надумані звинувачення у службових злочинах і відсторонення мене від посади рішенням слідчого, який залежить, на жаль, сьогодні не від закону, а від політики.
Я знаю про те, що розглядається план неправового захоплення міністерства через спеціально призначеного «виконуючого обов’язки». Я знаю, що в тому числі готується і силовий сценарій. Я хотів би попередити усіх, хто це розробляє, що МВС, яке очолює Луценко Юрій Віталійович, я особисто буду вживати всі належні мені засоби і права для того, щоб далі тут працювати і виконувати те, на що мене поставили парламентська коаліція.
Тільки парламент за поданням прем’єр-міністра, підкреслюю, тільки парламент за поданням прем’єр-міністра і ніякого іншого органу, може усунути мене від виконання обов’язків. Якщо це буде зроблено, я з честю піду. Якщо – ні, то я буду працювати міністром внутрішніх справ України.
Сотні працівників Генеральної прокуратури сьогодні роблять виїмки по всій території України, намагаючись знайти хоч щось на Луценка. Так само вони сьогодні порушують надумані кримінальні справи проти інших активістів, вірних демократичним принципам і демократичній коаліції в парламенті. Мені щойно стало відомо про замовлення на порушення кримінальних справ проти керівника Контрольно-ревізійного управління. Як відомо, уже порушені по-новому кримінальні справи, які ведуть до Тимошенко, до Турчинова, до Жванії. Це чіткий сигнал про те, що люди переходять до активної фази сценарію політичного перевороту в Україні.
Я вимушений звернутися до Президента України Віктора Ющенка, до демократичної коаліції, до усіх українських виборців, які голосували за демократичні сили. Кримінальні клани в змові Балоги-Колесникова, прикриваючись Президентом Ющенком, вами, шановний Вікторе Андрійовичу, намагаються зупинити демократичний шлях країни й повернути її в «кучмізм», проти якого ми спільно, разом з країною, повстали.
Я маю не тільки право, а й обов’язок про це попередити суспільство, європейську спільноту. Сьогодні Україна проходить випробування: або, не дивлячись на всі помилки демократів, на весь розбрат, який вони, на жаль, постійно демонструють, в тому числі й під час виборів у Києві, які принесли їм поразку, які, не дивлячись на те, є єдиною дорогою до Європи й демократичних стандартів, або нас знову заганяють в імперське минуле без жодних перспектив для кращого життя людей.
Я мушу це сказати країні публічно, не закликаючи захищати Луценка – я здатен сам себе захистити. Я й так не хитаюся, мене не треба підтримувати. Я прошу підтримати демократичні перспективи України, демократичну коаліцію і обраний нами, більшістю українців, нинішній уряд.
Джерело: “Народна самооборона”
Май 27th, 2008 at 11:20 pm
Зневажена честь Києва .
Соромно, звісно. Соромно, що мером моєї столиці й далі лишатиметься блазень із явними ознаками психічного нездужання, – і моє апостольське Вічне Місто, моя священна столиця, впродовж віків ким тільки не гвалтована, буде й далі стрімко перетворюватися на брудний, безликий Гонконг, по якому мчать, перекриваючи рух, класичні Свириди Петровичі й Проні Прокоповни на джипах із урядовими номерами, здійснюючи свою давню мрію, за класиком-таки: “А я по Хрещатику шлейфом тільки шелесь! шелесь! Та на всіх тільки пху! пху!”…
Тільки ж коні, то пак кияни, не винні. І не варто так уже улюлюкати в бік міфічних гречколюбних бабусь, які буцімто воліли “по 100 гр. щосвята від Черновецького” над “один раз 1000 грн. від Тимошенко” (за моїми спостереженнями, бабусі якраз голосували “за Юлю”!). А річ у тім, що киянам таки дійсно не було з кого вибирати. З цілого довжелезного полотна кандидатів (ах, трясця ж вашій помаранчево-біло-блакитно-рожево-червоно-рябоцибесенькій мамі, як же ж ви всі дістали, пігмеї, своєю щовиборчою істеричною трясучкою капшуків і амбіцій!) – таки жоден не продемонстрував, ні на макове зерня, – ні державницької культури, ні свідомості столичного мера. Ані, зрештою, просто, гідності киянина, якому це Місто – болить.
Бо з Містом же таки катастрофа – впору криком кричати й калатати в дзвони на сполох, як перед татарськими набігами. Сто років тому це ще було одне з найпрекрасніших міст у Європі. Двадцять років тому, вже понівечене й брутально ограбоване сталінським погромом із понад 300 своїх коштовних храмів і майже всіх історичних ансамблів, воно ще лишалося, завдяки унікальному, містичному, тільки з Римом і Єрусалимом порівнянному ландшафту, “містом-садом”, де в радість було жити – і яким можна було захоплюватися. Нині це – розпухла сміттярка диких, сліпих, оскаженілих нуворішських грошей і нуворішських-таки смаків. Чотиримільйонне місто з одним (!) вокзалом, без багатоповерхових паркінгів (жодного!) і об’їздних доріг (вантажівки в історичному центрі – незмінний шок кожного європейця!), з людьми, загнаними під землю (!), й давно “непроїздним” потоком “пробок” і “тянучок” на поверхні, без пішохідних зон і взагалі без хідників, бо по хідниках паркуються й їздять автомобілі (”повбивав би!”), з китайсько-латиноамериканською екологією (ще трохи, і сльози тектимуть з очей від забрудненого повітря, як у Боготі!), з Hayatt’ом навпроти Софії (ще раз “повбивав би!”) і взагалі без жодної культури містобудування, бо “будували”-гвалтували його всю дорогу після Мазепи різних мастей бабушкіни-варяги, котрим на Місто було начхати, і жодного трепету до князівсько-гетьманської слави “східних Афін” у цих людей нема й заводу (був би – не віддали б лаврських святинь у хамське паношення тоталітарній секті, званій Московським Патріархатом!), – ось який він нині, наш Вічний Град – наш Гонконг, наш Тайвань, наші, вибачте на слові, Познякижилбуд…
Місто без господаря. Місто, захоплене варварами. Місто, в якому жити стає все трудніше. Все незатишніше. Все неможливіше.
