Станіслав Овчаренко
1. Володимир Цибулько сказав, що у нас за 19 років народився такий різновид, як „ро-сійськомовні бандерівці”.
Автор цієї статті – теж з дитинства – російськомовний. Щоправда зараз – „декількамов-ний”. Чого й усім бажаю.
Взагалі – правильно: ми ще знаходимося у стані цивілізаційного протистояння – і кож-ному треба відповісти собі: кому ти передусім співчуваєш: воїнам УПА – чи їх переслідувачам? Від кого ти ведеш свій родовід.
Сергій Лещенко уподібнює політиків співакам, яким не личить співати одну й ту ж пі-сню декілька раз (так званий remake). Але політик – не співак, як і журналіст – теж. І полі-тикові і журналістові доводиться повторювати ті ж самі речі, які у нових обставинах мо-жуть звучати по-іншому. До речі – його помиї на голову ЮВТ того ж аромату, що й до виборів президента…
Але ми не про те: нам пропонують інколи „забути минуле, дивитися у майбутнє”.
Але так не виходить: суспільно активна людина має зовсім інше сприйняття часу, ніж та, що живе лише інтересами фізичного виживання.
2. Я не знайшов навіть у патріотів таку тезу, що наша проросійська влада прагне влити Україну, велику та освічену країну у вмираючу Російську імперію, яку можна оживити лише нашим власним життям, нашою смертю. Треба поцікавитися думкою самих росіян, патріотів Росії – які досить песимістично оцінюють перспективи розвитку Росії як імперії.
В нашому інформаційному просторі існує якась культурна та світоглядна ізольованість – і тут навіть Янукович зі своїми посіпаками невинні. Ми мусимо весь час співвідносити події в Україні з подіями у світі – і не тільки у Росії, але й скажімо – у Польщі чи Словач-чині, де з „прагматичних” чи шкурницьких міркувань ладні співробітничати з Росією за наш рахунок та через нашу голову.
3. Головною цензурою є часто-густо не цензура держави – а наша власна інтелектуа-льна обмеженість. Отже, ми, борючись за повну незалежність від іноземного російського впливу – тим самим рятуємо власні життєві перспективи – та надаємо тим росіянам, які захочуть разом з нами жити нормальним життям перспективної демократичної країни.
4. Природу не перехитриш: якщо незалежність України далася нам задарма – томи МУСИЛИ її частково втратити.
Що дешево дається – швидко і втрачається.
Зараз усі загрози з боку януковичів та тушок – історична перевірка – чи ми дійсно до-стойні бути вільними? Свято у пам’ятника Шевченкові 24 серпня показало, що потенціал у народу є, хоча кількісно й недостатній.
Безоплатна перемога 1991 року призвела до появи блазня у вигляді національного лі-дера 2004 року. Тепер – усе буде серйозно, карнавального Майдану не буде. Саме тому ми повинні переосмислити нашу національну історію з 1917 року.
Голодомор? Але селяни спочатку НЕ хотіли боронити державу, потім – коли більшовики їх довели до повстань – ці самі постання розсипалися на друзки частин та частинок – так звані „банди” – з точки зору більшовиків.
УПА була кращою українською армією і вона убезпечила народ Західної України від повторення Голодомору. Краще загинути у бою, ніж від голоду як немічний раб.
5. Ми переважаємо Росію у
- диверсифікації виробництва, та у
- наявності науково-дослідницького потенціалу. Недаремно путінці хочуть наші складні виробництва – бо вони самі вже нездатні їх відродити та розвинути.
Яскравий приклад: ті, хто прибуває з Москви – дивуються, що ми їмо свої, українські харчі, у той час як Москва годується імпортом.
Юлія Латиніна яскраво доводить технологічну неміч російської науки та промисловості – і вже ніякі гроші від нафти та газу не допомагають.
Нема людей.
У нас теж важко з пострадянським надбанням – але у нас нема такої разючої різниці між столицею та провінцією, як між Москвою та рештою Росії. До того ж – у нас більш однорідний склад населення. Росіян серед москвичів лише третина, скоро у Росії взагалі слов’янське населення становитиме меншість. Саме тому Кремль хоче поповнити насе-лення Росії саме слов’янами – українцями та білорусами.
Хочуть – але не можуть: вони не дали лад тим росіянам, які воліли повернутися на іс-торичну Батьківщину зі Середньої Азії чи Прибалтики.
Взагалі, росіяни не прагнуть переїхати з Прибалтики у Росію – вони хочуть Росію у Прибалтиці. З її принадами європейського буття.
Виходить, що у самій Росії нічого робити не тільки українцям, але й росіянам, що на-родилися в Україні. Хіба що у якості гарматного м’яса проти Китаю чи Північного Кавка-зу. Треба всіляко використати переваги незалежної України для усіх її громадян.
Та створити демократичну єдину Україну. Подолати радянщину, яка особливо глибоко сидить у етнічних росіян.
Саме ЦЕ, а не мова роз’єднує нас з ними.
6. Східноазіатські країни, так звані „тигри” – зробили наголос на активної участі дер-жави
- у розбудові економіки, та
- наполегливої освітній політиці.
Українська мова повинна стати мовою світового інтелекту з відповідним активним слов-ником. Це – важко для літніх людей, але для молоді українська мова повинна бути мовою ділового спілкування та науки.
Треба зазначити, що українська мова починається ЗГОРИ – від уряду, вищої школи та ар-мії. Здебільшого у політиці наголошують на самій практиці використання мови. Хотілося б додати щодо словникового запасу самої активної мови.
Так народиться незалежність від російської матриці у кожному з нас.