Але ж ви тут не живете, ви, з отого полотнища? Ви ж, самі варяги-некияни, повиносилися “за межі”, в колишню “дачну зону”, в надозерні палаци, поогороджувані шлагбаумами й будочками з озброєною охороною, – як же ви смієте, як вам стає нахабства, зажертій совковій нуворишні, лепетати щось про “проблеми киян”, коли ви, убогі, їх собі так і уявляєте, ті “проблеми”, – у вимірі то 100, то 1000 грн. на душу електорату, – а від розуміння того, що взагалі значить для честі нації столиця, та ще така, як Київ, вас відділяє дистанція, як від Печерська до Місяця?…
Бравого “сандеївця Льоні” і його команди в принципі можна було позбутися. Тільки не було кому цього робити, от у чім штука. ЮВТ, майстер інтриг і геній деструкції, затіявши цю справу з притаманною їй бурею й натиском, усю “конструктивну” частину найбездарнішим чином провалила – просто тому, що не змогла запропонувати киянам нічого ліпшого. Тобто, взагалі нічого, крім власних карих очей у телевізорі. Жодних ідей. Нуль цілих, нуль десятих. Замість прем’єра європейської країни орудувала, як не гірко, дама рівня трамвайно-тролейбусного депо, чиє почуття реальності, схоже, вбила непохитна віра в те, що: 1) все на світі купується й продається; 2) “действительное впечатление можно произвести только сверхнаглостью” (В.І.Ленін); 3) варто їй тільки зняти з ноги черевика й оголосити “Це мій черевик – голосуйте за нього!” – як збуджені юрми притьмом ринуть виконувати вказівку. Юрми, натомість, не ринули. І не дивно: порівняно з Черновецьким вірний ідальго ЮВТ Турчинов у гіпотетичній іпостасі київського мера має хіба ту перевагу, що розмовляє реченнями, де можна розрізнити підмет і присудок. Сподіватись від нього якоїсь культури державницького мислення смішно – свого часу на посту глави СБУ він запам’ятався був виключно тим, що, замість безпеки країни, займався особистою безпекою ЮВТ, тобто збором “компромату” на її опонентів, – і це в тій самій країні, де наш великий північний сусід порядкує як у себе в хаті, і СБУ таки ой як потребувала би притомного керівництва… Так що єдиною видимою чеснотою “прем’єрського кандидата” була його особиста відданість прем’єрші – чого для Києва виявилось малувато. Ну, а про всіх інших “учасників забігу” й говорити нецікаво – навіть красень Кличко був ніякий, мов той Турчинов. Яке ж вам діло до Вічного Міста, “любі мої”, що вас аж стільки налетіло сюди й насмітило вашими летючками (а сміття-то в нашій Азіопі не сортують, не переробляють!), – що вам Гекуба?…
Що мене не перестає дивувати, це безмежна “класова тупість” наших політнуворішів: повна відсутність у них будь-яких довготермінових стратегій і бодай би зачатків безкорисливо-теоретичного інтересу до країни, котру, за Шевченком, беруться “правити”. При наявності в голові хоч би азів “києвознавства” можна було б усе-таки допетрати, що Київ не дається взяти “на хапка”. Коли в 2004 р. це хотіли зробити “донєцкіє” методом “лежать, баяцца!” – Україна одержала Майдан. Коли в 2008 р. це схотіли зробити Тимошенко й Кличко методом “поцілуй мене з розгону”, – Київ одержав Черновецького. Що, в перекладі з мови передвиборчих бюлетенів на дискурс київських вулиць, означає: “А пішли ви всі!…”
“Отакоє-от”, як казала одна незабутня. А Мера – справжнього, не за посадою тільки, – в Києві як не було, так і нема.
Я от думаю – може, нам Джуліані “на київський стіл” покликати? Примудрився ж чоловік якось перетворити геть “убитий”, у 1990-ті, Нью-Йорк, де з підземок смерділо сечею гірше, як у радянських клозетах, а крізь Сентрал-Парк після 17.00 не наважувались іти навіть бомжі, – на місто, цілком відповідне європейським (авжеж пак!) стандартам. Може, він і Києву повернув би колишню славу? Його “градоначальницьким” чеснотам я б повірила – мала нагоду позаторік споглядати його зблизька, на Міжнародному письменницькому фестивалі “World Voices” у Нью-Йорку (уявляєте собі, до прикладу, Черновецького – та на “Молодості”? Чи – хоча б на Скрипчиній “Країні Мрій”? Так отож…). А вже кваліфікованих викладачів києвознавства я б такому “варягові”, бігме, й сама не полінувалась би серед київської інтелігенції підшукати – і навіть, як казала Сова в мультфільмі, “бєзвозмєзддо, то єсть дадом”. Принаймні він би їх слухав – у цьому я не сумніваюсь. Принаймні такий Джуліані моє Місто – поважав би.
Ось це й є ключове слово, в ньому весь “політтехнологічний секрет”, якого не купиш за гроші, – повага. Саме її не виявив до Києва жоден із кандидатів. І тому Київ проголосував за відвертого, неприхованого блазня – за того, кого відверто й неприховано зневажає сам: от уже другий рік глузливо чмихаючи на сам звук його імені.
Це був чесний вибір, панове.
Оксана Забужко
Май 28th, 2008 at 9:52 am
Оксане в чувстве стиля не откажешь: слова льются ручейком, эпитеты – стремительные стрекозы, а по-итогу «Мы проголосовали за Черновецкого потому что все козлы и не уважают Киев» Во-первых Киев не уважают сами киевляне, а во-вторых если бы она знала, что говорил Леня о Киеве и в частности киевлянах, да плевал он на все эпитеты о вечном городе и т.д. и т.п. Ему все равно из чего чеканить монету, будь то купола Софии или скифская пектораль. Он пришел взять то, что принадлежит ему по праву, по праву сильного и он это берет. А избиратель в своей массе типичное быдло, которому вот уже как две тысячи лет нужно только хлеба и зрелищ. Как говорится жрите только не подавитесь.
PS умничать про туфельку сидя в норе с ноутбуком много ума не надо, но как говаривал товарищ Сталин, кстати кумир Лени «Других писателей у меня для вас нет” Так и с Турчиновым, ну нет других…….
Май 28th, 2008 at 10:59 am
Юлія Тимошенко: “Мені боляче, що так чинить президент”. Інтерв’ю журналу “Русский Newsweek”
Глава секретаріату президента Віктор Балога в недавній публікації порівняв вас з Гітлером. Ви б могли аналогічно порівняти з кимось Віктора Ющенка?
Я цього не стану робити. А щодо Балоги, я, чесно кажучи, не розумію, за якими ознаками він мене оцінював. Якби він був уважніший, він звернув би увагу, що в мене як мінімум немає вусів!
А чому ви досі тягнете з новою Конституцією і не вносите її до парламенту?
Тому що у нас поки що немає впевненості в підтримці двох третин парламенту. Але ми ведемо постійні консультації з цього приводу.
І з Партією регіонів Віктора Януковича?
Так, і з ними теж.
Через якихось посередників?
Ні, безпосередньо, як і зі всіма іншими фракціями в парламенті. І як тільки ми відчуємо, що у нас є 300 голосів, ми відразу ж подамо Конституцію.
Ви зробили все можливе, щоб зберегти відносини з Віктором Ющенком?
Так. Ми під тиском президента і заради нашої демократичної коаліції проголосували за закон про Кабінет Міністрів, який дає надзвичайні повноваження секретаріату президента і Раді національної безпеки. Так зник останній докір, який президент кидав в наш бік. Але почали тягати на допити в прокуратуру чиновників, представників казначейства, членів уряду, в тому числі й керівників Фонду держмайна, які не стали на корупційні рейки. Цих людей і їхні сім’ї просто замучили за дорученням президента.
Можна стверджувати, що після подій останніх днів ваші відносини з Віктором Ющенком вже пройшли точку неповернення?
Це занадто. Я думаю, не треба поспішати робити висновки. Ми все одно намагатимемося зберегти демократичну коаліцію, тому що на даний момент іншої альтернативи немає.
Тобто, все ще є шанси, що на майбутніх президентських виборах ви, як обіцяли раніше, підтримаєте Віктора Ющенка?
(Після довгої паузи.) Ні. Я б так не трактувала мої слова.
Останнім часом ви все частіше й частіше згадуєте часи Леоніда Кучми. Ви можете прямо сказати, що Ющенко став для вас другим Кучмою?
Це дуже пряме запитання. Я можу сказати тільки одне: мене дуже дивує, що той демократичний президент, якого весь народ, вся наша демократична команда, в тому числі й я, практично на руках внесли на пост президента, сьогодні порушує проти нас кримінальні справи. Він фактично репресує свою команду! Репресує за те, що ми почали реальну боротьбу проти корупції! Мені боляче, що так чинить президент.
Ви все частіше й частіше говорите про корумпованість помаранчевої команди. Створюється враження, ніби ви вже зовсім відокремили себе від колишніх соратників.
У вас помилкове враження. Ми все ще частина помаранчевої команди. Я взагалі один з небагатьох носіїв принципів та ідей помаранчевої команди!
Але створюється відчуття, що ще трохи, і ви готові будете очолити загальнонаціональну акцію «Україна без Ющенка»…
Навіщо ви так. Я думаю, що сьогодні у нас є шанс все вирішити інакше - спокійно і толерантно. Я в цьому впевнена. І чекаю того ж від Віктора Ющенка.
“Русский Newsweek”, 26 травня-1 червня 2008, № 22 (195)
Май 28th, 2008 at 11:02 am
В Україні ведеться брудна і безпрецедентна боротьба на знищення з урядом.
Про це, відкриваючи засідання Кабінету міністрів, заявила прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко.
Як повідомляє кореспондент , на доказ своїх слів Тимошенко розповіла, що 22 травня Конституційний суд України «під суттєвим політичним тиском» прийняв рішення про руйнацію доходних і видаткових елементів бюджету.
З цією метою, вважає Тимошенко, «у КС об’єдналися ті люди, які представляють Президента країни і Партію регіонів».
«Практично, там спрацювала широка коаліція», - додала вона.
Глава уряду наголосила, що наслідком рішення КС стало те, що бюджету країни не існує.
Зокрема, розповіла Тимошенко, після рішення суду практично повністю втрачені джерела формування Пенсійного фонду, і «якщо уряд і ВР терміново не приймуть рішення, які нівелюють те, що замовно зробив КС, то пенсіонери залишаться без пенсій».
Крім того, за словами глави уряду, рішенням КС скасовані відрахування до фонду соцстрахування, відтак зникли джерела фінансування виплати допомоги з тимчасової непрацездатності, безробіття, нещасних випадків на виробництві.
Також, заявила Тимошенко, з видатків скасовано допомогу на народження дітей, пільги дітям війни, виплати жертвам переслідувань нацистів, зменшено соцзахист «чорнобильців» та підвищення пенсій для інвалідів – військових пенсіонерів.
Крім того, 250 тис. матерів, що мають 5 і більше дітей, втратять підвищення пенсій за особливі заслуги, а близько 340 тис. застрахованих осіб не отримають інших виплат.
Прем’єр також зазн., що скасовано всі акц. Збори на тютюн і спирт, а також пільговий режиим оподаткування ПДВ на селі.
«Можу сказати, що сума втрат бюджету може в кілька разів перевищувати розрахункову суму на 2008», - резюмувала Тимошенко.
Прем’єр подякувала трьом суддям КС, які «навіть під тиском» не проголосували за це рішення.
Водночас, звертаючись до Президента, його Секретаріату та Партії регіонів, Тимошенко заявила: «Якщо ви хочете створити широку коаліцію – створюйте, але для цього не потрібно знищувати Україну. Просто чесно створіть, і все».
Май 28th, 2008 at 2:01 pm
як сказала Коробова - президенту лишилося летіти з одним крілєм! Але ганьбою йому має бути те, що замість Кия, Щека, Хорива і Либеді, з його благословіння символами Києва стали зажерливий льонька, його духовний батько сандейка, довгий дружбан андрійки ющенка і пародія на жінку-феміністку, розбещена ірена.
Май 28th, 2008 at 2:11 pm
В Киеве проиграл тот Ющенко, которого мы знаем, но другой…
О том, что поражение пропрезидентского блока НУ-НС в выборах в Киевсовет является очевидным электоральным поражением Виктора Ющенко, рассказал в эфире одного из телеканалов депутат Киевсовета от БЮТ, советник премьер-министра Александр Бригинец.
“Но проиграл тот Ющенко, которого мы знали и любили, тот – за которого мы стояли на Майдане. Но эти выборы, уничтожая собственную политическую силу, выиграл другой Ющенко, который как две капли воды похож на Балогу и Черновецкого одновременно”, – рассказывал Александр Бригинец.
“Скажите, почему НУ-НС в полном составе, якобы, вопреки воле Ющенко, проголосовала за перевыборы в Киеве? И еще вопрос, якобы, совершенно не связанный с первым: почему из списков ПР в Киевсовете был исключен депутат прошлого созыва Александр Богатырев, сын видной пропрезидентской “региональши”, главы РНБО – Раисы Богатыревой? На оба вопроса ответ один – Ющенко и его новая команда (Балога, Черновецкий, Богатырева, Ахметов и пр) начинают новое политическое вторжение и формируют новую политическую силу, где ЕЦ и Блок Черновецкого будут только фрагментами.
Для достижения цели, – продолжает Александр Бригинец, – новой президентской гвардии необходимо уничтожить или расколоть нынешних электоральных лидеров – ПР, БЮТ, а также НУ-НС, которая похоже своей оранжевой символикой вызывает у Ющенко неприятные ассоциации. Дискредитируются эти партии просто – при помощи дискредитации парламента, как неэффективного, конфликтного и бессмысленного органа власти. Опустив рейтинг парламентских партий, и из их фрагментов, а также региональных, непарламентских сил, новая команда Президента и попробует создать новую “Нашу Украину” или, если хотите, новую “ЗаЕдУ”.
Ющенко, не дав возможность Кличку объединиться с БЮТ, стимулируя выдвижение технических кандидатов, разрушающих единство демократического электората, уничтожая рейтинг киевского НУ-НС и совершая (конечно же, не своими руками) множество других любопытных поступков, добился полного теневого влияния на Киев, где Черновецкий стал его инструментом. И в этом главное поражение Черновецкого. Он был субъектом, а теперь стал объектом.
Возникновение “нового Ющенко” перед новыми президентскими выборами было неизбежно, как и возникновение некогда перед вторым президентским сроком “нового Кучмы”, “нового Ельцина”, “нового Путина”. Практически во всех случаях политики, имитирующие демократизм во время первого президентского срока, становились чем-то похожим на диктаторов (или коллективных диктаторов) во время второго срока, что бы потом передать власть под гарантии личной безопасности. Именно такой путь предлагают Украине. Именно такие изменения начались в “Ющенко-коллективном” весной этого года. Именно выборы в Киеве вскрыли реальные намерения Банковой. Но я не верю в то, что эти планы удастся реализовать вполне”, – заметил А. Бригинец.
Май 28th, 2008 at 3:15 pm
faber
Мнение художника и журналиста по поводу:
Турчинов, на виборах мера – це очевидний юлє-замінник. Зовсім очевидно, що юлє-замінник він хріновий. Ні коси, ні фігури, ні найменших сценічних даних. Просто неможливо уявити собі фанатів Турчинова.
Він - просто неголена тінь кумира.
Незважаючи на те, що ЇЇ особа на бігбордах меншого розміру, ВОНА – центр композиції і білосердечного мікровсесвіту БЮТ. Юля, звичайно, як і раніше найкраща.
Юліца-студентиця-спортмениця-комсомолиця - мстю, мстяла і мстять буду.
Дивлячись на бігборди, де вона дивиться на нас із-за спини Турчинова, можна сказати одне – красуня і чудовисько. І червоненька квіточка партійної емблеми.
Можна сказати й красавище і чудовиця, але суть в тому, що Турчинов для виборця упир упирем і вовкулак вовкулаком.
Юлія Володимирівна усю свою кар’єру не терпіла біля себе яскравих конкурентноспроможних політиків. За що боролась – на те і напоролась. Маючи величезну кількість здатних мовчки грати треті ролі, не знайшлося гідного кандидата на роль, яка зрівниться з головною.
С.Поярков
Май 28th, 2008 at 8:12 pm
Дивні й насторожуючі коментарі. І не тільки шанованої п. Оксани. І не тільки тут. Виявляється, що потрібна якась нова політична сила, а цим довіри вже немає. Щось нове-нове, бо просто нове вже було: Каськів, Дацюк, Білозір, та й Корчинський у нові-старі рядиться. Без ідей, без моралі, без принципів. Яким же стане оте нове-нове?
Май 28th, 2008 at 8:56 pm
Шановний пане faber.
Зайвий раз, звертаю Вашу увагу на традиції і норми поведінки, стосовно неухильного їх дотримання, до чого, власне, Ваше шляхетне походження Вас зобов’язує.
Мається на увазі, що Ви зобов’язані відповідально ставитись і не схибити у визначенні опонентів, гідних Вашому шляхетному статусу, у Світі - взагалі, і на цих шпальтах - зокрема, тобто, не принижувати свою шляхетну гідність зайвою увагою до тих суб’єктів, стосовно яких максимальна увага обмежується проголошенням наказу, щоб відвели неслухняного, зухвалого хлопа на стайню та відшмагали батогами.
Май 28th, 2008 at 11:10 pm
І справді — у суспільстві є запит на нові політичні сили. Лівих політичних сил зараз немає — є лише слабкості. Те ж саме можна сказати і про ті політичні “сили”, що є десь-якось ліберальними. Іде чіткий розділ — або партія (чи блок) не корумповані, або настільки нахабні, що ще й пишаються своєю корумпованістю. “Старі” партії з багатьої причин не можуть чітко визначитись, а куди ж саме їм йти. Катастрофа “Нашої України”, наприклад, саме від цього.
От тому Каськіва, Білозір, Супрун та інших і тягне до Кріля-Пєтьовки — є можливість (і потреба!) створити партію, яка буде пишатись своєю “безконфліктністю”, “об’єднавчими функціями”, “працюватиме без скандалів”…
Це буде зрозуміло багатьом виборцям — це ж “романтики з большой Бало.. (гм-м!) дороги”.
Май 30th, 2008 at 11:55 am
2 faber
Оце - Ваші слова, faber : “Он пришел взять то, что принадлежит ему по праву, по праву сильного и он это берет. А избиратель в своей массе типичное быдло, которому вот уже как две тысячи лет нужно только хлеба и зрелищ. Как говорится жрите только не подавитесь.”
Головна сила України саме в її демократичному менталітеті. Єдине, що могло би спасти російську імперію від повного швидкого краху - це руйнація цього демократичного духу України, вслід за якою водночас буде руйнація вільної України і чергова окупація її Росією.
Тому, це - слова відвертого ворога України, який не шукає шляхів для її розвитку, а, навпаки, шукає приводів, щоб штрикнути українців.. Це, очевидно, спроба викликати комплекси непівноцінності у українців. Заздалегідь марна справа, але якщо це - Ваша робота, Ви її відробляєте. Кожен знаходе собі роботу, відповідну особистої людської гідності.
Що, це в Вас не робота така?) Тоді в мене лише одне питання до Вас: що Вам тут треба, на УКРАЇНСЬКОМУ аналітичному сайті??? Ну, не подобається вам Україна, так живіть собі в Росії або Бєлоруссіі або Півн.Кореї.. де хочте, тільки не лізьте до України, забудьте її. Від вас у все більшої кількості українців вже алергія до вашої смердючої імперії ..
Май 30th, 2008 at 12:01 pm
2 Полковник Вешняк
А чим Ви відрізняєтеся від Вашого відзеркалення “faber”? Здається, це - два персонажа від єдиного дописувача, що відробляє гроші “на окладі” у НКВД.
Май 30th, 2008 at 12:19 pm
Пєті
Спочатку взялися визначати українців від не українців, потім з сайту почали виганяти, а тепер вже і з Батьківщини, до якихось там корей. Ваш демократичний менталітет з Вас так і пре, Вам ще б демократизатор у руки.
Знаєте Пєтя, від Вашої селянської простоти і наївності мене нудить. Демократія бюргерів і демократія кріпаків дещо різна це по-перше, а по-друге зробіть мені ласку і позбавте від Ваших пошлих штампів або вигадайте щось оригінальніше.
Май 30th, 2008 at 2:05 pm
по-перше не НКВД а НКВС, це щодо Вашої рафінованості… а по-друге оце отак взяли і Полковника на оклад НКВС посадили. Доречи за три роки на цьому сайті до Вашої появи на особистості ніхто не переходив, а Ви вже вкотре собі це дозволяєте. Вгамуйтесь
Май 30th, 2008 at 3:00 pm
2 faber
Відповідати на КОНКРЕТНІ звінувачення у антиукраїнської діяльності відвертою брехньою, брудною лайкою, похабним крімінальним тоном - це 100% ознака члена бригади сучасних НКВДшників - інтернет-пропагандістів.
Ось приклад брехні цього “фабера”: “Спочатку взялися визначати українців від не українців”.
Питання: faber, у якому коменті я це робив??
Не важко зрозуміти, що ця брехня і брудна лайка означають:
1) Дуже нервову реакцію дописувача “faber” на звінувачення на його адресу. Це навряд чи можливо, коли звінувачення безпідставні. На просту дурницю до особистості так гостро реагують тільки дурні. Якщо faber не дурень, то й звинувачення - не дурниця.
2) Якщо звінувачення - не дурниця (див. п.1), то непогано було б почути КОНСТРУКТИВНУ відповідь адресата звінувачення - “faber”. Замість цього ми почули тільки злу брехню та брудну лайку на мою адресу.
Цей нескладний сілогізм безваріантно доводе, що дехто “faber” НЕ ЗМІГ відстояти свою особисту гідність, тобто, зняти з себе звінувачення у НКВДшної діяльності проти України, хоча його це звінувачення ДУЖЕ зачепило і він ХОТІВ це зробити, але не знайшов контраргументів..)))
********
Що ж.. Пара дамой, таварищЬ faber? Ви правалілісь!
Май 31st, 2008 at 10:52 am
Цікаве фехтування чужими інтерв”ю виходить…
А це не той Петро, що на “Народній правді” виступав під ім”ям Петро Гіренко? Якщо той, то з початку з Вашої “іншої країни” поверніться, а потім будете серед українців ворогів шукати. І який би Ви не були Петро, треба свій власний рівень підвищувати до рівня аналітичного сайта.
Моя щира пошана панові faber’y! Дуже гіркі пігулки правди, тому й так їх бояться. Навіть у “інші країни” тікають. А коли сумління боліти починає, то вдають з себе бійців невидимого фронту. Шкода, що в Україні залишились такі бійці (переважно в “інших країнах”) та розумники з “нор з ноутбуками”. Нема з кого справжню силу зформувати.
Июнь 2nd, 2008 at 1:11 pm
2 Oles Boyan
1) Я відповідаю лише за себе.
2) Ніколи не пишу голословно. Якщо маєте що відповісти конкретно, будь ласка. Якщо Ви є пилким прихільником faber, це Ваше діло, але цікаво, чому Вам так подобається саме така “правда”, яка співпадає із російською пропагандою, “правда” зневіри в Україну, оплювання Помаранчевої революції та послідовний плач на кшталт “нічого доброго в Україні не буде”. Це ж Затулін в мініатюрі!
Якщо Ви хочте зформувати зформувати “справжню силу”, Вам такі як фабер повинні бути злішими ворогами. Але ворогом Ви бачіте його антипода. Цікава логіка! Ви б, краще, вирішили, що Вам ближче, щоб хоч собі не протиречити!))
Июнь 2nd, 2008 at 3:07 pm
Петре,
пропаганда інколи вигадує факти, але тонкіша пропаганда грається інтерпретаціями. Тому я б не видкидав будь-що, що можна почути від російської пропаганди. Та й я не збираюсь сперечатись з абстрактною пропагандою. Якщо Ви знаєте, хто з російських пропагандистів пише так же, як faber, наведіть приклади.
Україна важко хвора. І для усвідомлення цього мені не потрібні російські пропагандисти. І хвороба ця від недоразвинутості. Більшовики не дали нам можливості завершити процес формування нашої нації. Вони перервали його, спочатку брутально (розстріляний Ренесанс, Голодомор), а потім тихою консервацією містечкової свідомості (бидло). Тому й Україна як нація народилась недоношеною, на межі виживання. Вихід є, але не методами наметових містечок, майданних шоу та трипільського президента. Не обійтись без хірургії з її ампутаціями та санаціями. І звісно з певними обмеженнями виборчого права, свобод. faber також за це - ми на цьому сайті вже давно. Без цього нічого доброго в Україні не буде - тут затуліни та дугіни мають рацію. От краще і зробити їм і повернути їхню рацію на їхнє горе.
А що Вам привиділося у словах faber’a, так читайте уважніше.
І повертайтесь в Україну, якщо хочете щось корисного зробити. Вибачте, але орфографія у Вас надто з тим Петром схожа, щоб я повірив, що Ви інша людина.
Июнь 2nd, 2008 at 3:37 pm
Дякую пане Oles Boyan за підтримку, вона для мене справді важлива. А щодо Пєті так Бог йому суддя. Зявиться такий собі дописувач Пєтя, що нікого оптимізму не напасешся.
Якби-то ти, Богдане п’яний,
Тепер на Переяслав глянув!
Та на Замчище подививсь!
Упився б! здорово упивсь!
І препрославлений козачий
Розумний батьку!.. і в смердячій
Жидівській хаті б похмеливсь
Або в калюжі утопивсь,
В багні свинячім.
Амінь тобі, великий муже!
Великий, славний! та не дуже…
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь…
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.
Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Україні
Дивитись, плакать - і мовчать!
А як не бачить того лиха,
То скрізь здається любо, тихо,
І на Україні добро.
Меж горами старий Дніпро,
Неначе в молоці дитина,
Красується, любується на всю Україну.
А понад ним зеленіють широкії села,
А у селах, у веселих і люде веселі,
Воно б, може, так і сталось,
Якби не осталось
Сліду панського в Україні.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Июнь 2nd, 2008 at 4:30 pm
2 Oles Boyan
Дякую за дрібну відповідь. Тут я трохи почув Вашу позіцію. Не зо всім могу погодитися, не все прозоро за таким масштабом, але це - хоч якісь контури особистої позіції людини, що боліє за Україну.
Я теж за хірургію (люстрація червоно-дбшних посадовців, обмеження виборчих прав, навіть перерегістрація громадян), теж бачу багато зради, але Затулін-Дугін - це спроба ПАРАЛІЗАЦІЇ ВОЛІ українців, або каналізації цієї волі до корисного Росії шляху. По-перше, це пропаганда зневіри українців в долю самостійної України, в її майбутнє, далі - пропаганда зневіри в людські якості взагалі, особліво - в якості українців (загальна зневіра), зневіра в дружбу з Західом (тоді автоматично в свідомості людей залишається “дружба” з Росією, тобто дружба удава з кроликом), пропаганда зневіри в демократію, тобто в людську гідність (і тоді в свідомості людей залишається підла ідея приповзти до Росії за “пайкою” макаронів на карачках прєзрєнним хахлом).
Як можна бути холодним глядачом цієї пропаганди??? Кожен, хто цю пропаганду якось підтримує - “за” чи “проти” України? Ось у чому питання! А вишукувати особистості мені не цікаво. Фабер те, чи хтось інший.. Хоча, невинну людину звинувачувати не хочу, зрозуміло.. І першим покаюся, якщо побачу, що помилився.
Июнь 2nd, 2008 at 5:44 pm
Отож бо і воно, що з початку розіпнуть, а потім каються. Якщо у когось об’єктивна реальність паралізує волю, замість максимальної концентрації, згуртованості, зібраності і докладання ще більших зусиль, то моєї провини в цьому немає, то вже питання до виховання. А затулін-дугін у нормальної адекватної людини має викликати такі самі відчуття, як при спостеріганні за собакою на ланцюгу, що захлинається власною піною. Де ті українці, у яких паралізована воля затулінською лайкою?
Якщо те що я пишу, когось каналізує до Росії “зневіра в самостійності” то вже запитання до дідуся Фройда, або як то кажуть “бувайте здорові, каналізуйтеся собі за будь яким обраним напрямком”.
“Людські якості, якості українців”, що казати Пєтя , собак я більше люблю. А як подивлюся на те як перші з українців б’ючи себе в груди і ридаючи над “Кобзарем” вмолочують останні цвяхи в труну українства, як цивілізаційного явища, так ще й до різних гадів повзучих починаю приязно ставитися.
“Дружба з Заходом, якщо ні то автоматично з Росією” це вже взагалі щось хворобливе. “У Великобританії немає ані вічних друзів, ані вічних ворогів. У Великобританії є одвічні інтереси” (с) Вчить історію, і коли знайдете хоч один приклад міждержавної дружби, починайте одразу писати дисертацію з цього унікального явища.
“Як можна бути холодним глядачом цієї пропаганди??? “ От тут ми підійшли до самого цікавого: як можна бути безсловесним спостерігачем тих процесів які відбуваються в Україні, якщо 90% з українців наївні, як малі діти та ще й з паралізованою волею…
Июнь 3rd, 2008 at 9:32 am
2 faber
Я не завжди сперечаюся, коли не згоден. Доводити очевидне - жалко часу та енергії. Особліво, у дусі “ти, дурень, слухай сюди”))
Але є тут щось дуже цікаве, як масовидне псіхологичне явище: протиреччя самому собі у принципових базісних ідеях, складаючіх позіцію (або її відсутність).
1) “Народ - гад, але Україну люблю.”
2) “Російська пропаганда нікого з українців не чіпляє, але 90% - з паралізованою волею”.
3) “Ви вчите історію, але я її вже пізнав, бо вивчив деяку магічну формулу, яку висловив у 19 ст. один звісний англієць”.
Я завжди казав і буду казати, що, якщо хтось любить Україну, він повинен вірити в неї, і кожного зранку вишукувати для себе щось, що він може для неї З ЛЮБОВ”Ю зробити корисного. І “для неї” означає - для родини, для власного будинку, для кожного, кого зустрінешь на вулиці.
Це - ідеалізм, який гнобився в Україні сторіччями, але є живим і буде тільки поширюватися. Це - едина опора життя кожного європейського народу. І плювати в цей рух - це плювати в душу України.
Перепрошую за пафос, але без цього тут неможливо.
Июнь 3rd, 2008 at 12:25 pm
Зрозуміло… “Що ж.. Пара дамой, таварищЬ faber? Ви правалілісь!” Ваш ідеалізм я так розумію на шпальти сайту не розпространяється. То і робіть щось добре замість того щоб лаяти мене, а то отриманий від Вас позитив: не українець; їдьте до Кореї; НКВСнік; з бригади; що ви робити на аналітиччному сайті?; повчиться і т.д надали мені позитву на цілий тиждень. Сподіваюсь я Вашу волю не паралізував. Доречі, замість того щоб писати софізми на мої тези, написали би щось життєствердне.
Июнь 3rd, 2008 at 3:57 pm
2 faber
Чи є деякі сілогізми софізмами, це ще треба довести)
А щодо звінувачень на Вашу адресу, я приношу мої щирі вибачення. Я завжди був прихільником солідарності всіх, хто прагне до свободи і всіх українців взагалі. Я вірю Вам, бо якби моя версія була вірною, Ви продовжили б діалог якось інакше. Поведінка бригадників всім звісна. І мені неприємно, що я Вам зіпсував настрій.
Але, я, як і раніше, вважаю дуже важливою обережность до тих флюїдів, які можуть бути ліками, а можуть - отруйними речами. Це відноситься і до мене, я це розумію. Але, до всіх також. Україна чекає на наші ДІЛА на її користь. Такими ділами, по-перше, є наші слова.
“По-перше було СЛОВО” …
Июнь 4th, 2008 at 1:07 am
Паралізована воля українців має багато витоків. І не лише російською пропагандою це викликане. До речі, сучасна Росія має історію з 91-го року, а справжня організована інформвійна проти України ще молодша. За такий малий термін не можливо перекувати українців. Росія - це фактор, але найбільші проблеми українців не зовнішні. І ліки також знаходяться не зовні.
Июнь 4th, 2008 at 11:10 am
2 Oles Boyan
“Паралізована воля українців має багато витоків.” Зрозуміло. Але воля інтелектуальної молоді, за яку йде головна боротьба, може бути або розвинута далі, або знищена спецпропагандою на хвилі розчарування після неадекватних і інфантильних сподівань. Це - не українська спеціфіка. Це відбувається во всіх демократичних країнах (пам”ятаєте Словаччину з комуністом Меч”яром?). Справа у масштабі і можливих послідках. Московські ловці душ навчилися відповідальним маніпуляціям мабуть краще всіх в світі і роблють штучний резонанс потрібних їм суспільних настріїв. Від кожного з нас залежить національний імунітет до подібних зовнішних штучних втручань, бо слово кожного з нас має величезну силу.
Після 3,5 сторіч російського домінування в Україні (яке ще далеко не зруйноване) дуже важко відрізнити внутрішні фактори від російського втручання. Але, ліки потрібні вироблятися з природних українських і взагалі європейських джерел, тобто - без відзеркалення російщини, без зміни їхнього примітива нашім. Якщо Росія - це цинізм та 100% надія на царську владу без особистої відповідальності людини, ми, як природні європейці, повинні вирощувати в собі міцну віру в особисті сили і в свій народ, солідарність та особисту відповідальність. Все це було на Майдані, все це - наше!! А також, все це - справжнє європейське!! Людина - не кіт, їй потрібно адекватне суспільство і відчуття розвитку у потрібному напрямку. Тому, нам так потрібні солідарність і чітке усвідомлення нашого шляху. Лише коли це є, життя розгортається по-справжньому, а труднощі не так печуть, як додають адреналіну.
Ось приклад: київські вибори. Що, життя закінчилося? Ні, тільки починається, бо без поразок не буде усвідомлення помилок. Треба тільки робити чесні конструктивні висновки. І робити над помилками. Наприклад, такий висновок: нам не вистачає громадянських спілок, їхньої роботи від двері до двері… Багато можна зробити дрібних висновків. Головне тут те, що потрібні аматорські рухи з конструктивними завданнями, які були б навчальними закладами (щодо демократичного виховання) молодих політиків та й простих громадян і інструментом реалізації суспільної волі громадян.
*****
Багато слів.. Достатньо спонтанно і якось без конкретного завдання.. Що ж, частково - це такий жанр, а частково - такий писменник))
Июнь 4th, 2008 at 2:12 pm
Вибачення прийняті, образи я на Вас не тримаю. Українцям треба навчитися концентруватися на спільній меті навіть ціною власних особистих переконань чи стереотипів, для цього треба навчитися не тільки вести внутрішню дискусію, а головне навчитися приймати протилежну думку, як свою власну. Адже для українців спільне лише те що вони українці, решта все різне.
До того, що я пишу і думаю можна ставитися по різному, головна моя мета це спровокувати людей до боротьби, до відстоювання власної гідності. Відкрити очі або показати під іншим кутом сутність їхнього буття. За тривалий час люди звикли до того, що все погано навкруги але що саме погано сформулювати не здатні. Хтось повинен казати, що скотське життя це ненормальне життя, а не один з його різновидів. Коли я бачу позитивні зрушення, те що надихає я також обов’язково пишу.
Суспільні та політичні процеси відбуваються за об’єктивних законів, більше того, людство накопичило величезний історичний досвід щоб уявити своє майбутнє. Майбутнє для України і українства не виглядає оптимістичним але це не привід для відчаю, навпаки це привід для згуртованості, створення більш досконалих систем за для виходу зі склавшоїся ситуації. Я ніколи не пишу “фсьо пропало шєф чи не тратьте куме сили спускайтеся на дно” Те що ми перебуваємо на межі, кожен українець має відчути так само явно, як зашморг на власному горлі. Іде війна яку ми програємо але ключ до перемоги лежить в наших серцях, які щось має заставити битися в унісон. Спільні проблеми об’єднують краще ніж будь що.
Июнь 4th, 2008 at 3:25 pm
2 faber
“ключ до перемоги лежить в наших серцях, які щось має заставити битися в унісон. Спільні проблеми об’єднують краще ніж будь що.”
Так!
Я цілком оптімістичний щодо майбутнього України. Ви - не такий. Але, всі точки зору корисні для аналізу, якщо спрямовуються на пошуки конструктивних дій на користь України.
Июнь 5th, 2008 at 2:45 am
Якщо під майбутнім України розуміти існування у теперишніх кордонах, з державною символікою, що є в нас зараз, то можливо Україна ще якийсь час протримається. Можливо, навіть більш довгий час за життя нашої генерації. І українська мова може трохт поширитись. Але напевно Україна втратила багато можливостей. Ми добровільно вийшли на шлях дуже повільного розвитку з багатьма кроками вперед та назад, наліво та направо. Про Україну не напишуть, як про економічне чи соціальне диво. Скоріш за все новий вічний хворий Європи замість Англії вимальовується.
Июнь 5th, 2008 at 10:00 am
2 Oles Boyan
Не бачу підстав для цього песімізму, крім складу населення на Сході та Півночі. Дуже велика промосковська частка - не тільки московити, що не хочуть визнавати Україну, але й “русіфікованих” українців, цих манкуртів. Але ж в Латвіі та Естоніі ця проблема майже вирішена, Ви знаєте як! Говорити про те, що пройшов для цього час… я не вважаю обгрунтованими такі погляди.
Июнь 28th, 2008 at 2:12 pm
киянин Says:
Писав пані Оксані, напишу й Вам : коня до водопою привели, як і обіцяли.
Напитися він може сам.
Бачили очі, що купували ? Тепер їжте, хоч повилазьте. Київська “ліміта” - на вибори прийшла і проголосувала. А київські жлоби - шашлички на природі запивали. Не варто оправдовувати власну байдужість до власного міста. Ніхто, окрім вас, не обтікатиме від відвертих, демонстративних плювків в обличчя міській громаді “напівживої істоти”, який тепер свої кілограмчики дешевої гречки тоннами повертати буде.
Вашим, вашим коштом. Смачного!